Минають дні, минає осінь,
Ще пів листо́пада — й зима,
Невпинний вітер при дорозі
Згрібає листя й розкида.

То хрусне гілка, ясен скри́пне,
Злітає листя, то біжить,
То вітер стихне, а то свисне,
Немов сопілкою звучить.

19.11.2025.
Ганна Зубко

Малює вітер, хвилі пише
На річці, в тиші озерце,
Та очерет злегка колише
Й гнучке, тендітне деревце.

День повернув на захід стрімко,
Назустріч вечір тихо йде
Та стеле сутінки, в них зірка
Вже незабаром упаде.

19.11.2025.
Ганна Зубко

Минають дні, минає осінь,
Ще пів листо́пада — й зима,
Невпинний вітер при дорозі
Згрібає листя й розкида.

То хрусне гілка, ясен скри́пне,
Злітає листя, то біжить,
То вітер стихне, а то свисне,
Немов сопілкою звучить.

19.11.2025.
Ганна Зубко

ПІД ДОЩЕМ

Ми цілувались під дощем,
Співав нам вітер про кохання,
Став світ невидимим плащем,
Де не існує розставання.

І краплі падали з небес,
Як ніжні дотики до скроні,
Вони змивали смуток, стрес,
Даруючи нам світ гармоній.

Ми йшли по вулиці нічній,
Де світло ламп тремтіло тихо,
І в кожнім русі, як вві сні,
Живе кохання та утіха.

Дощ обіймав нас, мов тепло́,
Він шепотів про вічні миті,
І серце в серці розцвіло́,
Щоб назавжди́ разо́м світити.

І пам’ять ніжно берегла
Ті миті, що не знають скону,
Вона, мов зірка, пролягла
У глибину́ душі́ бездонну.

У мріях знову ми удвох,
Де дощ малює світ прозорий,
І кожен подих, кожен крок
Освічують і місяць, й зо́рі.

Ми цілувались під дощем,
Були́ ці миті незабутні,
Разо́м в житті з коханням йдем,
Бо почуття у нас присутні.

26.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052183

ОДА ВІДКРИТІЙ ДУШІ

Моя́ ти душе, чом бо ти відкрита?
Для тебе де замо́к той відшукать,
Щоб тільки той зумів його відкрити,
Хто ранить би не міг і ображать.

Моя́ ти душе, як з тобою бути?
Ти ж добра і відкрита для усіх,
Та й кожного умієш ти почути,
Й багато хто залізти в те́бе зміг.

Моя́ ти душе, як нам далі жити?
В свої́ обі́йми геть усіх бере́ш,
Стараєшся усім ти догодити,
Але себе від них не бережеш.

Моя́ ти душе, як тебе вблагати,
Щоб ти крізь сито просівала всіх,
Бо ти не знаєш, що від них чекати.
Де той замо́к, аби тебе беріг?

Моя́ ти душе, світла і наївна,
Ти прагнеш вірить навіть у пітьмі,
Твоя́ любов безмежна і чарівна,
Та й зранена лишаєшся в собі́.

Моя́ ти душе, будь ти обережна,
Не кожен гість прихо́дить із теплом,
Ти ж – квітка ніжна, і крихка й безмежна,
Тебе сховати треба під крилом.

Моя́ ти душе, вчися розпізнати
Де щирість, а де – тінь чужих думок,
Щоб не дала́ себе ти обірвати,
Щоб не зламав тебе чужий урок.

Моя́ ти душе, вчися ти міцніти,
Бо в то́бі джерело живе й ясне́,
Ти можеш світ любов’ю освітити,
Воно не стихне й навіть не засне.

Моя́ ти душе світла й непогасна,
Ти – храм любові, вічний оберіг,
Лишайся і надалі ти прекрасна,
До тебе нечисть хай не зна доріг.

Моя́ ти душе, сяй і не вагайся,
Ти – океан, ти – вогнище тепла,
Ти вчися берегтись і не здавайся,
Бо сила тво́я в скринечці добра́.

Моя́ ти душе, ти ростеш крилато,
Ти вмієш біль у силу обернуть,
І навіть бурі не зламають свято,
Зумій себе у захист огорну́ть.

Моя́ ти душе, вдягнена у шати,
Ти ключ тримаєш в серці золотім,
Його не зможе зрадник відшукати,
Бо ти вже знаєш хто є справжнім, ким.

Моя́ ти душе, я за тебе дбаю,
Ти – скарб є мій, мій тихий оберіг,
Й замо́к для тебе, люба, відшукаю,
Щоб зранити цей світ тебе не зміг.

26.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052211

ЖИТТЄВА СТЕЖКА ІЗ ХРЕСТАМИ

У кожного свої́ хрести,
Своє́ у кожного терпіння,
Бува – нелегко їх нести́,
Але вони і є – спасіння.

У кожного свої́ гріхи,
Які хрести важкими роблять,
Вони, неначе кияхи…
Ми їх молитвою оздобим.

У кожного своя́ вина,
Що серце іноді затьмарить,
Й вона буває не одна,
Яка, мов кип’ятко́м ошпарить.

У кожного свій шлях земний,
Де радості, переживання,
Де хрест веде у день ясни́й,
Де є весе́лощі й страждання.

І пам’ять в кожного своя́,
Що зберігає слід минулий,
Вона, мов тихий дзвін здаля,
Який лунає, щоб почули.

У кожного своя́ любов,
Що світлом серце зігріває,
Вона підно́сить знов і знов,
Від втоми кри́ла підіймає.

У кожного є погляд свій,
Де пам’ять, боротьба і слово,
І де думок зібрався рій…
Та й все, що є – невипадково.

І мрія в кожного своя́,
Яка кудись веде і кличе,
Своя́ у неї течія́,
І щось у ній є таємниче.

Ще й тиша в кожного своя́,
Що в серці ніжно промовляє,
Вона неначе та шлея́,
Яка в життя нас запрягає.

У кожного своя́ борня,
Де страх і сумніви палають,
Щось відчуваємо щодня,
Та ще й хрести нас пригинають.

У кожного стежки́ з хрестом,
Це знак терпіння і любові,
Буває – йде́мо напролом,
Бо віра й правда є в основі.

У кожного свій хрест земний,
Та він веде крізь темні ночі,
Щоб вийти в день благословни́й,
Де мир і спокій світить в очі.

І дяка Богу за цей шлях,
За хрест, що силу нам дарує,
Бо навіть десь, у тягаря́х,
Бажання легкості вирує.

28.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052266

У вишневому садочку,
В калиновому розмаї
Я ліричну щиру творчу
Душеньку свою купаю.

Насолоджуюсь красою
Весняного первоцвіту
І повільною ходою
Наближаюсь в тепле літо.

У березовому гаї
Під мелодію пташину
Моє серденько співає,
Так до осені прилину.

Лист кленовий опадає
І встеля життєву стежку,
Осінь килим вишиває,
На душі приємно й легко.

Не страшні їй сніговії,
Ні вітри, а ні морози,
Вона творить та радіє.
Ще добра та щастя просить.

2018 р.