Іду життям, мов по крихкому льоду.
Упавши, піднімаюсь знов і знов.
Лишаю ланцюжок слідів позаду,
Орнамент намальований немов.

Іду життям, мов по крихкому льоду.
Тріщить місцями, але йду вперед.
Присмак гіркий полину відчуваю,
Коли смачний закінчується мед.

Іду життям, мов по крихкому льоду.
Є сподівання, мрії, майбуття.
Та не завжди буває так, як хочеш.
Сюрпризи часто надає життя.

Іду вперед, мов по крихкому льоду.
І сподіваюсь , що прийде пора:
Нарешті вийду на міцну дорогу,
Скину тягар, що давить мов гора.

‎Ми женемось за ними щоденно,
‎Наче сонце, став нам капітал.
‎Та чи чує хтось серце невтомне,
‎Коли гроші у руки узяв.
‎
‎Гроші стали як лезо двосічне,
‎Вони ріжуть і ділять життя.
‎Ти купуєш комфорт, та не вічність,
‎Все залишиш, що щастям вважав.
‎
‎Ми міняємо час на папери,
‎Свої сни, на нулі у рядках.
‎Та не бачимо зовсім як швидко,
‎Зросла жадібність в наших серцях.
‎
‎І юність кладем під заставу,
‎За блиск, що зникає як дим.
‎Та лиш миті у тиші – то розкіш,
‎Зрозумів я, як трохи прожив.
‎
‎У світі де все в підрахунках,
‎Любов лиш не має ціни.
‎Бо серце не банк, не рахунок,
‎А сад для живої весни.
‎
‎Сльози щастя не купиш за гроші,
‎І за золото щирість людську.
‎Бо радість приходить не в цифрах,
‎А у тому з ким йдеш по життю.
‎
‎Гроші можуть житло збудувати,
‎Та не створять душевне тепло.
‎Вони можуть і крила зламати,
‎І з небес опустити на дно.
‎
‎Гроші лиш інструмент і не більше,
‎Біг за ними омана життя,
‎Їх у світі усіх не заробиш,
‎В цих словах уся правда буття.
‎
‎Мрії про нескінченні багатства,
‎Не більше ніж тінь у вікні.
‎І як швидше прийде це зізнання,
‎Швидше знайде той світло в собі.
‎

У безодню відчуттів
Всесвіт двері відчинив.
Вир емоцій, почуттів
На будь-який смак лишив.
На полицях гнів і страх
Ненависть, тривога, жах.
В темряві клубочаться
На світло не хочеться
Поряд совість і любов,
Осявають все немов.
Тож заходь і вибирай,
Що бажаєш забирай.
Хтось іде у темний кут
Ненависті бере жмут
І несе це відчуття
У навколишнє життя.
Комусь сумнів подавай
Хоч не пекло, та й не рай.
Буде мучитися сам ,
Для душі це не бальзам.
Щастя хочуть взяти всі,
Сутужно його знайти.
Поряд з совістю лежить
Його треба заслужить.
Вдячність, відданість, любов
Знімуть із полиць покров.
Іскристе та осяйне
Кожний його віднайде.
Коли зможеш, то візьми
З гідністю його неси.
У безодню відчуттів
Всесвіт двері відчинив…

Давно це було. Зимового дня
Дав Всесвіт Душі нове тіло – життя.
Зростала людина, раділа Душа,
Вона щастя й спокій у світ цей несла.
Знайшла вірних друзів, створила сім’ю,
Ростила дітей,несла ношу свою.
Про рідних та близьких не забувала,
Завжди була поруч, допомогала.
Зростала людина, зростала Душа.
Наповнила мудрості чашу сповна.
Багато років вже, та це не біда.
Душа не старіє, – завжди молода.
На твій ювілей прийдуть друзі, близькі.
Вітання, бажання – і все це тобі.
За рідкісну Душу, за вірність, добро,
Подякують щиро за все те, що було.
Та це не кінець,- попереду життя,
Звичайно, назад вже нема вороття,
Шлях довгий, щасливий попереду,- знаю.
І подрузі вірній я щиро бажаю
Блакитного, світлого, чистого неба
Без дронів, ворожих ракет, – це нам треба.
Нехай в домі щастя та радість панує
Сергій тебе любить плекає, шанує.
Галина, у тебе Душа золота!
Здоров’я та щастя на довгі літа!

Ми прийшли сюди – не в кайданах,
‎Без контрактів, печаток і меж.
‎Вільно дихати, жити яскраво,
‎Де природа й людина одне.
‎
‎Хто вирішив що світ їхня власність,
‎Що ріка також має тариф.
‎І що кожен ковток – це податок,
‎За повітря також заплати.
‎
‎Ще повинні платити за землю,
‎Щоб могли ми на ній існувать.
‎Хоч усе це іде безкоштовно,
‎Просто так, без усіх переплат.
‎
‎На планеті усього доволі,
‎Є хліб, світло, тепло і вода.
‎Але хтось створив штучну неволю,
‎Щоб править життям і буттям.
‎
‎Йдуть мільйони, на зброю і війни,
‎Мури й дрони, породжений страх.
‎А можна ж на всі оті кошти,
‎Покращити людям життя .
‎
‎Ми люди – малі і дорослі,
‎Під небом і сонцем зросли.
‎Прекрасний цей світ, він для людства,
‎Хто мріяти вміє й любить.
‎
‎Забули ми, що всі єдині,
‎Що в венах одна течія.
‎І замість того -” моє, нероздільне”,
‎Правда та, що є лиш ” ти і я”.
‎
‎Прокиньтеся люди отямтесь,
‎Згадайте що серце – закон.
‎Свобода у нас ,а не в чужій скрині,
‎Що бажають закрити замком.
‎
‎Ніхто не може вкрасти небо,
‎Сховати ріки, землю, гай.
‎Бо воля, там де є потреба,
‎Любити світ без сподівань.
‎
‎Ми прийшли сюди світлі і чисті,
‎Щоб жити і пам’ять нести .
‎Що земля дім – а не поле битви,
‎Вся планета, це сестри й брати.
‎

Вона не в золоті, не в шелесті валюти,
‎Не в обіцянках, чи гучних словах.
‎Вона у тиші, в погляді ласкавім,
‎У вірності, що в серці ніби скарб.
‎
‎Дружбу не купиш ні за які гроші,
‎Бо справжній друг, приходить ніби дар,
‎Ця дружба перевірена роками,
‎Він завжди поруч, ким би ти не став.
‎
‎І не буває сотні справжніх друзів,
‎Які з тобою лиш в святкові дні.
‎А є один, або від сили пару,
‎Які тепло в душі несуть в твій дім.
‎
‎Він зрозуміє тебе без пояснень,
‎Підтримає завжди в тяжкі часи.
‎І коли навіть темрява нависне,
‎Прийде із світлом – щоб тебе знайти.
‎
‎Друг не промовчить, все у очі скаже,
‎Коли ти не на той звертаєш шлях.
‎Не стане за спиною хизуватись,
‎Бо дружба важливіша ніж піар.
‎
‎Йому не страшна жодна безнадія,
‎Разом з тобою бурі перейде.
‎Бо дружба – це жива стихія.
‎Що як лоза з роками кріпне і росте.
‎
‎Термін придатності не має дружба щира,
‎Вона не в’яне як трава в степу.
‎Дружба жива коли брехня відсутня,
‎Що несе завжди правди теплоту.
‎
‎Де дружба є – там страх відходить,
‎Там подих віри чути у словах.
‎І навіть біль тоді не сильно шкодить,
‎Коли підтримку друга відчував.
‎
‎Він згадує коли усі забули,
‎Та мовчки допоможе, без прикрас.
‎І не з обов’язку, не для показу людям,
‎А просто так, знайде для тебе час.
‎
‎Ні клятви, ні якісь там обіцянки,
‎Не фото у мережі, за для лайк.
‎А просто дії, зустрічі спонтанні,
‎Ось справжній знак, що дружба ще жива.
‎
‎Бо справжніх друзів в світі дуже мало,
‎Їх не зустрінеш просто у юрбі.
‎Дає їх Всесвіт, тим хто совість має,
‎Хто може дружбу все життя нести.
‎
‎І хай міняються роки, міста, дороги,
‎Та справжню дружбу не порушить час.
‎Бо дружба із роками все міцніше,
‎Вона не знає слова забуття.
‎

В душі моїй якась тривога,
Напевно розгнівив я Бога.
Тягну я муку безкінечну,
Отримав раноньку сердечну.

Але нічого тут не вдієш,
Бо лиш про Тебе щиро мрієш.
Думками завжди обіймаю,
Лиш образ Твій в уяві маю.

Не було жодного світанку,
Щоб не згадав Тебе я зранку.
Не знав такого почуття,
Хоча прожив трохи життя.

Запала назавжди Ти в душу,
І з цим миритися я мушу.
Бо проти себе не підеш,
Обманом щастя не знайдеш…

Чекатиму Тебе я вірно,
І не страшна ніяка прірва.
І пам’ятай це назавжди,
Себе для мене бережи.

‎Скільки б болю не падало з неба,
‎Скільки б темряви світ не ковтав.
‎Ми сказали з самого початку,
‎Що це наш дім, це наша земля.
‎
‎Їх блекаут, тривоги, ракети,
‎Ми не з тих хто ховає лице.
‎Навіть в темряві світиться серце,
‎Бо є віра , вона нас веде.
‎
‎Проживемо і підступ і зради,
‎Хто продав нас – суддя йому час.
‎Бо правда хоч пізно, та прийде,
‎Всі отримають по їх ділах.
‎
‎Ми зростем як трава із бетону,
‎Як світло проб’ємось крізь пил.
‎І над руїнами знову проллється
‎Наша пісня – з вогню і надій .
‎
‎Ми різні – але серцем єдині,
‎Хоч бувають і лайки гучні
‎Та любов до землі, завжди в серці,
‎Згодом це зрозуміють усі.
‎
‎Не слухайте що ллють щодня з екранів,
‎Своя там правда, куплений монтаж.
‎Бо світлий розум най сильніша зброя,
‎Що допоможе фейки розібрать.
‎
‎Ідем до миру тихо крок за кроком,
‎І хай по переду ще дуже шлях тяжкий
‎Не розділяйтеся – вони лиш цього хочуть.
‎Ми маємо країну зберегти.
‎

‎Тиха ніч настала, зорі запалали,
‎Між світами стежку місяць освітив.
‎Йдуть до нас як тіні предки на гостини,
‎Бо відкриті брами між обох світів.
‎
‎Мудрий Велес з Наві двері розкриває,
‎Щоб хоч раз на рік, об’єднався Рід.
‎За стола сідаєм, предків всіх згадаєм,
‎Аби пам’ять й шана глибше проросли.
‎
‎Хліб і мед духмяні на столі лишаєм,
‎Щоб Рід пригостити, чемно їх зустріть.
‎Вітер шепче давнє, ніби заклинання,
‎” Пам’ятай хто ти, та шануй свій Рід”.
‎
‎Зорі сиплють з неба,світлим зорепадом,
‎Наче сльози щастя, світять до землі.
‎Світлі душі предків в Яві розійшлися,
‎Велесовим часом мудрість принесли.
‎
‎Під ведмежим знаком, крізь тумани часу,
‎Водить Велес душі з Наві і у Явь.
‎І хто свічку в домі, з шаною запалить,
‎Рід до того прийде, бо побачить шлях.
‎
‎Нічний вітер носить, предків спів глибокий,
‎Там де дуб стоїть, старий, віковий.
‎Той що тут зростає і баланс тримає,
‎Пам’ятає голос тисяч поколінь .
‎
‎У цю ніч єднання, тиша оживає,
‎Мудрість світом лине,кожному своя.
‎Предки скажуть тихо ” В світі все минає,
‎Тільки вчинки й пам’ять,вічні, пам’ятай,”
‎
‎Свічка хай палає, все лихе згорає,
‎Ну а те що варте, знову оживе.
‎Рід що пам’ятають,з попелу повстане,
‎І вогонь підтримки поведе тебе.
‎
‎Цілу ніч до ранку, в тишу прислухайтесь ,
‎Зможете почути, що підкаже Рід.
‎А під самий ранок, як зоря настане ,
‎Велес предкам скаже, час додому йти.
‎

‎Вона – як ранок світла і ясна,
‎В очах її весна і теплота.
‎Коли говорить, аж душа співає,
‎І спокій у її руках дрімає.
‎
‎Вона як вогнище, що світить в темну ніч,
‎Дарує світло і тепло обійм.
‎Її любов – як гарний, ніжний сон,
‎В якому ми живемо в унісон.
‎
‎Мені вона найкращий в світі друг,
‎Підтримає і не опустить рук.
‎Що зрозуміє навіть без розмов,
‎І вселить віру й сили знов і знов.
‎
‎Коли мовчиш – вона все відчуває,
‎І серце б’ється, бо переживає.
‎Та навіть буря у душі вщухає,
‎Коли вона тобі у очі зазирає.
‎
‎У домі затишок, хоч холодно на дворі,
‎Квітучий сад із посмішок й любові.
‎Тут смачно пахне, миром і думками,
‎Я вдячний Долі що нас об’єднала.
‎
‎І посмішка її знімає втому,
‎Забув незгоди , як прийшов додому.
‎Бо на порозі щодня зустрічає,
‎Моя дружина ,що мене кохає
‎
‎Із нею завжди тиша на душі,
‎Вона як дар, який дали Боги.
‎У ній і ніжність і вогонь в очах,
‎Вона та зірка,що підкаже шлях.
‎
‎Так хто ж вона, запитують мене,
‎Вона та жінка, що життя дає.
‎Вона той янгол, що закрила дім,
‎Дружина – це любов, підтримка, мир.
‎