Хочу свободи у всьому,
Необмеженої ні у чому…

Хочу дивитись у небо,
чисте безкрайнє
небо…

Вдихати свіже повітря…
П'янким ароматом налите.

Духмяне сосновим бором
і первоцвітом,що в горах..

Вільне від нечисті,
попелу,хімії,
гостей непроханих. Кров'ю просякнуте,порохом.

Прагну я правди і простору!
Святого повітря без остраху…
U.Ray.
U.Ray

Не люблю,
не хочу,
не буду…
Мабуть твою душу так згублю.
Не терплю,
не знаю,
не вмію.
У клітці відразу тьмянію…

Хоч золота напхано вдосталь…
Хоч тепло і ситно…
та досить!
Я дихати хочу
і жити!
Для мене це значить
Любити.
U.Ray.
U.Ray

Щоб не плакать,
я сміюся.
Навіть і коли я злюсь-
Не промовчу й
не скорюся.
Це гартує мою суть.
Щоб не думать-
я працюю.
Витворяю і дуркую!
І немає часу нити!
Жарти вхід,
я хочу жити!
U.Ray.
U.Ray

Ой у гаю під дубком стояв легінь з айкосом.
От і дума і гада
з ким гуляти вже пора.
Не білява не чорнява,
В душу інша вже запала.
З милим личком,
гострим на язик словечком.
З модним
чубчиком,
поцілувану сонечком!
-І не курить й не гуляє,
як же підступить?
Не знає.))
Він шукає в інстаграмі,
вже й фейсбука підключив!
Та не знайде він тієї,
що ночами сниться вже.
Тачку він натер
до блиску,
вдів він самі модні джинси)
І поїхав в магазин,
Вже й букета там купив!
Ніжних пелюсток троянди,
щоб тій милій було ясно!
Не жартує він,все чесно.
Налаштований серйозно.)))
U.Ray.
U.Ray

І так потрібна мрія,ціль,
яка дає ті сили жить!
І знову манить далечінь,
звабливих мандрів тиха мить.
Як не скоптитись в суєті суєт?
Як ту весну в душі не заглушити?
Скоріше би прогнати
дум тих заметіль!
Підступні,дикі…
не дають ночами спати…
U.Ray

Сьогодні я на мить відчула
як сила творчості потухла.
І світло згасло..
стало страшно,
що знову загублюсь
в думках,
у тінях-блазнях…
Тож треба цю іскру любові ніжно берегти…
Плекати храм своєї чистоти.
То ж не давай поласувати всім себе.
Й негожим двері
швидше зачини.
U.Ray.
U.Ray

‎Ти був, як подих після грози,
‎Моя надія, мій тихий світ,
‎А нині — тільки порожні сни,
‎І твій холодний далекий слід.
‎Я пам’ятаю твої слова,
‎Вони ще в серці, мов жар болить.
‎А за вікном — чужа весна,
‎Що без тебе не хоче цвість.
‎Мені здається, що ти прийдеш,
‎Торкнешся лагідно знов руки…
‎Та тільки вітер, як ніж, проріже
‎Мої безмовні, німі рядки.
‎І я пробачу усе, що є,
‎Хоч біль не вщухне ні на мить.
‎Бо навіть там, де любов помре, —
‎Вона все одно живе й болить.
Love of evil N.N

По площі червоній з самого ранку
Всі бомжі потягнулися безперестанку
З прапорами червоними, на всю кричать:
(Мы хотим в СССР, всё верните опять)

Мов: Нам не треба прокляту расею
Що цілком стала схожа на діарею
В якій 30 років вже нічого нема
Окрім алкашів і рідкого лайна

(Мы идём к коммунизму, только вперёд,
Ленин любимый с нами живёт)
У Москві так проходить дурнів парад
Всі пруться у перед, але хочуть назад!)))

За це все Зюганов там всім обіцяв
Алкашам, і бомжам хто поряд стояв
Дасть кожному гречки аж цілу миску
І в добавок до того гарячу сосиску

На мітинг оцей мільйони прийшли
Русні Привалило аж пів Москви…
Бо як почули що там комуністи
Всім роздавали за дурно поїсти

Це ж треба так було народ довести
За сосиску готові там все рознести
А за порцію гречки до смерті б забили
Вживу б один одного там задушили

ЗСУ це потрібно взяти за пораду
Як знищити легко російську всю владу
Роздавати сосиски всім москалям
І ті всю Москву рознесуть у хлам
Ігор Лівак

В мене був дідусь — він є у мене в серці.
Я його любила й досі ще люблю.
Він як сонечко серед чорних хмар.
Я мрію, щоб явився він у сні, але, мабуть, я не заслужила.
Я б йому сказала: «Ви найкращий у світі!»
Він далеко, я не зможу його побачити
й прийти на могилку.
Але ж він у серці — це правда.
Такої людини нема більш ніде на білому світі.
Нема більш тієї усмішки… Немає.
Вибачте, дідусю, що не приділяли уваги,
кудись постійно бігали, казала: «Немає часу…»
Зрозуміли вже пізно, коли вже втратили.
Марія