Кацап приперся в нашу хату —
З бородою, з мордою п’янчука,
Замість хліба — міна в лантуху,
А замість правди — сморід і туга.

З очей у нього — вата й злість,
На грудях — «Z», в душі — корість.
Каже: “Брат!” — та несе багнет,
І у кишені — вкрадений хрест.

Стоїть у полі, сиче, як гад:
— То все НАТО винне, то ЄС — в нас спад!
А сам у коморі хліб мій їсть,
Ще й кричить: “Вас не існує! Брись!”

Але в землі ця нечисть гниє,
Бо українська куля — не минає.
І кожен цвях у труну — як грім:
Кацап, вертайсь у свій Мордор-дім.

Бо тут не північ, не тайга —
Тут не лякаєш серця козака.
Ми не раби і не слуги Кремля —
Ми Україна. І в нас —своя земля!

КОЛИ ЗАПАХНЕ МИРОМ?

Коли запахнуть МИРом Небеса?
Коли усюди МИРом зарясніє?
Чи зді́йсняться Господні чудеса?
Чи МИРом Україну Бог засіє?

Коли запахне МИРом навкруги?
Коли на землю ступить ПЕРЕМОГА?
Коли із неньки щезнуть вороги?
Коли для них закриється доро́га?

Коли запахне МИРом на землі́?
Коли безпека вступить в володіння?
Коли в болото ве́рнуть моsk@лі
І зрадникам коли прийде́ прозріння?

Коли запахне МИРом поміж нас?
Коли з війни пове́рнуть всі в домівки?
Коли до нас пове́рне мирний час?
Коли вже не складатимуть голівки?

Коли запахне МИРом вже? Коли?
Тим МИРом, за який ми так благаєм,
Щоб ми в страху вже більше не жили́…
Той МИР, якого вже роки́ чекаєм.

Коли запахне МИРом, Боже мій?
Ще скільки цвіту має облетіти?
Коли вже, Боже, переможний бій?
Чи зможемо, Всевишній, ми вціліти?

08.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041706

А МИ ЗАКІНЧИМОСЬ

А ми закінчимось… ви знайте…
Стає нас менше защораз,
Орді шляхи не відкривайте,
Бо ворог ближче кожен раз.

А ми закінчимось, як літо,
Ми тут закінчимось колись,
Тут не одного з нас вже вбито…
Не йдеш на поміч, то молись.

А ми закінчимось… Це правда…
Й ніхто не йде нас заміни́ть,
На захист стати кожен мав би,
Аби усім нам далі жить.

А ми закінчимось… на фронті,
Бо нас неміряно не є,
Не видно МИР на горизонті,
Ударів ворог завдає.

А ми закінчимось, як днина,
Яка мина й не поверта,
Хтось втратить донечку, хтось – сина,
Замовкнуть кожного вуста.

А ми закінчимось не вдома,
Ми всі закінчимося тут…
Зате у вас в домівці втома…
Нас на щиті звідсіль везуть.

А ми закінчимось… повірте,
Не вічні ми… що не кажіть,
Аналізуйте все і змірте…
Боротись, хлопці, поможіть…

14.06.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1041691

Коли в когось рот відкривається грошима, назвати
І йдеться про сто тисяч, мов про великі гроші,
Згадай, що є такі, хто без вітрила
Пливе на фронт — туди, де смерть не мрія.

Сто тисяч? То бери свою сраку в руки,
Бо там не гроші — там пекельні муки.
Там не купляєш «кросівки й айфон»,
Там скидаєшся з братом на дрон.

На коптер, що, може, не доживе ранку.
На «бус», що палає, мов серце у танку.
На тепловізор, на кевлар, на шолом —
На шанс не вернутись додому живим.

Бо завтра цей дрон — вже лиш дим у степах.
А бус — чорний згусток металу й страх.
І брат, що сміявся учора до сліз,
Сьогодні — мов тінь, мов нездійснений вірш.

Тож шануй, сука, воїна! Воїна — Бога,
Що тримає за тебе небесну дорогу.
Ти спиш у ліжку? Це їхня заслуга.
Ти смієшся? То їхня закривавлена мука.

Працюй, не ной, не бубни за ціни.
Бо поки не поряд — не знаєш війни.
А вони — там. І в пеклі без фальші
Платять щодня за те, щоб ти жив далі.

Сосна звичайна – це величне хвойне дерево,
Що є окрасою й легенями країв.
Сизо – зелена хвоя особлива,
Символ довговічності українських лісів.
Вона вражає своєю висотою, сягаючи
Угору метрів до сорока,та характерною червонувато – бурою корою,
Що лущиться у верхній частині стовбура.
Це дерево – справжній довгожитель;
Її здорові екземпляри понад
Триста років будуть око милувати,
А найміцніші екземпляри й п’ятсот років
Будуть існувати
Дивовижно невибаглива рослина,
Здатна рости на бідних піщаних ґрунтах ,
Добре переносячи морози і посухи.
Буде рости навіть на болотах.
Цінна у будівництві, з неї добувають папір.
Сильне не все дерево, а лише те,
Що пройшло природний відбір.
Сосна – це незамінний, Божий щедрий дар.
З неї отримують смолу,
Живицю, каніфоль та скипидар.
Відіграє ключову роль
У збереженні біорізноманіття,
Наповнює легені наші киснем, бо очищує повітря.
Кожного разу навесні з’являються
Чоловічі та жіночі шишки на сосні.
Чоловічі невеликі, і вони жовтуваті,
Виробляють пилок; сім’язачатки містять
Жіночі, а кольору шишки їх червонуваті.
Сосна – вітрозапильна рослина,
На жіночі шишки пилок
Несе вітер з чоловічих шишок
Коли насіння дозріває,
Луски – шишка – мама відкриває,
І насіння з плівчастими «крильцями»
З вітром від мами – сосни відлітає.
Летить на відстань чималу, де волога та тепло,
Там насіння проростає
А цикл життя сосни триває.
02.06.2025
В.Є. Панченко

У Діви-дружини – класичні
Та стримані завжди квіти:
Айстри й хризантеми, лілії, фіалки,
А ще незабудки.
І їм вона буде радіти!
Бо завжди цінує порядок:
Тому у дворі наш квітник – з лініями чіткими,
Та стриманими кольорами – бачити завжди я звик.

Айстри й маргаритки – то символ гармонії
Та душі чистоти, відповідають характеру,
Кохана, який маєш ти.
Лілії : білі та інших кольорів –
Двір наш вирізняють серед інших дворів.
Фіалки – символ гармонії, чистоти та любові,
Хай будуть прихильні завжди твоїй долі.

Незабудки : малі квіточки – це пам’яті,
Дружби і ніжності символ
Пасує все характеру Дів.
Щасливий живу усі роки з тобою,
Серед ліній чітких і кольорів.
01.06.2025
В.Є. Панченко

У перший день літа — мов спалах картини,
Де барви зелені й червоний вогонь.
Природа шепоче: «Живи, Україно»,
А небо — у крилах залізних погонь.

Чотириста сімдесят дев’ять примар,
Шахеди над тишею несуть свій гнів.
Та кожен наш ранок — то новий удар,
Життя — це не тінь, а вогонь живих слів.

Війна іде. А в парках цвітуть каштани.
Дівча пригортає ляльку у сні.
І мати в підвалі тримає світанок
В очах, де надія горить у вогні.

Війна іде. Гуде. Але ми будуєм
Дім з пісні, молитви, із каменю мрій.
Нас ламають — та ми не гнемося, чуєш?
Наш біль — це коріння для вільних гілок.

У перший день літа, під вибухи неба,
Ми знову тримаємо світ на плечах.
Бо жити — це дія, не тільки потреба.
Це вічний спротив у кожних словах.

Тож війна іде. Та життя триває.
Ми — квіти й сталеві серця в буревій.
Ми — люди. Ми — сила. Ми — те, що палає.
І жити — це значить не впасти на дні.

ВІЗЬМУ Я ТВОЮ ДУШІ НА ДОЛОНІ

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Ти Ангелом злітаєш в Небеса,
Ворожа куля доторкнулась скроні…
Душа у тебе чиста, мов роса.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
У ній – любов до рідної землі,
Не стрінуть тебе рідні на пероні,
Бо вбили тебе кляті моsk@лі.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Й посе́лю її в рай на Небесах,
Пройшов ти пекло в вражому полоні,
Та й в інший світ злетів, неначе птах.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Давно гріхи простелись всі тобі,
Тебе носила мати в сво́їм лоні,
Й була́ за тебе все життя в мольбі.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Колись вдихнув у неї я життя,
І поселю́ в Небеснім легіоні –
На землю вже не буде вороття.

Візьму́ я тво́ю душу на долоні,
Бо місце їй на Небі між святих,
За тебе сльо́зи ллються при іконі,
А голос твій уже наза́вжди стих.

27.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1040646

У кожного у житті свій шлях.
Одному – піт та праця,
Комусь занадто він важкий,
А в іншого – зі смаком крові він.
Та кожному потрібно йти.
І зупинятись ти не смій!
Не втрачай омріяних надій.

Розкаяння лише тобі потрібне,
На вчинок добрий, здатна не одна лише людина,
А все живе створіння в світі здібне.
А ти людина, і твоя відповідальність найвищою у світі є.

Покладена відповідальність на людину,
Їй сам Творець Наказ дає,
Творити і життю радіти.
Закон єдиний для усіх людей – собі подібного не вбити.
Але якщо твою родину вже прийшли вбивати ?

Ти мусиш воїном ставати
І дім свій рідний боронити.
А потім все аналізу піддати,
А потім знову жити, та жити так,
Щоб ворога до дому свого, ніколи вже не підпустити.
Покаятися у гріхах своїх
І більше їх не повторити.
23.05.2025
В. Є. Панченко

СКІЛЬКИ?

Ворог спати не дає,
Не дає нам жити,
Скільки буде те сміття
Світом колотити?

Скільки буде литись кров
Через ту сволоту?
Я про це питаю знов
Світову спільноту.

Скільки будуть нас вбивать
Клятії ординці?
Скільки горя ще пізнать
Мають українці?

Скільки буде з болотів
Ворог наступати?
Скільки має ще життів
Нарід наш віддати?

Скільки слізоньок гірких
Вилити ще маєм?
Просим захисту в Святих,
Що роби́ть – не знаєм.

Скільки бути цій війні,
В вибухах «купатись»?
Здихіль коли сатані?
Як з ним поквитатись?

Скільки буде світ мовчать
І на все дивитись?
Скільки буде все вивча́ть?
Як із цим миритись?

Скільки в землю нам лягать
І в крові́ тонути?
Як Всевишнього благать?
Як нам далі бути?

17.05.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1039914