Де ж ви мої земляки?
Від Америки й до Литви,
Розкидала по світу доля,
І не знаєш чи воля це, чи неволя.

Де ж ви мої земляки?
В Польщі ви чи в Канаді́?
Я б обійняв би вас залюбки,
Та не знаю до всіх як дійти.

Де ж ви мої земляки?
Де ви прихисток свій віднайшли?
І Німеччина вами повна,
Ось така ця клята війна.

Нідерланди, Бельгія, Данія,
Скандинавські країни гуртом,
Протягнули нам руку помочі,
Вони горді за духом разом.

О Париж й Франція-діва,
Стяг Свободи твій майорить,
Поміч ваша була — як диво,
В ту найважчу країни мить.

Там на півдні, країна ідальго —
Вас Іспанія гріє в теплі,
Португалія Атлантики слава,
Теж лишила свій слід на землі.

Де ж ви мої земляки?
В Альпах Австрії чи в Апеннінах?
Чи в сусідів далеких й близьких?
Там де чехи, словаки, румуни.

Розкидала по світу війна,
Ще Болгарія, Кіпр та Ізраїль,
І цей список ще несповна,
Розповість куди доля загнала.

А найбільше нас тут, на своїй землі,
І не вдома, та в своїй країні,
Не осягнути розумом яке в нас життя,
Переміщеним як бути, нині?

Де ж ви тепер, мої земляки?
Де ж ви, землі своїй діти?
Я обійняв би вас залюбки,
Та не знаю, куди себе діти…
11.02.26 Війна

Війна виводить танець смерті
По полю зламаних кісток.
Танцює грубо — стопи стерті,
І все ж карбує кожен крок.

Зі Смертю в парі шаленіє,
Складає душі у мішок,
Від смаку крові навісніє:
Ривок — і знову тягне крок.

Їх супроводжують гармати,
Летять ракети — чути свист.
І падають під ноги ката
Тіла й без адресата лист.

Війна у парі танго водить,
Поділ вбирає з поля кров.
Обличчя ріже чадний подих.
Ще хватка Смерті. Вибух. Й знов…

22 травня 2026 р.

Я повернусь до тебе, рідний краю,
Я повернусь до тебе, де би я не був,
В своїх думках тебе не полишаю,
В своїх думках тебе не загубив.

Любов моя сильніша ніж роки зітхання,
Любов моя – це все, що в мене є,
Вона тримає всі мої бажання,
І розмовляє наче я там є.

Де б я не був, та я до тебе хочу,
Де б я не був, та себе я з тобою залишив,
Нехай ти весь у руїнах, у стражданнях,
Я стану на коліна у дверей твоїх.

Нехай моя сльоза впаде на твої рани,
Нехай сльоза від серця залікує їх.
Так, на руїнах я стою, та я від щастя плачу,
Бо щастя – по тобі пройтися босоніж.

Мій рідний краю, я так до тебе хочу,
Пройти дорогами, де босим бігав скрізь,
Вийти за місто і там, за небомкраєм,
Почути голос лісу та щебетання птиць.

Я знаю, як було нам важко в ці роки,
Я бачив як текли людей потоки,
Нехай не роблять діти наші помилки,
Нехай до ворога будуть вони жорстокі.

Ми переможемо у цій війні, у це я вірю,
Ми пересилимо себе у цій війні,
Нехай минають дні холодні, темні ночі,
Ми не зійдемо від власної мети.

Я повернусь до тебе, рідний краю,
Я повернусь до тебе, де би я не був,
Я звитягу для нас з тобою вишиваю,
Я звитягу до тебе, рідний краю, принесу.
11.02.2026 Війна

І в дощ, і в холод, і в завірюху,
Нам люди світла несуть напругу.
Нехай не завжди, та струм є,
Струм тримає серце моє.

Тримають країну, як рідну дитину,
Тримають віру, що перемога йде.
Про світло мріємо в кожну хвилину —
Країна не змерзне, ми знаємо це!

Це наші люди, що серед нас,
Себе не шкодують, ні здоров’я, ні час,
Життя віддають, рятуючи нас —
Герої світла у вогняний час.

Вам низький уклін і велика повага,
В серцях ваших — сила і світла відвага.
Ми вдячні кожному: ви теж на війні,
З вами приходять осяяні дні.

Завжди ви готові рушити в бій —
В бій за світло в країні моїй.
Тече по дротах України життя,
Не діждеться ворог від нас каяття!

Люди світла і в день, і вночі,
До бою стають, А ти — потерпи…
Віддай їм належне, шануй їхній час,
Вони із пітьмою воюють для нас.
26.01.2026 Війна

Невідомі герої серед нас живуть,
Невідомі герої свого часу ждуть,
Зіркою спалахують серед нас,
Мабуть прийшов по героя час.

Здавалося, люди такі ж, як ми,
Були непомітні у мирні дні,
І ось година прийшла по них,
І серце здригнулось — та він це зміг.

Зміг не боятись йти вперед,
Зміг зламати смерті хребет,
Став оберегом для тих, хто слабкіш,
Серце героя — мов гартований ніж.

Невідомих героїв нам не забути вовік,
З невідомих героїв — ніхто не зник,
Наша пам’ять з вами завжди живе.
Ми всіх вас знаємо, бо ви у нас є.
25.01.2026 Війна

Стоїш розхристаний, сумний, з розбитим дахом.
Шугають протяги в кімнатах між дверей.
Скрізь шибки вікон, холодний вітер заглядає,
Пліснява з сирістю торкнулася речей.

Тут стеля обіймається з підлогою,
Та згадують у тиші ті роки,
Коли вони всміхалися удвох грайливо,
І милувалися одне одним залюбки.

Розбитий дім стояв і дихав так похмуро,
Свої стигмати він не міг нічим прикрити,
Стояв із сумом, але мав терпіти,
Бо мав обов’язок родинну пам’ять берегти.

А зло літало небом і навколо,
Все більше вирви та відірвані шматки
Чужого горя, що лежало просто неба,
Не обійти його, не перескочити і погляду не відвести.

Такі часи тепер настали,
Хтось «квіти зла» розкидав по землі.
Десь має згубі бути тій кінець,
І десь вже майорить початок
Відродженню землі, та зранених сердець.
22.01.2026 Війна

Закляк в повітрі гострий, мертвий звук,
Собаки виють в цю лиху годину,
І серце рветься в друзки — дикий стук.
Від страху в роті — гіркота полину.

Тремтять у вікнах злякані шибки,
Немов від подиху страшної сили,
Безмовні тіні бродять навкруги.
Повітря б'ється й виє скаженіло.

Кромсає спокій, ріже на шматки,
У небі місяць блідне від тривоги.
Стискає простір тишу в кулаки,
Світ догори здіймає всі дороги.

Звук рве цю ніч, немов удар бича,
Руйнуючи життя та інші плани.
Та десь крізь морок жевріє свіча —
Світанок прийде попри біль і рани.

20 травня 2026 р.

Він помирав у мене на руках –
мій друг, з яким ділили крихту хліба.
З яким вогонь – легкий і теплий птах,
Бурхливі ріки – лиш джерела ніби.

З ним і біда бідою не була
І гори не здавалися чужими.
Його життя війна собі взяла –
Душа звільнилась і до неба лине.

Я — на землі. І тут кипить війна,
Вона лютує і карбує кроки.
Ламає долі і життя до тла,
І вже не дні рахуємо — а роки.

Він помирав у мене на руках —
Тепер живу я згадкою про нього.
Іду крізь бій, атаки, стиглий жах,
Несу всі болі й молитви до Бога.

Він помирав у мене на руках
Тепер ми з ним на різних вже орбітах.
Його немає… та він є у снах,
у зорях, сонці і яскравих квітах.

20 травня 2026 р.

Летять шахеди, на нас полюють,
Летять ракети, по нам лютують,
Б’ють по містах, по енергетиці, мерзота,
А ми гуртуємось, не віддамо свободу.

Нехай зима, нехай мороз лютує,
Ви подивіться у Києві народ танцює,
Він на майдані каву п’є та в чай горілку підливає,
Він за свободу п’є, він голову тримає.

Четвертий рік іде кривава ця війна,
Знущання над козацьким родом,
Все нам своє ярмо несете, всі свої «свободи»,
Плазуєте перед своїм царем і це вам до вподоби.

Царків своїх, диктаторів та самозванців,
В кремлі своєму пестите засранці,
Як тільки від лайна росія пику відтрусила,
То вже повчати весь світ рішила.

Загонемо ми вас у ваш «кремлятник»,
Та спалимо вонючий ведмежатник,
Нехай горить земля під вашими ногами,
Вам до свободи не дійти віками.

Зима пройде, мороз ми в герці затанцюємо,
Тут козаки стоять, козачки перемогу тут чаклують,
Що все послали нам, ми вам назад повернемо.
Тікати чи вмирати, ось для вас дилема.

Як не крути за нами перемога та свобода!
Не знаєте ще злості ви мого народу.
16.01.2026 Війна

Ну, спалили ви мою хату,
А я хлопцям ще раз задонатю.
Ну, зробили ви ще один злочин,
А я вашої смерті люто хочу.

Не зрозуміти вам з рабською долею,
Як українець любить волю.
Холуї ви московського трону,
Вам горіти у пеклі до скону.

Не збагнути вам нашу стійкість,
Бо для нас захищати – це гідність,
Наші душі полетять до Бога,
Ваші — впадуть на чортячі роги.

Вам ніколи не вбити країну,
Вона Феніксом в небо злітає,
Поки живий хоч один українець —
Він з руїн її знов підіймає.

Він в одній руці тримає автомата,
А другою — відбудовує хату.
Ну і що, що спалили ви знов чиюсь хату,
Ми за це будемо вас люто вбивати.
09.01.2026 Війна