У сірому світі
Ти – моє сонце.
У світі, розфарбованому штучними їдючими люмінесцентними фарбами,
Ти – моє чорно-біле фото.
Ковток живої води з кринички,
Роса на квітці,
Дощ на шибці,
Моя тиха радість і моя тиха печаль
Олена Присяжна

Світи мені, як вірші ненаписані,
ярій в мені весняною живицею,
невинні наші душі і розхристані,
колись вінчались у старій каплиці.
На нас дивились древні якісь боги,
і капав віск на крила білі-білі,
цвіла над нами зоряна дорога,
всміхалась доля, і свіча тремтіла.
А за дверима – грім і блискавиці.
І коні часу – вперті, норовливі…
Світи мені. І досвіта приснися
про те, що ми колись були щасливі.
19.03.2023

Олена Присяжна

Астральна музика космічна,
вічна
луною линула над світом
з вітром.
І звуки сіялись у горах,
зорі
з нічного неба прилітали
в трави.

А дримба душу шаткувала,
знала,
що лиш любов за всіх мудріша.
Тиша…
Серед холодного каміння
зілля
цвіло червоним дивоквітом
літом,
перемагало чорний морок
світлом,
надію й віру дарувало
світу,
серед граніту відродилось
цвітом,
в обличчя сірим – засміялось:
Жити!

Шептала тихо сонце-рута:
-Бути
коханню й пісні в цьому краї.
Маю
сильнішу зла святу молитву:
– Жити!

04.03.2023
Олена Присяжна

Тоді, як співало дерево
голосом журавля,
скрипіли сінешнії двері,
тепла зі сну земля
сорочку розхристану білу
слала сонцю до ніг,
тулила до спраглого тіла
втому його доріг.
Коли ж засинала втішена,
від ніжності ледь жива,
у росах-сльозах залишена
куталась сон-трава.
03.03.2023
Олена Присяжна

Тоді, як співало дерево
голосом журавля,
скрипіли сінешнії двері,
тепла зі сну земля
сорочку розхристану білу
слала сонцю до ніг,
тулила до спраглого тіла
втому його доріг.
Коли ж засинала втішена,
від ніжності ледь жива,
у росах-сльозах залишена
куталась сон-трава.
03.03.2023
Олена Присяжна

А перед сном, після всіх молитв,
корвалолу і чаю з медом
гортаєш судомно стрічку новин-
і відчуваєш: падає небо.
Прізвища, фото, ”не будьте байдужі”,
Загинув, Бахмут, ”благаю”…
Хлопчики-діти, мужчини мужні,
Сльози і сіль мого краю.
Панічно боїшся – до браку повітря-
Знайомі обличчя впізнати,
Хоча відчуваєш: усі вже рідні,
Усі – непоправна втрата.
А є ж молоденькі, сміються дитинно,
В очах – цілий Всесвіт без краю:
-Сонечко, птасю, а ти ж ані сина,
Ані доцюні не маєш…

Божечку, як же тебе вблагати?
Які пригадати молитви?
У кармах яких дірки залатати?
Живими щоб були діти?!
01.03.2023
Олена Присяжна

А перед сном, після всіх молитв,
корвалолу і чаю з медом
гортаєш судомно стрічку новин-
і відчуваєш: падає небо.
Прізвища, фото, ”не будьте байдужі”,
Загинув, Бахмут, ”благаю”…
Хлопчики-діти, мужчини мужні,
Сльози і сіль мого краю.
Панічно боїшся – до браку повітря-
Знайомі обличчя впізнати,
Хоча відчуваєш: усі вже рідні,
Усі – непоправна втрата.
А є ж молоденькі, сміються дитинно,
В очах – цілий Всесвіт без краю:
-Сонечко, птасю, а ти ж ані сина,
Ані доцюні не маєш…

Божечку, як же тебе вблагати?
Які пригадати молитви?
У кармах яких дірки залатати?
Живими щоб були діти?!
01.03.2023
Олена Присяжна

Ну от я й перезимувала.
У бурю кидалась наосліп,
Навпомацки ”своїх” шукала,
Морози заплітала в коси.
І вила звіром серед лісу,
І проклинала, і молилась,
І в найтривожнішій валізі
Надію й віру прихистила.
Любові свічечку сховала,
І трошки спогадів про літо.

Війна життя, як жито, жала –
Полям буде’ повік боліти.

Зима була не біла – чорна,
Біда біду випереджала,
Стиралися на попіл жорна –
А мливо з вітром відлітало.

Мій Боже, я чекаю ве’сну,
Пташок із вирію чекаю –
Свята земля тоді воскресне,
Їй принесуть дозорці раю
Води живої – вмити рани,
Ключі – закрити браму пекла,
І світло – щоб настав світанок,
І силу – стерти морок смерти.

Наш Боже, ми чекаєм ве’сну,
І перемоги ясний ранок.
28.02.2023
Олена Присяжна

Ну от я й перезимувала.
У бурю кидалась наосліп,
Навпомацки ”своїх” шукала,
Морози заплітала в коси.
І вила звіром серед лісу,
І проклинала, і молилась,
І в найтривожнішій валізі
Надію й віру прихистила.
Любові свічечку сховала,
І трошки спогадів про літо.

Війна життя, як жито, жала –
Полям буде’ повік боліти.

Зима була не біла – чорна,
Біда біду випереджала,
Стиралися на попіл жорна –
А мливо з вітром відлітало.

Мій Боже, я чекаю ве’сну,
Пташок із вирію чекаю –
Свята земля тоді воскресне,
Їй принесуть дозорці раю
Води живої – вмити рани,
Ключі – закрити браму пекла,
І світло – щоб настав світанок,
І силу – стерти морок смерти.

Наш Боже, ми чекаєм ве’сну,
І перемоги ясний ранок.
28.02.2023
Олена Присяжна

Пахне рілля молоком і вишукує небо очима,
А вирій навшпиньки, аби не сполохати світ,
Підходить до люлі, розкутує крижму сиву,
Шепоче молитву – молитві мільйони літ:
– Пора прокидатись, моя золота дитино,
Зима відлітає, в дорозі ключі журавлів,
Надію і віру несуть на потомлених крилах,
Хранителі вічного неба, святої землі вартові
13.02.2023

Олена Присяжна