Ну ось уже в Яремче – халат лишила вдома,
Купальник, дощовик і лижі – класика знайома.
Держава – найкращий спонсор відпочинку,
Перевірений партнер, давно уже на ринку.
В ресторані черги – не барись,
Шведська лінія на старті – стережись.
Відпустка на славу, відчуття ніби сон,
Тут тиша навколо, не кричить телефон.
Гори і джерела – ще той антистрес,
До праці готова…
лікар воскрес.

А дні спішать, летять птахами,
Крильми торкаючись землі,
Далека відстань поміж нами,
Але ті спогади живі.

У них сумую, в них блукаю,
Де голос, посмішка твоя,
Співаєш там і я співаю,
З тобою поряд і здаля.

Там сад шкільний,
стежки до гаю,
Розквітла яблуня в вікні,
Твій блиск очей не відшукаю,
Від того боляче мені.

11.06.2025.
Ганна Зубко

Життя все йде, я в нім спішу,
Хоч справедлива — та грішу,
Постійно каюся, молюсь,
Кари небесної боюсь.

А живу просто, не як всі,
Багатство, шик не до душі,
Без лицемірства та злобИ,
Все ж грішна, Господи, прости!

ОбрАз не вмію забувати,
Стараюсь, інколи, прощати,
Цей груз в душі мушу нестИ,
Благаю, Господи, прости!

Жалію бджілку, павука,
До бідних тягнеться рука,
Обман та хитрість не терплЮ
Й грішу, себе не впізнаЮ.

Душа відкрита не для всіх,
І це, напевно, також гріх,
Грішу думками, словом теж,
Моїм гріхам немає меж.

Все до ікон тихо молЮсь,
Як прокидаюся, стелЮсь,
Переді мною всі гріхи,
Благаю, Господи, прости!

Усіх у цю тяжку годину
Благаю, Господи, помилуй!

09.06.2025.
Ганна Зубко

Вже зарожЕвились черешні,
ЗачервонЯться вишні вслід,
І пригадалися колишні,
Старий, із палицею дід.

Колгоспний сад, курінь,
в нім сторож,
Ватага хлопців-дітлахів,
В черешні лізли ті, отож
Їли їх скільки хто хотів.

Озвався пес — гілки тріщали,
З’явився сторож з-за воріт,
Із переляку всі тікали,
Махав дід палицею вслід.

07.06.2025.
Ганна Зубко

Де б не були ми в юності чи у затінку,
Що б не робили: як, коли та де,
Лиш пам’ятай, що кожен вчинок має свої наслідки,
Все зроблене в житті завжди тебе знайде.
Коли по стежці ти ідеш душею чистою
І позитивом все кругом наповнюєш,
Словами ніжними ти світ цей заколисуєш,
Ти щирістю своєю волю Божу сповнюєш.
А коли з серця вусебіч вирує злоба люта,
Й порад зі сторони почути так не хочеться,
Душа немов кайданами окута
І душиться, і від безсилля, корчиться.
Тож пам’ятаймо по життю проходячи,
Живімо так, щоб не жаліти потім в старості.
А кожен вчинок має свої наслідки.
Отож живім своє життя в спокої мирі й радості.

В просту пірнути,ближчу зелень,
Поміж простих людей пройтись
Як доброти торкнутись зерен —
Бажання вЕстиме кудись.

Туди, вперед, все далі й далі,
Де вітер в очі зазирне,
Уже без сліз і без печалі
Та даль чекатиме мене.

30.05.2025.
Ганна Зубко

Чудовий слід в земнім житті
Залишив після себе, сину.
Лиш дуже сумно на душі й самотньо
мов в осінню днину.
Я в небо свої очі підійму
З надією зустріти
Чудову посмішку твою,
Що так давала жити.
Чарівні очі голубі,
Наповнені любов’ю
Й душевну пісню у садку
Проспівану з тобою.
Та все дарма……
І вже немає радості п’янкої.
Застигла в серці пустота
Розлуки із тобою.
Той біль що в грудях так щемить
Не в силі пережити.
Його я Богу віддаю.
Я вчуся з болем жити.

Для чого на світі з’явилася влада?
Чому за для неї втрачають людське?
Які її функції,тільки відверто?
Щоб не для піару,а на благо людей.

Чому так в суспільстві з давна повелося,
Що влада безкарна,все може вона?
Хіба ж не народ дав їй в руки закони,
І може не слід їй про це забувать.

Чому поліцейські,судді,прокурори,
Як тільки у крісла вмостились свої.
Забувши присягу що дали народу,
Ведуть себе так ніби Боги вони.

Залякані очі , лиш погляд з під лоба,
Бояться про владу у слух говорить.
Та там такі ж люди із плоті і крові,
Що просто забули з народу вони.

А може цю владу створили навмисно,
Щоб можна було винуватити іх?
Простіше кричати про не компетентність,
Чим стати й почати самому робить.

Ми будемо жити в страху і покорі,
Тягнути ярмо крізь роки і життя.
Допоки свідомо прийде розуміння,
Що влада це ми, що це наша земля.

Так що ж таке влада,хто може сказати?
У кожного відповідь буде своя.
А на мою думку,це сильний наркотик,
Залежність від неї ламає життя.

Віє вітер вже на захід,
На ту річку і село,
Де колись жив дід мій, прадід,
І кріпацтво де було.

Берег панство засадило,
Все родило там, цвіло,
Ним життя моє бродило,
Молодим як ще було.

І ті груші досі родять,
Біля річки, нагорі,
Гнуть роки їх, бурі трощать,
А вони стоять старі.

В’ється берег кривобокий,
Плине річка крізь місток,
Її велич — хрест високий,
На камінні, де горбок.

23.05.2025.
Ганна Зубко

Чудовий слід в земнім житті
Залишив після себе, сину.
Лиш дуже сумно на душі й самотньо
мов в осінню днину.
Я в небо свої очі підійму
З надією зустріти
Чудову посмішку твою,
Що так давала жити.
Чарівні очі голубі,
Наповнені любов’ю
Й душевну пісню у садку
Проспівану з тобою.
Та все дарма……
І вже немає радості п’янкої.
Застигла в серці пустота
Розлуки із тобою.
Той біль що в грудях так щемить
Не в силі пережити.
Його я Богу віддаю.
Чудовий слід в земнім житті
Залишив після себе, сину.
Лиш дуже сумно на душі й самотньо
мов в осінню днину.
Я в небо свої очі підійму
З надією зустріти
Чудову посмішку твою,
Що так давала жити.
Чарівні очі голубі,
Наповнені любов’ю
Й душевну пісню у садку
Проспівану з тобою.
Та все дарма……
І вже немає радості п’янкої.
Застигла в серці пустота
Розлуки із тобою.
Той біль що в грудях так щемить
Не в силі пережити.
Його я Богу віддаю.
Я вчуся з болем жити.