Під Бахмутом в бліндажі
При окопній при свічі
В двадцять першому столітті
Народився знов Спаситель
Слізьми-потом-кров'ю вмитий
І бинтами був сповитий
Бід Бахмутом. В бліндажі.<br>Олена Присяжна

Залишу собі уста тремтячі, аби шепотіти ім'я Твоє.
І човник рук, щоб направляти молитву до неба сивого.
Серце віддам йому, най бере, розпечене і роз'ятрене,
Душу хай теж візьме – і стане сильнішим сильного.

Боже, ти ж сина мені дарував, щоб тішилась я онуками,
Щоб вчила у світі жить за Твоїми, Отче, законами.
Він молодий ще зовсім, що він мусить спокутувати?
Стою навколішки сплакана перед старими іконами.

Господи, тільки не гнівайся, а янгола можна віддати?
Хай буде у нього їх два, щоб крильми закривали білими.
Мені ж – замовляти кулі, щоб вони перестали літати.
І рани гоїти молитвою, щоб наших дітей не боліли.
23.01.23<br>Олена Присяжна

І нема назад вороття,
Пережите повік не стерти.
Наші гинуть заради життя,
Їхні гинуть заради смерти.<br>Олена Присяжна

І нема назад вороття,
Пережите повік не стерти.
Наші гинуть заради життя,
Їхні гинуть заради смерти.<br>Олена Присяжна

Вростають тілами у землю,
Корінням стають жилавим,
Щоб веснами юне зело
Ділилося силою з нами.

І праведну кров до краплини
Річкам віддають і джерелам,
Щоб соком гірким калина
Живила помсту священну.

З вогнем і димом – до неба,
Щоб Господові сказати,
Що мають нагальну потребу
Цей грішний світ врятувати.

Не просять прощення і раю-
(Хай, потім уже розберемся)
Всевишнього щиро благають:
-Нам, Боже, любові у серце.

Бо лють спопелила душу,
Ненависть сточила розум.
Гостомель, Оленівка, Буча-
Бо ви-ри-да-ли всі сльози.

Нам янголів ще б на підмогу,
Бо пекло щодень скаженіє,
Нам, Боже, лише б перемогу
І трошечки віри й надії.

Коханих у сні обійняти,
Шепнути про найголовніше,
Побачити маму і тата-
Нічого не треба більше.

А… ще побратимам сказати:
Хлопці, ви найкрутіші,
Ми будемо вам помагати
Навіть із світу… іншого

Судилося стати героями
Для цього народу зболеного.
Святі, найдорожчі, найкращі
Для когось – єдині. Наші…
<br>Олена Присяжна

-Що тут у вас?

– Війна.
Темрява вирвалась з пекла
Ця безкінечна зима
Не проминає вперто.

– Що тут у вас?

– Біда.
Морок повзе тягучий
Мертва гнила вода
Тягне тіла і душі.

– Ну а надія на кого?
Крихта надії є?

– На ЗСУ і на Бога:
Ми захищаєм своє.

– Віра в серцях жива?

– Так. З нами янголи світла,
Наші прості слова
Переродились в молитви.

– Хто ці молитви творив?
Хто ними буде молитись?

-Всі, хто колись тут жив
Всі, хто тут будуть жити.

– А де причаїлась сила?

– В безмежній святій любові,
У пам'яті нашій сивій,
У рідному нашому слові.

– Щось передати в Ирій?
Дідам і пра-прадалеким?

– Перекажи: ми – сильні.
Чекаєм весну з лелеками.

Перекажи: ми – зможемо.
Ми справимось. Як інакше?
Цю темінь ми переможемо.
Не вперше. Як завше. Як завше.<br>Олена Присяжна

Серпень зорі серпом розсікає,
а вони, як грушки-лимонки,
соком бризкають на отави-
і ні схлипу, ні скрику, ні зойку.
Зранку пальчики квітам цьомає,
за холодний дощ перепрошує,
і маршрути з птахами з'ясовує,
щоб до вирію – найкоротшими.
А надвечір сідає, зморений,
і щасливі миті тасує,
розкладає пасьянси спогадів,
бурштинові меди смакує.
Потім плечі в тумани кутає,
срібну фібулу в росах шукає,
і вино, що гірчить спокутою,
із сльозами прозріння ковтає.

15.08.22р<br>Олена Присяжна

Чорний півень з пітьми прокричить,
Чорний півень.
Нагло зблисне ножем,
Розітне світ на ''до'' і на ''після''.
Зарегоче Мара, затанцюють розбуджені тіні,
І надщерблений місяць від розпачу й туги трісне.
Білий півень з небес прокричить,
Білий півень.
І живицею скропить заплакані злякані зорі.
Ми будЕм, ми зійдЕм золотим насінням,
Наше сонце триясне не сховається більше за обрій<br>Олена Присяжна

Моє межиріччя між полем і степом,
Земля заповітна, як доля – єдина,
Всевишній не з глини, а з чорнозему
Зліпив на світанку тут першу людину.
Мололося мливо, і сіялись зорі,
Щербились мечі, і ламалися стріли,
І рвалися струни на сивій бандурі,
Тотемний лелека обпалював крила.
Душа вишивана крізь сльози сміялась,
І сіяла щедро безсмертника квіти,
В любистку і м'яті малечу купала,
Надривистим ''ой'' голосила до світу:
-Ой світе, ой білий, заможний і ситий,
Такий обережний, брехливий і шкурний,
Народ мій упертий, гордий і сильний.
Який уже янгол дістав свою сурму?
Віками народ мій- між шаблею й плугом,
Спиняв нечистивців – від літа до літа.
Сьогодні із пекла прийшли душогуби-
І завтра зустрінешся ти з ними, світе.
Моє межиріччя між тьмою і світлом:
Прокляття з молитвами переплелося,
Змішалися віра, і розпач, і відчай.
Від горя людського вжахнулося сонце.
Ми лицарів, світе, шляхетних хороним-
До раю без черги їх зразу приймають
Такі соколята, красиві і горді
Такі іще діти. Як жити тим мамам?
Моє межиріччя між люттю й любов'ю,
Між благословінням і словом ганебним
Ми платим не грішми. Ми платимо кров'ю
За право лиш…бути. І світе, за тебе.
<br>Олена Присяжна

У тебе, Петре,
ключі від раю,
Там хлопці наші…
Ти їх без черги.
Вони найкращі,
Їх там чекають.

Вони ж у пеклі
вже побували,
Чорти злякались
Таких запеклих,
Таких зухвалих,
Таких затятих.

Їх світлі душі
Там виглядають
Пра-праріднющі:
Гоїти рани
Трояном – зіллям,
Гірким похміллям.

Діди вусаті
Шаблі щербаті
З хрестів знімають.
До товариства,
До пре-пречистих
Внуків приймають.

Бабусі – птасі
В хустках квітчастих
Сльозу ковтають
І зустрічають
Безвусих, юних…

…Із короваєм

У тебе, Петре,
Ключі від раю.
Ти їх без черги…
Бла – га – ю

Карина із серії Олега Шупляка ''Лелеки''<br>Олена Присяжна