ПОМОЛІМОСЬ ЩИРО ЗА СУМЧАН

Помолімось щиро за сумчан,
Хай життя Всевишній їм врятує,
Хай заго́їть кожную із ран,
Хай вже МИР і спокій запанує.

Помолімось щиро ми усі,
У молитві є велика сила,
Ворог всіх тримає у страсі́,
Хай торкають нас Анге́льські кри́ла.

Помолімось люди, бо біда,
У війну страшнющу ворог грає,
Всюди кров тече, а не вода,
Все з лиця землі́ орда стирає.

Помолімось щиро від душі́,
Сумщина із ворогом межує,
Ворог так зрива свої́ куші́,
І щоразу далі все прямує.

Помолімось, зцілення просім,
Бо сумчани – також українці,
Наодинці їх не залишім,
Сумщину всю знищують ординці.

Помолімось щиро за сумчан,
Помолімось, хай горять їх свічі,
Хай мине у них страшний цей стан,
Хай біда не дивиться у вічі.

24.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036216

МОЛИТВА Й МАМИНА ЛЮБОВ

Яка доба, а звісточки немає,
Нема дзвінка… до цьо́го ж за́вжди був…
А мама на ту звісточку чекає –
Це з перших днів війни́ синок збагнув.

Нема дзвінка, думки́ взяли́ся роєм.
Що трапилось? Чому́ набрать не зміг?
Чи може знову бій іде за боєм?
А може?… Ні!!! Синочок не поліг!

Ідуть думки́, неначе поторо́чі,
Та їх жене́ матуся навсібіч.
Такі страшні в чеканні дні і ночі…
Нема дзвінка… нема. У чо́му ж річ?

В руках стареньку вервичку тримає,
Благає Бога, сина щоб вберіг,
Молитву без упину промовляє,
І ко́си вже біліють, наче сніг.

Тріпоче серце, наче пта́ха в гру́дях,
Думки́, моли́тви, син… і ця війна.
Ракети, танки… міни рвуться всюди,
Вже пекло скрізь. Воює сатана.

Стоїть робота, зовсім не бере́ться,
Що ві́зьме в ру́ки – падає із них,
Бо ірод ще ніяк не схаменеться.
Й чо́му ж бо телефон давно затих?

Присіла ненька, телефон тримає,
Його із рук вона не випуска,
Бо звістку від синочка все чекає,
Найгіршого в думках не допуска.

Уже опівніч, а в думках молитва,
І знову сльози, і думки́, і син…
Невже і зараз в них запекла битва?
І сльози знов, гіркіші, ніж полин.

Ридає, плаче… плаче і голо́сить,
І вервицю в руках вона трима,
Моли́тви мо́лить, Господа все про́сить,
А звісточки від сина все нема.

Над ранок вже й на сон чому́сь склонило,
Так, си́дячи, й здрімалася вона,
Та закололо серце і занило…
Що ж ро́бить ця проклятая війна?

Вже й сон минув, думки пливуть, як хмари,
І вервичка в руках, і телефон…
За що нам куштувать цієї кари?
А може син потрапив у полон?

Вже взя́ла свічку Стрітенську у ру́ки
І приступила знов до молито́в.
Душа болить, нестерпні тії му́ки…
Страшні думки́, у жилах стине кров.

Яка доба, а звісточки немає…
«Всевишній, їх щитом усіх закрий…», –
І день і ніч все Господа благає,
Аж тут СМС: «МАТУСЕ, Я ЖИВИЙ!».

І знов молитва. Дякує в ній Богу,
Що син живий, що звісточка прийшла.
Вимолює ЖИТТЯ всім й ПЕРЕМОГУ.
Та й знову сили в со́бі віднайшла.

Аж сльо́зи градом, а тоді – й рікою,
Очам не вірить і читає знов…
Нічо́го тут не вдіяти з собою –
Така вона, матусина любов.

03.05.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

ДОДОМУ ПОВЕРТАЮТЬ НА ЩИТІ

Додому повернули на щиті,
Ще скільки так пове́рне – невідомо.
Вони пізнали пекло при житті,
Й живими не вертаються додому.

Таку доро́гу ворог їм проклав,
Хоч мріяли не нею повертати,
Та кожен з них життя за нас віддав,
І з засвітів сюди завітати.

У кожного була́ в житті мета,
У кожного були бажанням й плани,
Та ворог нам завдав цього́ хреста,
А рідним спричинив довічні рани.

Не на щиті хотіли повертать,
Та ірод взявся свічі їм гасити,
З щита, на жаль, ніко́ли їм не встать
За те, що взя́лись неньку боронити.

За те, що Україна над усе,
За те, що в серці мова солов’їна,
За що ж бо кожен хрест такий несе?
Любов до неньки у серцях нетлінна.

Герої повернуть на щиті,
Остання путь, остання дорога,
Багато що зробили б ще в житті,
Та були в пеклі, йдуть тепер до Бога.

28.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1036528

У МАЛЕНЬКОМУ СЕРДЕНЬКУ

Українська я дитина,
В мо́їм серці – Україна,
В мо́їм серці – мама й тато,
Я молю́сь за них завзято.

Добре вивчу солов’їну,
Берегтиму Україну,
Берегтиму і не зраджу,
Тільки добре слово ска́жу.

Бо у нас земля родюча,
Є і гори, й степ, і круча,
Полонини і простори,
Є Азовське й Чорне море.

Є багато квіту в полі,
Світять нам яскраво зо́рі,
Ще й спадають срібні ро́си
На жита́ і на покоси.

На душі́ за́вжди тепленько,
Бо Вкраїна – рідна ненька,
Про яку говорять в світі,
За яку в молитві й діти.

Я душею багатію,
Що вкраїнець – я радію,
Буду гордістю родини,
Хай добро росте з зернини.

27.03.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1036433

Для всіх єдиний є Закон, історичні постулати.
І ти нікого не вини, як Отче Наш їх маєш знати.
Хто хоче Миру, той готовий до війни.
Якщо не знали – це проблема Ваша, історії не вчили Ви.
Хто хоче миру дорогою ганьби,
той отримує війну й ганьбу, та після цього
ще не все пропало.
Потрібно горе те, що притягнули, зусиллям
спільним подолать і кожен висновок
зробить для себе
та думати – в рюкзак похідний, що з собою взяти.
В собі знайди причини, задай питання сам собі,
Свою провину не скидай на інших,
бо на тобі не менше їх вини.
Хотіли жити безтурботно?
Закрили очі на відверту ганьбу?
Тепер готові будьте це признати.
Дві категорії людей: стадо і суспільство,
їх потрібно між собою розділяти.
Одні пливуть, куди вода несе, а інші висновки роблять,
щоб все це подолати
Та Жити далі й помилок таких ніколи вже
не повторювати.
29.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Безхмарне небо, лише сокіл в ньому літає,
Розправив крила, розмірянно кружляє.
Неспішно в небі він парить, лиш інколи в
небі сокіл закричить.
В небі яснім сокіл парить, лиш інколи на землю
з неба каменем летить.
Падіння, як невдале, знову в небо він злітає
та знову розправив крила розміряно парить.
Знову в чистім небі сокіл кружляє
та гострим своїм зором Землю оглядає.
Як вдале падіння,
він небо полишає,
він лишнього не візьме,
бо мірку свою знає.
Свободу в чистім небі птахам іншим полишає.
Він лишнього не візьме, він візьме лиш потребу,
Поверне він після цього всю свободу небу.
Опісля цього небо знову оживає і безліч птахів
різних знову там літає.
Кожен має в Житті знати свою потребу,
Щоб жила наша Земля та, щоб жило Небо.
11.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Війна скінчиться, але ворог повернеться.
Він пропагандою брехливою надалі буде воювати,
Він розбрат на Землі на нашій буде сіяти,
Щоб мати змогу слабкі мізки до кошика свого зібрати,
Та щоб не дати шанс для темних справ його,
історію потрібно вчити.
Щоб підлий гад врожай не зміг зібрати свій
та горе на Землі на нашій повторити.
Підступний, підлий ворог в нас,
живи після війни і пам’ятай.
Не забувай його підлоти всі і буде квітнути тоді
твій рідний край.
Не вір у щире каяття його, про смерті рідних
та знайомих пам’ятай.
На псевдокаяття кацапське ніякої уваги не звертай,
там щирості ніколи не було й немає.
Як тільки слабину даси, шакал-кацап
приходить і вбиває.
Він шансу для життя, хто слабкість проявив,
ніколи не залишає, кацап слабкого
завжди добиває.
А наш російськомовний співвітчизник,
спокійно каже і «суниця», і «пшениця», і «паляниця»,
Бо завжди в ріднім домі спить та дуже добре
йому в рідному домі спиться.
04.02.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Кацап створіння людиноподібне,
на побрехеньки та на підлість здібне.
Такий улесливий в розмові, хоч до рани прикладай.
В розмові з ним будь обережний, що є в душі не викладай.
Він наче сіє позитив та наче йде від нього радість.
Будь зібраний ти в цей момент – він вже готує тобі гадість.
Якщо одну роботу поруч робить?
Це вигідно йому на даний час,
йому не довіряй,
будь пильним ти і обережним,
завжди кацапа провіряй.
Порядності в кацапа не було й немає.
В житті нікчемному – артист,
на публіку порядного він грає.
В твою довіру тільки влізе, одразу тебе підставляє.
Сіє смуту і розбрат, кричить що він кацап – всім брат!
Він людям жити заважає, а підлістю
й підступністю своєю, людей майбутнього лишає.
За ним лише одні руїни й рабів натрудженії спини.
Кацап – нікому він не брат, отруйний змій,
спокуси гад.
25.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Я буду вдячний, Господи Тобі, якщо мені даси Ти змогу,
з війни неушкодженим прийти, до рідного,
до рідного порогу.
Та знову бачити родину, обійняти всю свою сім’ю,
Бо в однострої я стою і Землю рідну бороню.
Я зараз Господа прошу, щоб дарував новий світанок,
Отче Наш, Тебе благодарю, за те, що бачу
новий ранок.
Я часто зараз на війні стою в пороховому тумані,
а Вірю, Господи, Тобі і не купаюся в людськім обмані.
В Житті багато завинив, гріхів багато я зробив,
прости, Мій Боже, мене за те, що так паскудно
досі жив, життям своїм не дорожив.
Але скінчиться нехай війна, станок я мрію запустити у дворі.
Виготовити бруківку і покласти біля Церкви на горі,
Та знову бачити рідню, обняти рідную сім’ю.
А зараз, Господи, прошу, щоб дав мені Ти змогу,
знову прийти до рідного мені, до рідного порогу.
30.01.2025 (перевидання)
В.Є. Панченко

Хто горе ніс на Нашу Землю?
Багато скажуть – це не я.
В таких не має Батьківщини,
відсутня в них рідна Земля.
Вони ситуативно жили , та впевнені,
що горя нікому не робили.
Безтурботно завжди жили, за пайки , за чарку дармову,
на виборчі дільниці продавати голос свій ходили.
А ті що їх так підкупили , з Державної скарбниці потім їли.
Та їли так, що те що не поїли, взяли та надкусили.
А потім тим що надкусили, на мітингах підтримки. тим самим виборцям,
котрі за гречку та за чарку голоси віддали, їм платили.
А ті покірно взявши недоїдки , в чарчині губи мочили, довго Ми так жили.
А тут на зламі системи, прийшла в наш дім війна.
Хто винний?
І голосно всі закричали, це не Я!
Мабуть таки продати голос свій за гречку, Вас заставляли.
І зранку з ліжка піднімали, під дулом автомата на виборчі дільниці заганяли.
А потім силоміць мабуть в автобус запихали.
Возили по дільницях різних, Ви голосом своїм там торгували.
Того не розуміли мабуть, що кримінал вчиняли.
Безтурботно так жили, за порушення Закону покарання не несли, відповідальності не мали.
Тепер війна, так , це не ваша, не має в тому вашої вини.
Мабуть якби прийшла раша, то радість би велику мали Ви.
А рід ваш молодий жіночий, має мрію мабуть таки одну,
в груповому зґвалтуванні, роль зіграти головну.
Чоловіків такого роду до лав своїх, покличе раші польовий військкомат.
Відмовитися можливості не буде, бо за відмову на власному подвір’ї,
солдат з шевроном триколору, Вас буде на смерть забивати.
І вибору тоді не буде , за рашку мати, чоловік такого роду життя має віддавати.
Така розплата є вже декому за те, за небажання гідно жити,
та Землю Рідну боронити.

В.Є. Панченко 21.03.2025