Мᴏя нᴀдія – ʍᴏʙчᴀɜний ᴨᴏжᴏʙᴋᴧий ᴧиᴄᴛ,
Щᴏ ᴄᴀʍ-ᴏдин ɜᴀᴧиɯиʙᴄь у ʙᴏᴦᴋих ᴏбійʍᴀх.
Лᴇᴦᴇньᴋий ᴨᴏдих ʙідчуʙᴀ яᴋ ʙбиʙчий хᴧиᴄᴛ –
Нᴇʙжᴇ й дᴏнині буʙ ᴏбіɜнᴀний ʙ ᴨᴀдіннях?
Тʙᴏї ᴏбіцянᴋи – ᴄᴨᴏчᴀᴛᴋу ᴨуᴄᴛᴏᴛᴧиʙий ʙіᴛᴇᴩᴇць,
Щᴏ ніжнᴏ ᴋᴏᴧиᴄᴀʙ і ᴨᴏʙᴇᴩᴛᴀʙ ᴩᴀɜᴏʍ ɜ ᴄᴏбᴏю ʙіᴩу.
Аᴧᴇ чᴏʍуᴄь ᴛᴏй ᴧиᴄᴛ ʙиʍᴏᴋᴧий ᴄᴧіɜьʍи нᴀніʙᴇць –
Й нᴇᴄᴇᴛьᴄя ʙниɜ ɜᴀнᴀдᴛᴏ ᴄᴛᴩіʍᴋᴏ, ᴀж нᴀдʍіᴩу.
Нᴀɯ чᴀᴄ – ᴄуʍᴧінний ᴄʙідᴏᴋ ᴩᴏɜʍᴀїᴛᴛя нᴏчі,
Щᴏ ᴛихᴇньᴋᴏ ᴛᴩᴇʍᴛіʙ у ᴨᴏᴧᴏні ᴦучних ʍᴩій.
Кᴩᴀдьᴋᴏʍᴀ ᴨᴏʍічᴀʙ і ᴄᴨ'яніᴧі ᴩухи, і ᴨиᴛᴀння діʙᴏчі,
Дᴏᴋи ʙіᴛᴇᴩ нᴇ ᴩᴏɜʙіяʙ ᴄᴏᴧᴏдᴋі ʍᴇᴛᴀɸᴏᴩи нᴀдій.<br>Віллєн Вестерн
Місяць: Листопад 2025
Новинки
Моя надія..
Новинки
Це відчувалося, наче далекий сон
Це відчувалося, наче далекий сон
Цᴇ ʙідчуʙᴀᴧᴏᴄя, нᴀчᴇ дᴀᴧᴇᴋий ᴄᴏн,
Сᴛᴀᴛи ᴩᴇᴀᴧьніᴄᴛю йᴏʍу, нᴀ жᴀᴧь, нᴇ ʍᴀᴧᴏ буᴛи.
Нᴀдᴛᴏ чᴀᴩіʙний хᴛᴏᴄь ɜᴀдᴀʙ у ньᴏʍу ᴛᴏн:
Тᴀʍ нᴇ буᴧᴏ нᴇщᴀᴄᴛь, і нᴇ буᴧᴏ ᴩᴏɜᴧуᴋи.
Тᴩиʙᴏᴦᴀ нᴇ ᴛяᴦнуᴧᴀ ᴧáᴨищᴀ ᴄʙᴏї,
І нᴇ ɜʍᴀᴦᴀᴧᴀᴄь ɜᴀ ᴨᴇᴩɯᴏчᴇᴩᴦᴏʙу дуʍᴋу.
Нᴇ ɜʍуɯуʙᴀᴧᴀ нᴀ ʙиᴄнᴀжᴧиʙі бᴏї
Відᴄᴛᴏюʙᴀᴛи ᴛᴇ, щᴏ й ᴛᴀᴋ буᴧᴏ ʙжᴇ нᴀ її ᴩᴀхунᴋу.
Мᴇні дᴏʙіᴩиᴧи бᴇɜцінний ᴨᴏдᴀᴩунᴏᴋ –
Кᴀɜᴀᴛи: "ᴨᴏхуй" ᴛᴀ ᴨиɯᴀᴛиᴄя ᴄᴏбᴏю.
І біᴧьɯ нᴇʍᴀ ɸᴀнᴛᴏʍу ᴛих ʍᴏᴛуɜᴏᴋ –
Я їх ᴨᴏɜбуᴧᴀᴄя іɜ ᴦᴏᴩдᴏ ᴨідняᴛᴏю ᴦᴏᴧᴏʙᴏю.
Кᴏᴧи б дᴏɜʙᴏᴧиᴧи щᴏ-нᴇбудь ᴨᴏбᴀжᴀᴛи,
Я б ᴨᴏʙᴇᴩнуᴧᴀᴄя ᴛуди – ᴛᴀ й нᴀɜᴀʙждú.
Хᴛᴏɜнᴀ, чи ʙиᴨᴀдᴇ ʍᴏжᴧиʙіᴄᴛь ɜбудуʙᴀᴛи
Тᴀᴋий чудᴏʙий ᴄᴏн ʙ ʍᴏїй будᴇннᴏᴄᴛі.<br>Віллєн Вестерн
Пори року
СІРА ОСІНЬ
СІРА ОСІНЬ
Стоїть, не йде, дощами плаче,
З рудої — сіра осінь скрізь,
Погля́да ворон, сумно кряче
В безлистий, жовтий верболіз.
Лишилось днів всього нічого,
На руці пальці уже гне,
Свого коня впряже гнідого,
Поміж туманів поведе.
23.11.2025.
Ганна Зубко
Лірика
МІЙ ДОЩ
МІЙ ДОЩ
Тебе я слухаю, мій дощ,
В вікно постукуєш із ранку,
Замерз, напевно, я також,
Налию чаю тоді склянку.
Зігрію руки, відіп'ю,
За нас з тобою, ти ж не проти?
Осінній дощ, тебе люблю́,
Не знаю кращої негоди.
23.11.2025.
Ганна Зубко
Лірика життя
ЛІТА МОЇ
ЛІТА МОЇ
Літа мої, літа ви бистрі,
Як дикі коні без повід,
Такі ж порою гонористі,
Також лишаєте свій слід.
Якби́ могла — вас загнуздала,
Щоб відпочити від їзди,
До свого тину прив'язала
І годувала би з руки.
Літа мої ви, коні сиві,
Я вас ще трохи попасу,
Скошлатить вітер буйні гриви —
Розчешу ніжно, заплету.
22.11.2025.
Ганна Зубко
Лірика життя
ЛіТА МОЇ
ЛіТА МОЇ
Літа мої, літа ви бистрі,
Як дикі коні без повід,
Такі ж порою гонористі,
Також лишаєте свій слід.
Якби́ могла — вас загнуздала,
Щоб відпочити від їзди,
До свого тину прив'язала
І годувала би з руки.
Літа мої ви, коні сиві,
Я вас ще трохи попасу,
Скошлатить вітер буйні гриви —
Розчешу ніжно, заплету.
22.11.2025.
Ганна Зубко
Лірика життя
ТИХИЙ РАЙ
ТИХИЙ РАЙ
Схмурніло небо й дощ постукав
У сонне, вранішнє вікно,
А там десь — річка, поряд луки,
В кущі покинуте гніздо.
Сумне теперішнє, минулим
Ступаю вкотре, раєм зву,
А ще вважаю своїм болем,
Жалкую — там вже не живу.
Усе ж лечу туди думками,
У ті далекі береги,
Поміж травою, бур'янами
Старі відшукую стежки.
Униз, на річку кину оком,
На білі хмари серед хвиль,
На зілля, кущ шипшини збоку,
Що уже ягодами цвів.
І ще попереду калина,
І невеликий, густий гай,
І жовті верби, і долина…
Мій незабутній, тихий рай.
22.11.2025.
Ганна Зубко
Пори року
МИНАЮТЬ ДНІ
МИНАЮТЬ ДНІ
Минають дні, минає осінь,
Ще пів листо́пада — й зима,
Невпинний вітер при дорозі
Згрібає листя й розкида.
То хрусне гілка, ясен скри́пне,
Злітає листя, то біжить,
То вітер стихне, а то свисне,
Як та сопілка зазвучить.
19.11.2025.
Ганна Зубко
Пори року
ВЖЕ ВІЄ ПУСТКОЮ
ВЖЕ ВІЄ ПУСТКОЮ
Вже віє пусткою від саду,
А так не хочеться зими,
Що вже крадеться тихо ззаду
І той полон не обійти.
Пірнути б в цвіт весни, у літо,
Вслуха́тись в щебет,
шелест трав,
Щоб колосилось поряд жито,
Зозулі голос не вщухав.
Росу спіймати у долоню,
У тінь пірніти верб густих…
В обіймах осені посто́ю,
Останніх, вже не золотих.
21.11.2025.
Ганна Зубко
Пори року
ВЖЕ ВІЄ ПУСТКОЮ
ВЖЕ ВІЄ ПУСТКОЮ
Вже віє пусткою від саду,
А так не хочеться зими,
Що вже крадеться тихо ззаду
І той полон не обійти.
Пірнути б в цвіт весни, у літо,
Вслуха́тись в щебет,
шелест трав,
Щоб колосилось поряд жито,
Зозулі голос не вщухав.
Росу спіймати у долню,
У тінь пірніти верб густих…
В обіймах осені посто́ю,
Останніх, вже не золотих.
21.11.2025.
Ганна Зубко
