Я відключаю почуття
Навмисне
Так хочеться прожить життя
Корисно

Я забуваю про своє
Раптово
Чіпляючись думками за чуже
Свідомо

Заповнять серце відчуття
До краю
Ця сила – шлях мого життя
До раю

11.11.2023 ©Ірина Вірна

‎Біля кордону,між лісів зелених,
‎Стоїть моє село,мій рідний дім.
‎Завжди привітне, люди тут веселі,
‎Хоч і маленьке, але повне сил.
‎
‎Тут зовсім час по іншому проходить,
‎Усі працюють, та без метушні.
‎Городи садять, дивляться худобу,
‎І сил черпають з рідної землі.
‎
‎А як чудово взяти з ранку вудку,
‎Піти на озеро,ще поки тиша скрізь.
‎Лиш десь пташки в гілках ведуть розмови,
‎А ти сидиш на поплавок глядиш.
‎
‎Село прокинулось і заспівали півні,
‎Корова мукає її доїти час.
‎І люди у дворі неначе бджоли,
‎По господарству хочуть дати лад.
‎
‎Сільське життя, це вам не те що місто,
‎Відсутній супермаркет й нічний бар.
‎Зато є магазин як центр Європи,
‎І лавка біля нього,це майдан.
‎
‎Вирішуються там усі питання,
‎Тут кожен ніби в Раді депутат.
‎Бувають крики добре що без бійок.
‎Бо треба свою думку відстоять.
‎
‎Дороги, стежки всі такі знайомі,
‎З дитинства босий бігав я по ним.
‎Моє коріння буде тут до скону,
‎На крилах я лечу в свій рідний дім.
‎
‎І хоч уже розвалені колгоспи,
‎Нема роботи , зменшились двори.
‎Я вірю що село моє розквітне,
‎Не зникне з мапи, буде вічно жить.
‎
‎Що у пусті двори життя вернеться,
‎По вулицях гучний дитячий сміх.
‎А на свята на лавках біля двору,
‎Почуються українські пісні.
‎

‎Щось у світі сталося, все перемішалося,
‎Вже не розуміємо в чому справжній смисл.
‎Людей одурманили, очі затуманили,
‎Ніби в сні жахливому опинився світ.
‎
‎Ми за мир воюємо, ворога малюємо,
‎А чому ж не можна просто в мирі жить?
‎Чому прості люди, воювати мусять,
‎Доки ненормальні розділяють світ.
‎
‎Пів життя працюємо, копійки рахуємо,
‎Мріємо що стануть олігархи всі.
‎Ну а далі пенсія, не потрібний ти уже,
‎І тебе як кріпака вигнав пан лихий.
‎
‎За життя вбиваємо, доленьки ламаємо,
‎Людяність забули,у очах лиш злість.
‎А маніпулятори,що звели лобами всіх,
‎Стежать як ненавидить той хто мав любить.
‎
‎За здоров’я випити, дуже смішно це звучить,
‎І цигарку випалить щоб спокійним стать.
‎Так себе і травимо, молоді вмираємо,
‎Бо повірили що п’яним в світі легше жить.
‎
‎Ідеали змінені, цінності подмінені,
‎Все тепер вирішують гроші і зв’язки.
‎За красу ми платимо,все кругом підкачуєм.
‎І любов тепер за гроші,а не від душі.

‎

Час найцінніше що є в цьому світі,
‎Влада у часу не має межі.
‎Він керує минулим й майбутнім,
‎Кожна мить ,це секунди в житті.
‎
‎Завжди йде він вперед безупинно,
‎І життя твоє разом із ним.
‎Відмотати його вже не вийде,
‎Та й на паузі час не стоїть.
‎
‎Так життя йде немов доганялки,
‎Ти біжиш,а час тихо іде.
‎Ну а потім міняєтесь місцем,
‎Ти ідеш, а час спрінтер уже.
‎
‎Час безцінний,дорожче каратів,
‎Жодні гроші не рівня йому.
‎Ми життя проживаємо бідно,
‎Не збагнувши про цінність часу.
‎
‎Так проживши заради роботи,
‎Грошей,гаджетів,решти майна.
‎Ми збагнем це було не потрібне,
‎Ми на це проміняли життя.
‎
‎І сидиш у кімнаті старенький,
‎Час спливає і банк на нулі.
‎В голові лиш короткі моменти,
‎Теплі спогади як копійки.
‎

Народилося дівчатко,
Миле , гарне янголятко.
Із волоссям кучерявим,
Личком трохи смаглявим.

Принесли її у дім,
П’ята донечка. Радіють всі
Тільки батько мов у сні
Посміхалися йому усі .

Дівчинка росла щаслива,
Всі її кругом любили.
Сестри бавили грайливо
На руках її носили.

Перший клас, навчання, школа
Безтурботний час і друзів коло.
Найбільший виклик – це контрольна
Та Лєра знала все . Достойна

Потім коледж, пошуки себе
Хай життя її вперед веде.
Крізь музику навчилась відчувати,
І непотрібне швиденько відпускати.

Душа її багата й добра,
Дівчина смілива і хоробра.
Впевнена і чітко знає,
Прийде її час. Вона засяє!

08.07.2025

‎Повір у себе і у свої сили,
‎Сміття системи викинь з голови.
‎Твої думки насправді сильна зброя,
‎Та тільки вчися вміло мислити.
‎
‎Не думай що ти гірший за другого,
‎Твоє життя одне на цілий світ.
‎У кожного свій шлях і своя доля,
‎І не прирівнюй себе до других.
‎
‎Не бійсь того що ти чогось не зможеш,
‎Повір в себе і починай робить.
‎Твоя невпевненість гальмує перемоги,
‎А помилки це рух ,що вчить як жить.
‎
‎І не вважай що пізно починати,
‎В досягненнях відсутній термін дій.
‎А пізно ,це якщо не починати,
‎Не досягти задуманих вершин.
‎
‎Ти не збирай у пам’яті образи,
‎Вони в минулому їх просто відпусти.
‎Пробач і йди в перед без грама жалю,
‎Залиш тягар той у минулому житті.
‎
‎Не сумнівайся у собі не на секунду,
‎Вір в свої сили і потенціал.
‎І знай що перший крок завжди важливий,
‎Веде до мрій він і до нових починань.

‎

Муркотить на вушко і шепоче тихо
Вітер серед листя: проганяє лихо.
Прислухайсь до тиші та примружуй очі,
І прийде до тебе казка серед ночі.

Зацвітуть яскраво хмари, місяць, зорі.
Затанцюють весело промінці прозорі.
Пригорни до себе таємницю ночі
І впусти у серце сни – легкі й пророчі.

Хай тебе чарують загадкові мрії,
Заглядають зайчики сонячні під вії,
І співа на вухо вітер колискову –
Ніжну, мрійну, лагідну, чарівну, казкову.
(2014 р.) ©Ірина Вірна

Колисає ніч у небі
Човник місяця жовтавий.
Ти сьогодні біля мене,
Син рідненький і ласкавий.

Притуляєшся до щічки,
Ніжно так тримаєш руку…
Це поки ти ще маленький…
А як виростеш, де будеш?

Захищатимеш матусю,
І родину, і країну.
Бо війна руйнує душу,
Пам’ятай це завжди, сину.
(2023 р.)

Сквер у пахощах лип,
пахне вітер, трава,
Посивілі мої лише скроні,
Все забрали літа,
і твій погляд, слова,
Поминаю в молитві, поклоні.

У задумі до липи
притУлюсь плечем,
Як у холод до тебе тулилась,
Ти десь там, а я тут,
і живу лише днем,
Уже звикла, але не змирилась.

Пахнуть липи, одна
поміж ними бреду,
Вгорі небо, земля — під ногами,
Одинокою в осінь
вже скоро зайду,
У дощі її тихі, тумани.

26.06.2025.
Ганна Зубко

‎Коли стало в житті тобі тяжко,
‎Що не знаєш як вихід знайти.
‎Всюди стіни, падіння, невдачі,
‎І не бачиш просвіту в пітьмі .
‎
‎Ти не думай звертати з дороги,
‎І щоб страх зміг тебе подолать.
‎Знай з тобою завжди сила Роду,
‎Ти майбутнє,надія, іх скарб.
‎
‎Сядь у тиші, заплющ свої очі,
‎Та почни з предками розмовлять.
‎Всіх згадай шанобливо з любов’ю,
‎Тих з ким жив , тих кого і не знав.
‎
‎Бо твій Рід це не батько і мати,
‎Це життя сотень ,тисяч других.
‎Їх досягнення,мудрість й завзятість,
‎Все збиралося сотні років.
‎
‎Вір у Рід так як віриш у Бога,
‎Сила їхня сидить у тобі.
‎Щоб відчути підтримку від предків,
‎З ними бесіди завжди веди.
‎
‎Вони чують тебе щосекунди,
‎Рід веде тебе ціле життя.
‎І коли ти навчишся їх чути,
‎У житті стане все на місця.
‎
‎Все по іншому станеш сприймати,
‎І проблеми уже не значні.
‎Всі здолаєш в житті перепони,
‎Бо завжди за спиною твій Рід.