Не плач, Україно, не плач!
Журбі та розрусі слізьми не поможеш.
Конає в конвульсіях горе-палач.
В стремлінні до волі лиш славу примножиш.

Ти - горда і світла, незламна та сильна.
Хижий ворог - не рівня: нікчемний й слабкий.
Сміло скинь пута! Стань знову вільна!
Твій шлях крізь віки - тернистий й тяжкий.

Не сумуй, не журися, українська калино!
Вродиш ще рясно. Зелен лист відросте.
Вкотре з іскри воскреснеш, моя Україно!
Чом життя українців з року в рік - непросте?!

Ти - ненька, найрідніша в буремному світі.
Силі, мужності й витримці - рівних немає.
В грізних боях - перемоги здобуті.
Бог Тебе любить та сонечко обіймає.

Не хилися над річкою, плакуча вербо!
Випрями стовбур, негараздам всміхнись!
Відійди від героїчного народу, москальното!
Вже, щаслива доленько, українцям встелись!

Не плач, Україно, не плач!
Зростила Ти добрих дітей.
Ще трошки і згине одвічний палач.
Ти світиш всьому людству, як той Прометей.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

Моя душа вмирає й оживає в віршах...
Лиш в них буваю я сама собою.
Там оживають всі думки, що заховались в нішах,
І я вже - не сама! Сміло зливаюся з юрбою.

Тут викладаю на папір звичайне, сокровенне.
Душа - відкрита та й що вже таїти:
Життя - святкове чи ж життя буденне?
Воно - лиш мить. Хочу не тліти, а горіти.

Тихо приходить муза й заповняє серце.
Де б не була, спиняюсь мовчки та пишу.
Думок по вінця назбиралось не одне відерце.
То ж викласти їх Вам завжди спішу.

Живу з народом. Всі мої думки - про нього.
Радію з ним і плачу, і сміюсь.
Картаю тих, в кого в душі - убого.
В мудрих вчинках і словах відігріваюсь.

Люблю людей простих, порядних, добрих -
Тих, хто слова не сіє за вітрами.
Гордість й повагу відчуваю за хоробрих
Та зневажаю тих, хто нас привів до драми.

Сміюсь та плачу я з Тобою, Україно!
Донькою вірною завжди й була.
Єднає ниточка нас тонко і незримо.
В моїй поезії не раз страждала Ти, як квіточка, цвіла.

Моя душа вмирає й оживає в віршах...
Рими приходять в гості і вночі, і в день.
Така - як Ви я, просто - трішки інша
І сипляться мої слова із вуст, немов зі жмень.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко

А сонце вкраїнське над світом сходило,
Воно зігрівало, воно не палило.
Всі втомлені люди, хотіли тепла,
Й хотіли, щоби Україна жила!

А сонце вкраїнське над світом сходило,
Воно розізлилось й орду кляту било.
Ще й місяць вночі помогав,
Він сили моєму народу давав.

А сонце вкраїнське над світом сходило,
І воїнів світла воно народило,
Бо ж треба, щоб хтось по зубах надавав сатані,
Й кінець, щоб прийшов цій проклятій війні.

А сонце вкраїнське над світом сходило,
Для того, щоб людство нарешті ожило,
Щоб темрява чорна навік відійшла,
Щоб воля і правда в країну прийшла.

А сонце вкраїнське над світом сходило,
І всіх ворогів, щоби вщент спопелило,
Щоб витерла сльози моя Україна,
Щоб стала міцною вся наша родина.

У єдності й правді, щоб люди жили,
Щоб завжди без болю, без горя були.
А лютого вбивцю понесло за сині моря,
Бо сонце вкраїнське зійде і щаслива зоря!

Ще трохи й Воскресне Христос,
За грішних людей він муки терпів
І ніс важкий на Голгофу свій хрест,
Страждав і помер, щоб народ його жив.

Марія Грушак 18.03.2022р.