Під гул гармат і вибух мін,
Йдуть хлопці в бій — за край, за мир.
В руках працює джавелін,
А в серці — крик: «Вернись живим!»

В долонях трепет — хрестик, лист,
З дитячим словом: “Люблю, тата!”
І кожен крок — мов шаблі свист,
Щоб закінчилась війна клята .

У полі — смерть, в окопі — страх,
Та не зламати дух свободи.
Вони стоять — мов тінь на шлях,
Щоб ми жили, без ворожнечі й злоби.

Віримо — сонце ще зійде,
І небо знову стане синім.
А поки — з молитвою одне:
Повертайтесь, воїни, живими.

Серпень мовчить у вечірній імлі,
Сонце проміння шле свої чарівні.
Поле дозріле вже більше не кличе,
Стиглість, повітря, сила тиха, магічна.

Вітер приглушено шепче із гаєм,
Наче щось важливе знає,
Та мовчить – як серпень сам,
Золото сипле в кожен храм.

Журавлі ще не знялись у путь,
Та в очах їх – далека суть.
Літні світанки втомились співати,
Серцю пора вже прощати й чекати.

Серпень мовчить, але в тій тиші
Стільки слів незримих, ніжних.
Наче прощання, мов заповіт –
Все, промовляє останній цвіт.

Розірвані хмари — мов крики землі,
Горять горизонти у чорній імлі.
Залізом і болем пронизано час,
Сльоза у матусі — мов рана для нас.

Спинилось дитинство в розбитій хаті,
Солдати у сні не встигли встати.
І тиша кричить так, що серце щемить,
А пам’ять усе ніби рана, болить.

Та світло не гасне, в очах ще вогонь,
За волю і правду, за наш батальйон.
Встає Україна з попелу й ран —
Ми непереможні , хай знає тира́н!

У землю вгризся мокрий бліндаж,
Заснув під стріхою мертвий пейзаж.
Над головою — зорі, як біль,
В тиші в окопі — вижити ціль.

Немає свисту, немає атак,
Лише димить цигарка в руках.
І кожен звук — як з іншого світу,
Тут вже минає не одне літо.

Солдат мовчить. Молиться вмить.
Про Бога, щоб вижити, про те, що болить.
Про тишу цю, що страшніша за грім,
Бо знає — його чекає сім’я, та рідний дім.

Мить — і здригнеться небо й земля,
КАБи знову бомблять поля.
А поки — тиша. Холод, вогонь.
Окопи мовчать. Чекають… ворон.

Бажаю здоров’я, солдате мій брате,
Щоб міг ти додому живим повертатись.
Хай рани — тіла, і рани душі —
Зціляться в тобі, в обіймах, в тиші.

Бажаю здоров’я усім, хто в окопах,
Хто землю тримає у пальцях жорстоких,
Хто ніч без промінчика світла тримає
І серцем від кулі дітей захищає.

Бажаю здоров’я матерям, що не сплять,
Що в молитвах сина чекають назад.
Бажаю і тим, хто в тилу проживає,
Хто словом і ділом допомогає.

Здоров’я — це щастя, що часто в ціні,
Коли над тобою ракети, вогні.
Нехай переможе любов, а не зброя —
І кожен отримай святе: Здоров’я !

Справою не підтверджені слова,
Які зірвалися з вуст і полетіли,
Вони як дим розвіялися у повітрі,
Пустими залишилися без діл.
Не вірю я таким пустим словам,
Бо в них одна лише печаль,
Слід залишають звісно у моїй душі,
Але той слід лишає тільки жаль.
Але ж і серце у мене живе,
Воно не камінь, і не стало.
Над ними я ніколи не сміюся,
Хоча вони мені і неприємні,
Приймаю їх належно, я їх не боюся.
Свої ж слова підтверджую я ділом,
Робити це ніколи не втомлюся.
Мої всі справи і мої думки,
На них я покладаю всі свої надії.
Тому , що вірю в Бога і в себе!
Тому не полишаю свої мрії.
05.09.2025

‎Він син землі де колоситься жито,
‎Де синє небо й журавлиний клич.
‎Його душа ,це правда і свобода,
‎Його любов до краю міцний щит.
‎
‎Стоїть він міцно наче дуб могутній,
‎Не схилить голови ні перед ким.
‎Бо знає воля – спадок його предків,
‎І честь для нього,оберіг святий .
‎
‎Він йде у бій не ради слави й грошей,
‎А щоб народ і далі в тиші жив.
‎Щоб діти мали змогу розквітати,
‎І вільний вітер із Карпат повів.
‎
‎Його обличчя посивіло сріблом,
‎В очах вогонь,що зігріває світ.
‎У серці пісня,що дає наснагу,
‎У жилах дух козацький і порив .
‎
‎Він знає силу не лише у зброї,
‎А в доброті,що з серця йде до всіх.
‎І навіть там де гуркіт серед бою,
‎Він згадує сім’ю,приємну мить.
‎
‎Він оберіг,що землю захищає,
‎Над ним молитви матерів й дружин.
‎Він батька сила, матері турбота,
‎І поряд з ним спокійно на душі.
‎
‎Тож пам’ятай , це воїн України,
‎Не просто воїн – це народ,це ми.
‎Він символ волі, правди й батьківщини,
‎Живий вогонь,в цій визвольній війні.
‎

Тривога! Відбій. Тривога!
І так до самого ранку.
Неначе в кишені бога,
В сховище. До світанку

Далеко. Ховайся. Читай
Інструкцію власних дій.
Вибух. Не в нас. Не зважай.
Відбій. Тривога! Відбій.

Ще вибух. Близько. Уперті.
Коли вже та перемога?
Опади в вигляді смерті.
Тривога. Тривога! Тривога!!!

Різкі, наче хлист, удари.
Глибокі, як прірва, рани.
Пилу і попелу хмари.
Місто зустріло ранок.

Теплий і світлий. Літо
Не гарантує нічого.
Ми продовжуєм жити.
Тривога. Відбій. Тривога.