Люди як книги, їх потрібно читати
З кожної є що для себе пізнати,
І на замітку для себе щось взяти.
Мало таких є, що до рук брати тяжко
І не примусиш себе їх читати,
Кожна людина – то книга жива,
Що надає тобі нові пізнання.
Та, що дала тобі позитив,
Не зупинися на ній, її збережи,
А ту відклади, що дала негатив.
Пізнання багато ще попереду є
Для тебе не є вона крайня.
Щоб мудрість пізнати нову у житті,
Щире з людьми ти веди спілкування.
Люди як книги – живе джерело,
З якого черпаєш пізнання.
Якусь прочитаєш лише один раз,
Іншу до рук будеш брати постійно,
Тому, що ця книга є супер клас!
02.09.2025

Маленька гвоздика трав’янка,
Це диво досконалої природи,
Це приклад жаги до життя
І чарівної, ніжної вроди.
То символ незламної стійкості,
Що міць і ніжність у собі несе,
В народі – це втілення ніжності.
Яскраві та крихітні квіти цвіту,
У маківці малинового, червоно-рожевого,
А також ніжного білого,
З темним у центрі кільцем,
Це приклад нам і дороговказ
До життя щасливого.
Яскраві вогники п’яти пелюсток,
Які ж чарівні квіти!
Метеликів приваблюють і бджіл,
Над ними бджоли не перестають гудіти.
Вона розквітає як диво,
Що світло несе нам у світі,
Вона дає привід нам у житті
Щиро й відверто радіти.
30.08.2025

ЧИ ЦЕ НЕ В НАС?

Чи це не в нас щомиті гинуть люди?
Чи це не в нас? Не в нас ідуть бої́?
Чи це не в нас земля родюча всюди?
Чи це не в нас найкращії гаї?

Чи це не в нас із ворогом воюють?
Чи це не в нас лягає неньки цвіт?
Чи це не в нас у ду́ші наші плю́ють?
Чи це не в нас війна вже стільки літ?

Чи це не в нас є звуки канонади?
Чи це не в нас здригається земля?
Чи це не в нас є присмак болю й зради?
Чи це не в нас сліди скрізь москаля?

Чи це не в нас лягають у могили?
Чи це не в нас все знищує москаль?
Чи це не в нас беру́ться звідкись сили?
Чи це не в нас нівечать все, на жаль?

Чи це не в нас актор взяв в ру́ки зброю?
Чи це не в нас зі сцени – та й на фронт?
Чи це не в нас жінки́ ідуть до бо́ю?
Чи це не в нас кровавий горизонт?

Чи це не в нас в підвалах вчаться діти?
Чи це не в нас вмирають малюки?
Чи це не в нас до сонця пнуться квіти?
Чи це не в нас співають залюбки?

Чи це не в нас злітає птахом слово?
Чи це не в нас танцюється гопак?
Чи це не в нас найкраща в світі мова?
Чи це не в нас вбиває нас чужак?

Чи це не в нас жили́ колись у МИРІ?
Чи це не в нас не прагнули війни́?
Чи це не в нас привітні люди й щирі?
Чи це не в нас були́ спокійні сни?

Чи це не в нас найкращий в світі славень?
Чи це не в нас найкращий герб і стяг?
Чи це не в нас народ державу славить?
Чи це не в нас прямують до звитяг?

12.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2024
ID: 1005628

ЧИ ЦЕ НЕ В НАС?

Чи це не в нас щомиті гинуть люди?
Чи це не в нас? Не в нас ідуть бої́?
Чи це не в нас земля родюча всюди?
Чи це не в нас найкращії гаї?

Чи це не в нас із ворогом воюють?
Чи це не в нас лягає неньки цвіт?
Чи це не в нас у ду́ші наші плю́ють?
Чи це не в нас війна вже стільки літ?

Чи це не в нас є звуки канонади?
Чи це не в нас здригається земля?
Чи це не в нас є присмак болю й зради?
Чи це не в нас сліди скрізь москаля?

Чи це не в нас лягають у могили?
Чи це не в нас все знищує москаль?
Чи це не в нас беру́ться звідкись сили?
Чи це не в нас нівечать все, на жаль?

Чи це не в нас актор взяв в ру́ки зброю?
Чи це не в нас зі сцени – та й на фронт?
Чи це не в нас жінки́ ідуть до бо́ю?
Чи це не в нас кровавий горизонт?

Чи це не в нас в підвалах вчаться діти?
Чи це не в нас вмирають малюки?
Чи це не в нас до сонця пнуться квіти?
Чи це не в нас співають залюбки?

Чи це не в нас злітає птахом слово?
Чи це не в нас танцюється гопак?
Чи це не в нас найкраща в світі мова?
Чи це не в нас вбиває нас чужак?

Чи це не в нас жили́ колись у МИРІ?
Чи це не в нас не прагнули війни́?
Чи це не в нас привітні люди й щирі?
Чи це не в нас були́ спокійні сни?

Чи це не в нас найкращий в світі славень?
Чи це не в нас найкращий герб і стяг?
Чи це не в нас народ державу славить?
Чи це не в нас прямують до звитяг?

12.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2024
ID: 1005628

ЗНОВУ БЛЯШАНКИ ЛЕТЯТЬ

Знову бляшанки летять,
Знову летять ті убивці,
Хай над болотом згорять,
Згорять хай до тла ті паршивці.

Знову бляшанки летять,
Знову летять до нас з вами,
Будемо їх зустрічать,
Нищить не будуть в нас храми.

Знову бляшанки летять,
Вирвалась нечисть з болота,
Будуть потвори здихать,
Здохне уся та сволота.

Знову бляшанки летять,
Вже України сягнули,
В намірі все спопелять,
Що їх чека – не збагнули.

Знову бляшанки летять,
Линуть вони понад нами,
В небі над нами кишать,
Ми у сльозах з молитва́ми.

Знову бляшанки летять,
Думка убити вирує.
Зі́йде на нас благодать,
Го́сподь молитви почує.

04.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1005858

ПОДИВИСЯ У ВІЧІ ВІЙНИ

Подивися у вічі війни́,
Не ховайся в свої́х кулуарах,
Подивися зі зброєю сни
Там, де небо не в зорях-стожарах.

Подивися у вічі війни́,
Героїзм свій показуй на фронті,
Йди в обі́йми хоч раз сатани,
Що чека тебе на горизонті.

Подивися у вічі війни́,
Покажи всю безстрашність в окопі,
І розмову, і одіж зміни,
Не відсиджуйся десь у Європі.

Подивися у вічі війни́,
Там і каші з’їси фронтової.
Ти ж не знаєш свободи ціни́,
Не збираєш ворожі набої.

Подивися у вічі війни́
І собою закрий Україну,
Пізнай те, що всі гідні сини,
Та й у серце впусти солов’їну.

Подивися у вічі війни́,
Може бесіду й мислення зміниш.
Хай в душі́ не ростуть бур’яни…
Може гідно героїв оціниш.

02.02.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1004740

Ранок, осінь золота – це час,
Коли повітря свіжістю, бадьорістю,
Але не ніжністю, обіймає знову нас.
Ранній туман над річкою
Повільно повзе над водою,
Огортає її легкою ковдрою,
А ти спиш, а я гуляю один, не з тобою.
Я насолоджуюся чарівністю цих днів,
Здається , ніби річка дихає,
В туманні обриси сховавши береги.
А промені сонця ще не дісталися землі,
Повітря насичене вологою і прохолодою,
Ранкова свіжість,
Осінь вражає чарівною вродою,
Подихом свіжим і насолодою.
Вже під ногами лист осінній,
Він вже не лист, а золотий килим,
І тихо, і туман над річкою,
Він стелиться як сизий дим.
Це час перед зимовим сном
Час сприятливих днів
В забарвленні коричневих, червоних,
І насичених навколо тебе кольорів.
Кожен лист, що повільно падає вранці,
Він кружляє в повітрі, прощається з літом,
В урочистому осені танці.
24.08.2025

На сході сонце ледь зійшло,
А він ішов крізь дим і втому.
Його лице — мов сіре скло,
А серце — проситься додому.

Його не видно у юрбі,
Він мов примара серед ранку.
Та тінь солдата на землі
Лягає поряд із світанком.

Солдат не плаче сліз нема,
Їх вітер вирвав із окопу.
В його мовчанні лиш зима,
І біль, і вірність, у потопі.

Він повернеться ніби тінь,
І стане знову біля хати.
А мати скаже: «Сину, мій…
Ти назавжди, будеш мовчати?»

І лиш вітри промовлять вслід,
І ніч обійме плечі вправно…
Солдат пішов. А в світі слід.
Його тінь ходить з нами славно.

Не питай, чи я вбивав —
В полі, в пеклі, серед ночі.
Я вже в снах своїх кричав,
Наче плачуть мертві очі.

Не питай, чи кров в руках —
Вона змилася дощами.
Та стоїть у головах
Гіркий спогад між рядами.

Я не Бог і не герой —
Просто вчився виживати.
Там, де небо чорне з горя,
Де, не встигають ховати.

Ти не бачила той дим,
Що згорів у серці тихо.
Не питай, бо кожен з ним
Має своє власне лихо.

Я вернувся — напівсвіт,
Напівтінь на цьому тілі.
І мовчу про кожен зліт,
Що лишився серед міни.

Не питай, чи я вбивав —
Ти не зможеш це почути.
Я Україну захищав….
Щоб вільним наш народ міг бути.

Без майстра, навіть алмаз – це лише
Камінь коштовний, що вийшов
З надр землі глибинних.
Це камінь цінний, але майстер взяв, огранював,
І він вже не алмаз ,а діамант безцінний!
Так, алмаз – коштовний камінь,
Він даний нам природою,
А діамант – його продовження, розкрите майстром,
Що зачаровує своєю вродою.
І має він тепер велику цінність,
Бо має колір, має чистоту огранювання,
А в цьому й полягає їх відмінність.
Симетрію тепер він має ідеальну,
І чіткі грані камінь тепер має,
І світло проходить без перепони,
І він яскраво тепер сяє!
23.08.2025