ХОТІЛОСЬ ВИЖИТИ І ЖИТИ

Усе палало у вогні,
Чи виживем, то ми не знали,
Гатили кляті моsk@лі,
Сміттям убивчим гаратали.

В страху́ й молитві ці́ла ніч,
Зерня́ток вервиці торкалась,
І не змикала зовсім віч,
Була́ і мить… з життям прощалась.

Словами це не описать,
Усьо́го словом не сказати,
Лишалось Господа благать,
Аби він взявся захищати.

Страшна атака цілу ніч,
Вогонь і вибухи, й руїни,
Торкався, мабуть, Ангел пліч…
Тремтіло все, здригались сті́ни.

Ні миті тиші не було́,
І кожна мить – з життям прощання,
Холодний піт вкривав чоло,
Здавалось – ніч в житті остання.

Але Госпо́дь моли́тви чув
І закривав щораз щитами,
Напевно й Ангел поруч був,
Й Покров Пречистої над нами.

Госпо́дь від смерті врятував,
Яка щораз дивилась в очі,
Її постійно відганяв,
Бо лізло все, як поторочі.

Була́ страшна пекельна ніч,
Яку вдало́ся пережити…
За що воно? У чому річ?
Хотілось вижити і жити…

04.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1043020

ВІЙНА ЗАБРАЛА

Війна забра́ла тисячі́ життів,
А може навіть це уже й мільйони,
Її до нас рашист-упир привів,
Йдуть з технікою цілі ешелони.

Війна забрала український цвіт
Й продовжує щодня їх забирати,
Вже другий розпочавсь десяток літ,
Продовжуєм в могилоньки лягати.

Війна забрала доньок і синів,
Ніхто й ніщо потвор не зупиняє,
Ще більше той упир оскаженів,
Вбиває й все з лиця землі стирає.

Війна забрала й пуп’янки малі,
Жалю́ не мають клятії потвори,
Безжально убивають моsk@лі.
Посіяли недолю нам і горе.

Війна забрала квіти, що цвіли,
Вони наза́вжди полягли в могили.
І пагінців свої́х ще не дали́ –
Життєві сві́чі вбивці загасили.

Війна забрала не одне життя
І скільки ще забе́ре – невідомо.
Ще скільки буде кровопролиття –
Хіба що знати Господу святому.

03.07.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042968

Шипіт – це непросто водоспад гучний,
Але водночас – це ніжний шепіт,
Характер зачаровуючий і неповторний,
Доброзичливий, не злий,
Відвідувачу кожному показує він свій.
Перед очима справжнє диво – величний
Потік води, який падає з висоти та створює
Багатоголосий звук тисячі крапель,
І ти бачиш мить чарівної красоти.
Повітря навколо водоспаду наповнене
Озоном та свіжістю, і душі наші огортає
Своєю незримою ніжністю.
Дихаєш і відчуваєш, як кожна клітинка
Наповнюється життєвою силою.
Це місце, де час зупиняється,
І атмосфера стає серцю милою.
Це головна перлина гір,
Яка затамовує нам подих та зачаровує наш зір.
Шипіт – це живе серце Карпат, що б’ється
В унісон з ритмом природи,
Але – це лише ланка великого ланцюга
Української неповторної вроди.
30.06.2025
В.Є. Панченко

На шматки розірвано душу…
І кришталеве серце звично розіб’ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься

На шматки розірвано сім’ю…
Коли на фронт ідуть батьки, брати, сини.
І не зібрати скалки кришталю,
А рідних обійняти можна лиш у сні.

Війна… Чому? Чи чуєш нас, о Боже?
Коли молитви в крик сплітаються один
І матері клянуть нападників ворожих
Під час щоденних мовчазних хвилин.
(2023 р.) ©Ірина Вірна

Не знаю я, як ви воюєте в окопах.
Та знаю про жорстокості боїв.
Я пам’ятаю двадцять чотринадцять,
і Краматорськ… Як вистояв в борні.

Сьогодні теж війна… Важка й злиденна.
І Краматорськ тримається незламно.
А я далеко… Хоча й згадую щоденно
Про тих, хто місто захищає справно.

Щоденно вранці о дев’ятій,
у ту хвилину тиху, що єднає,
я плачу разом з матерями
За тими, хто в серцях не помирає.

Героям слава! Слава Україні!
І Краматорськ мій витрима, я знаю.
І ті, що виїхали зараз, неодмінно
Повернуться, бо місто їх чекає.
(2023 р.)

Літнє зоряне небо – це найчарівніше видовище природи,
Яскравість , яка додає літу вроди.
Споглядання безмежних просторів Всесвіту,
Свято молодості й краси цвіту.
Дивлячись у небо, розумієш, який Всесвіт могутній!
А над головою – найяскравіші зорі літа,
Різних сузір’їв – це Літній Трикутник,
А серце спокійне і страх відсутній.
Чисте прозоре повітря, що дозволяє
Яскраве сяйво зірок,
І вітерець нічний, який збирає й до нас
Доносить легкий аромат квіток.
Літня ніч – це насолода Всесвітом, його красою,
Засипаною міріадами мерехтливих
Діамантів – зірок над головою.
Це рівноваги та енергії час,
Пора року, яка завжди манить нас.
29.06.2025
В.Є. Панченко

Золота осінь – це симфонія яскравих кольорів,
Це не просто пора року, а мить приємних відчуттів.
Легкий смуток і свято, розкішні шати.
Урочистий, чарівний бал,
Де учасників вдячних повний зал.
Легкий смуток та свято – усе завмирає
Перед зимнім сном ,
А золото нам платить
За працю нашу вже добром.
Промені сонця вже не палять, а лагідно зігрівають
І ласкавим промінням своїм нас ніжно обіймають.
Небо , високе і бездоганне,
Виблискує чарівною блакиттю;
Ліси стоять, мов казкові палаци.
Насолоджуйтеся цією миттю!
Листя опадає повільно:
Вдень, ввечері , в ніч та вранці,
Падає воно додолу,
Кружляючи в останньому танці.
Утворює шелесткий килим, він стелиться,
І манить нас пройтися неодмінно ним.
27.06.2025
В.Є. Панченко

Золота осінь – це симфонія яскравих кольорів,
Це не просто пора року, а мить приємних відчуттів.
Легкий смуток і свято, розкішні шати.
Урочистий, чарівний бал,
Де учасників вдячних повний зал.
Легкий смуток та свято – усе завмирає
Перед зимнім сном ,
А золото нам платить
За працю нашу вже добром.
Промені сонця вже не палять, а лагідно зігрівають
І ласкавим промінням своїм нас ніжно обіймають.
Небо , високе і бездоганне,
Виблискує чарівною блакиттю;
Ліси стоять, мов казкові палаци.
Насолоджуйтеся цією миттю!
Листя опадає повільно:
Вдень, ввечері , в ніч та вранці,
Падає воно додолу,
Кружляючи в останньому танці.
Утворює шелесткий килим, він стелиться,
І манить нас пройтися неодмінно ним.
27.06.2025
В.Є. Панченко

КРОВАВИЙ ПОТЯГ

Ось знову вдарили потвори,
Життя забравши у людей,
Прине́сли знову біль і горе…
Коли ж не бу́де в нас смертей?

Коли не будуть в нас стріляти,
Сміття убивче запускать?
Чи при́йде час, щоб їм сконати?
Чи довго нам на це чекать?

Дніпро… Руйнації і жертви,
Усюди кров, усюди плач…
Так мріють нас у прах всіх стерти…
Чи є від вбивць тих захист-плащ?

Кровавий потяг, скло і люди,
Квиток хтось взяв в один кінець,
Та скільки ж це тривати буде?
Чи зна про це хоча б Творець?

Жахіття знову, знову й знову,
Й щоразу гірше все страє,
Нас кат обрав невипадково
Й щораз накази віддає.

Дніпру дісталось знов сьогодні,
А світ все дивиться й мовчить,
Нам співчуття не треба жодні,
Глобально треба щось робить.

24.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1042408

Червоні маки – це символ достатку,
Яскрава, нестримна краса.
Їх вітер колише та дощ напуває,
І ранком вмиває роса.
Короткий та пишний період цвітіння,
Мить пристрасті й кохання, – це час настав,
Палкої і чистої любові пізнання.
Колір насичений червоний – це символ
Палкого почуття, але для тих,
Хто переніс його через усе життя.
Символ достатку, життєвої сили,
Зв’язок з рідною землею,
Де кохання зустріли, де палко любили,
Там, де коханих на руках ми носили.
Маки – це символ пам’яті про загиблих
Солдатів на війні,
Які спочивають у своїй землі і на чужині.
Маки – це колір крові, пролитої в боях.
Символ пам’яті для тих, хто
Пам’ять про загиблих на війні
Носить у своїх серцях.
24.06.2025
В.Є. Панченко