Немов підготовка до весільних свят,
конвалії в сукнях весільних стоять.
На Гірці Червоній грають весілля,
грають музики й святкове застілля.
Немов наречені в очікуванні Червоної Гірки,
чекають конвалії свята, весілля,
святкового столу, з якого їм крикнуть
голосно : “Гірко!”
Запашними білими квітками цвіте, і завжди так цвіла.
В кисть зібраними дзвіночками,
на стороні безлистого стебла.
Ніжність та неповторність – конвалія – лісу окраса.
Гуляючи в лісі, її не зривай,
бо згине весняна прикраса!
11.05.2025
В. Є. Панченко

Є в світі різний брат,
Не маючи фізичних вад.
Живе у світі різний брат:
Має зір, а він сліпий,
Має слух, а він глухий,
Голос є, а він німий.
Якщо підводить брата зір- йому знайдеться поводир,
Він проведе його повсюди.
Йому розкаже про весь Мир.
Як має слух, а він глухий, то не біда,
Викладемо на папері
Та доведем реальність всіх подій.
Але якщо фізичних вад немає,
А по житті глухий, сліпий, німий-не варто витрачати зусиль без міри,
Не покладай надмірних на нього ти надій,
Хоч, може, десь і криється той шлях незримий.
Але йому ти не відкриєш правди,
Він правдою на даний час ранимий.
10 травня 2025 року
В. Є. Панченко

Чи зможе колись людина,
Що бачила жах війни?
Здобути життя спокійне,
Поринути в гарні сни?

Чи вистачить завтра сили
Почати нове життя?…
Так, щоб усе було миле
Крізь ніжне серцебиття?

І точно не все так просто
В цивільній душі пітьми.
Словами поллють як воском.
Не всі залишились людьми…

Не хтось нам дає свідомість,
Формуєш собі її сам.
Якщо говорити про совість,
Не в кожного є по ночам.

Та є неймовірні люди.
Із них починається все.
Їх світло живе повсюди,
А совість до цілі несе.

Що там за краєм не ясно.
Та варто лишатись людьми.
Добром поливати вчасно,
Щоб зовсім не було війни.

Так хочеться просто жити…
Проснутись під небом мирним.
Під лепіт дитячий щирий,
Спокійні роки, не миті.

Новин би страшних не чути,
Могил не копати вирви.
Так хочеться просто жити,
Проснутись під небом мирним.

Мені би не чути крики…
Мені би на віки знати,
Що мирно у всьому світі.
І голосно прокричати:
Так хочеться просто жити!

А в нас війна четвертий рік…
А в когось свято день за днем…
Співає хтось руських пісень,
Хтось проклинає весь їх рід…

Хтось ставить за хрестом граніт,
У серці біль пече вогнем.
У нас війна четвертий рік,
А в когось свято день за днем…

Втрачаєм хлопців самий цвіт.
Хтось заливається плачем,
Бо вже не прийде чоловік…
А в когось свято день за днем…
А в нас війна четвертий рік…

Залякування, травля, геноцид…
Споконвіків боролись за свободу.
Хотіли вкрасти наше, краєвид.
Забрати землю, волю й мову.

Ми УКРАЇНЦІ, не як ви!
На дрон збирають навіть діти.
Не окупанти, не кати!
Де прилетить, посадим квіти.

В нас не забрати силу волі!
Вам не зламати сильний дух!
Ми вистоєм за діток долю!
Кати прокляті, ви лиш звук.

Ми УКРАЇНЦІ, не раби!
Ми міць об’єднана народу!
Коріння – славні козаки!
Підтримка – наша сила роду!

Є мрій багато в мене, скінчиться час лихий,
Знову буде свято! Для доньки, сестри, дружини,
піду парфуми вибирати.
Парфуми містять різноманітні ноти:
троянда, мандарин, жасмин, імбир.
Я кожній з них підберу запах індивідуальний
та подарую в день, коли настане Мир.
А зараз ще важка дорога, нагально робим
в цей час те, на що є час та змога.
Лиха дорога не безкрайня, вона закінчиться.
Проляже дорога Миру, Щастя, злагоди й добра,
на ній не буде зла.
Це буде новий час, та нова й світла вже дорога.
Та буде час жінкам робити вчасно подарунки змога,
Тоді буде Мир,
тоді буде Свято,
я власноруч і своєчасно,
парфуми жінкам, близьким серцю, рідним,
піду підбирати.
Вони цінують й люблять,
свіжі та квіткові аромати.
Мені лише потрібно
про це не забувати.
І як би важко не було,
про це слід пам’ятати.
15.02.2025 (перевидання)
В.Є Панченко

В кожного своя життєва нива, в кожного свій врожай,
На протязі життя всього, майбутній врожай ти плекай.
Живи на своїй ниві та про колосся дбай,
Підживлюй його своєчасно, своєчасно його поливай.
Життя не стоїть на місці, воно весь час протіка,
В когось тече, як річка, в когось — як течія струмка.
Прийде час збирання з колосся спілого вінця,
Зберуть свої врожаї, плекали які спочатку й до кінця.
В когось врожай відмінний, в когось середній,
а в когось — скудний,
Стоїть хтось на своїй ниві сам не свій, весь блідий.
Чує навіть не голос, а якийсь голосок:
«Що зробив в житті ти своєму? В тебе на ниві лише пісок.”
(перевидання)
В.Є. Панченко

Ми всі живемо у часі вогню,
Де тінь війни затуляє зорю.
Та крізь руїни, крізь дим і біль,
Ми не впадемо – у нас є ціль.

На передовій і в тилу – бійці,
Кожен на фронті – в своїм ремеслі.
Хто зі зброєю, хто словом міцним,
Хто зі світлом в серці незламно палким.

Ми будівничі нової весни,
Крізь кров і бурю несемо сни
Про мирне небо, про ясний день,
Де сміх дитячий розвіє тінь.

І хоч би як нас не пробували зламати,
Ми кам’яною стіною стоятимем брат за брата.
Бо в нас – народ, що не знає раба,
Що вільним був і вільним буде завжди!

Виборемо. Вистоїмо. Виживемо.
Україна переможе!

«Спробував, сподобалося», – воїн всміхнеться,
Та в очах не жарти – там полум’я б’ється.
Бо війна – це не слава, не пісня, не крок,
А тяжка і брудна, безупинна робота.

Тут немає героїв, що прагнуть зірок,
Тут є тільки ті, хто тримає висоти.
Бо кожен із нас добре знає, за що
Стоїть на межі між світлом і кров’ю.

За землю, що предки в боях берегли,
За рідну домівку, за лагідні руки,
За слово «повертайся» від тих, хто чека,
За те, щоб не знали війни наші внуки.

Вони в нас вірять – дружини, батьки,
Діти малими долоньками шлють нам надію.
То хіба ж ми можемо їх підвести?
Хіба ми зламаємось? Ні, не змовкнемо!

Війна – це робота, що мусимо вчити,
І втома у м’язах, і попіл в душі.
Але поки серце у грудях палає –
Ми будем стояти, допоки живі.