НЕМОВ ТРОЯНДА

Немов троянда, соками налита,
Для тебе я такою постаю,
Й цілунками, мов росами умита,
Що квітне із тобою, як в раю.

Немов троянда, що до себе манить,
Яку ти, мов зіницю, бережеш,
Й колючками тебе вона не ранить –
Кохання є й йому немає меж.

Немов троянда запашна і мила,
Одна така, для тебе лиш, одна.
Яка тебе зненацька покорила,
Й дурманить без грайливого вина.

Немов троянда, з іменем КОХАНА,
Струнка, яскрава, віддана тобі,
Щоб був щасливим – Богом тобі дана,
І дякуєш за неї у мольбі.

Немов троянда, у саду твоєму,
Милуєшся, лелієш ти її,
Богиню бачиш в образі моєму,
Для нас обох співають солов’ї.

Немов троянда, квітну із тобою,
Наповнена коханням і теплом,
Зали́шуся назавжди я такою –
Ти став моїм живильним джерелом.

11.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1051182

Вона — пісня степів, що лунає вітрами,
Де колосся шепоче чарівні слова,
Її погляд — то небо між хмарами й снами,
Її серце — мов тиша, що все відчува.

Вона — подих роси на світанкових травах,
Де свобода живе у душі солов’я,
Її крок — то мелодія в сонячних справах,
Її тінь — то легенда, що вічна, своя.

Вона — голос землі, що не знає покори,
Її сміх — як дощі у гарячім краю,
І коли вона йде понад хвилі простору —
Навіть вітер шепоче: «Я її впізнаю…»

Її волосся — стигле жито,
Вітри торкаються легенько,
І серце знову спрагло й миттю
Шукає погляд той, гарненький.

Її усмішка — світло ранку,
Що будить душу без вагання,
І я тону в отих світанках,
Де кожен подих — сподівання.

Її слова — медові струни,
Що грають пісню мого літа,
І все навколо — тихе й чудне,
Коли вона іде, як квітка.

Любов палає, мов колосся,
Що зріє в полі золотому —
В її очах я утопаю досі,
Шукаю рай, щоб жити знову.

Гуляю сам, а я думаю про нас
Це світ пливе, а я думаю про нас
Повз церкви йду і думаю про нас
Хай світ горить та я все думаю про нас

Забуду все шоб на згадувати нас
Сміттєві вірші, що так описували нас
Я так хотів зберегти любов при нас
Та ліг на дно і зламався через нас
Відплакатись в подушку ради нас
І піти на все, щоб повернути собі нас
Минуло пару днів – так довго нема нас
Я зроблю те, що не робив заради нас

Відрахую похвилинно кожен день без нас
Починаючи з вівторка, як не стало нас
Я відчиняю собі двері, де повертають нас
Я стану знову новим собою і зроблю нам нас

Гуляю сам, а я думаю про нас
Це світ пливе, а я думаю про нас
Повз церкви йду і думаю про нас
Хай світ горить та я все думаю про нас
Гуляю сам по тих вулицях для нас
Де ми ходили і лиш мріяли про нас
Тепер гуляю сам і там думаю про нас
Хай світ палає але я врятую нас

В накидці бурштиновій
Ступає тихо жовтень
Й багрянець розсипа.
Це осені синочок,
Вона ж не має дочок,
Лише синів Бог дав.

Та кожного з них любить
І пестить, і голубить,
Сонечком зігріва,
Дощиком поливає,
До себе пригортає,
Дарує їм дива.

Вони ж свою матусю
Обожнюють теж дуже,
Співають їй пісні.
Та музика чарівна
В небо летить осіннє
Й бринить в моїй душі.
2019 р.