Коли ти бачиш, як заходить сонце,-
Згадай, що сама найтемніша ніч пройде.
Спочатку ранок зазирне віконце,
А потім день новий, незайманий прийде.

Яким він буде ? Ясним та погожим?
Чи злу негоду прямо зранку принесе?
Це неважливо,- день на день не схожий.
І у негоди теж своя родзинка є.

Історії життя бувають різні.
Буває, що вони написані слізьми.
Час біль лікує, кажуть у народі,
Та темний слід, тяжкий лишається завжди.

Беззоряна мине ніч, сонце зійде.
Почнеться день новий. Історія нова
Вона не забариться, швидко прийде.
Можливо втіху й радість принесе вона.

Зверни увагу на красу заграви.
Очікуй кожний день із радістю буття .
Закон природи це, – не гра уяви.
Дасть новий день схід сонця і нове життя.

Напиши мені, як ти живеш.
Як твій день, що нового, чи їла?Напиши, чи до мене вернеш,
Чи простиш, чи змогла б, чи зуміла?

Відгукнись у одній з соцмереж —
В спамі, в сторісі чи в особисті.
Я ще досі кохаю безмеж,
Й сняться очі твої вогнисті.

Запиши мені голосове —
Я ввімкну його на нонстоп.
Поки рана твоя заживе,
Хай воно мою тугу утопить.

Напиши мені, де ти і з ким.
Я зрадію, якщо ти щаслива.
Хай він буде надійним й не злим,
А ти в нього назавжди важлива.

‎Ми тонемо часто в турботах й печалях,
‎У мріях про диво, про краще життя.
‎Між страхом і сумнівом щастя шукаєм,
‎Не бачимо щастя, що поруч щодня.
‎
‎Немає грошей і уже все пропало,
‎Робота нудна – світ не милий уже.
‎За іншими стежимо, бо свого мало,
‎А заздрість в душі підгризає уже.
‎
‎Ми лаємо владу ,що долю зламали,
‎Шукаємо винних куди не поглянь.
‎Та істина тут у тобі у самому,
‎Щасливим бути можна, без всяких змагань.
‎
‎Прокинувся зранку і це уже диво,
‎Відчув тепло променя, світло в душі.
‎Пульсує життя – значить і ти щасливий,
‎Хоч вчора можливо і сльози текли.
‎
‎Діти здорові, дорожче всіх грошей,
‎Їх сміх – мелодійніший кращих пісень.
‎Обійми батьків – коли вони з нами,
‎Безцінні як кожен новий світлий день.
‎
‎Щастя не в золоті або кар’єрі,
‎Не в тому що кажуть з екранів щодня.
‎Воно у родині, у свіжому хлібі,
‎У слові що зцілить і сили додасть.
‎
‎У вранішній каві, у синьому небі,
‎У запаху трав, в прохолоді дощу.
‎У вірному другу, у теплому домі,
‎У всьому що бачу, що можу відчуть.
‎
‎Ми створюєм самі з проблеми в’язницю,
‎І самі тримаєм ключі у руці.
‎Та варто поглянути трохи інакше
‎Аж смішно становиться навіть собі.
‎
‎Тож щастя із нами весь час, повсякденно.
‎Не в тому що звикли ми щастям вважать.
‎А в мирному небі, у близьких здоров’ї,
‎За те що я можу цей світ пізнавать.
‎

Вони не сплять, та жоден не забутий,
‎І степ тримає шепіт їхніх слів.
‎Вітри несуть молитви в темні ніші,
‎Де спогад кожен, наче вибух снів.
‎
‎Безвісті зниклі – та не безіменні,
‎Їх кличе мати кожен день й роки.
‎У серці кожнім тінь і біль невщухне,
‎Як полум’я, що зветься ” Ми живі”.
‎
‎Їх шлях в росі, у попелі, в дорозі,
‎У кожнім “Слава”- їхні голоси.
‎Вони встають із ранньою зорею,
‎Коли над полем жайвір пролетить.
‎
‎І може десь за обрієм, де вічність,
‎Вони чекають тихо, без тривог.
‎Бо знають, кожна про них згадка ніби іскра,
‎Дає надію повернутись знов .
‎
‎Де батько в снах до сина ще приходить,
‎Де мати чує подих крізь роки.
‎Вони там є, їх пам’ять не відходить,
‎Вони як світло крізь усі віки.
‎
‎Їхні медалі, зорі на світанні,
‎Їх прапор, небо чисте і живе.
‎І навіть тиша знає їхні данні,
‎Бо їхня кров,цю землю береже.
‎
‎Їм не зложили тризни біля дому,
‎Не обійняли близькі у дворі.
‎Та Україна носить їх у лоні,
‎Вони для неї дочки і сини.
‎
‎І коли вечір упаде на землю,
‎Та десь почується молитва у вікні.
‎То може саме в ту хвилину ніжну,
‎Вони вертаються до кожного у сні.
‎