Театр, вихід на сцену,
Схвильовані обличчя акторів,
Їм потрібно без фальші зіграти,
Щоб принести собі і театру
Славу незабутню, натхненну.
Тихий голос звучить режисера,
Перевтілення в кожнім куточку,
Зосереджений погляд гримера.
Перший спалах світла на сцені,
Знову перший скрип половиці…
Магія почалася на сцені,
Яка потім вночі буде снитися.
Сльози розпачу,
Безтурботний сміх – емоційний вир:
Миті хвилювання, радості і втіхи.
В кінці впаде завіса,
Тиха, оксамитова й густа,
Зал опустіє, але залишаться
Відбитки пристрастей і сміху.
Ось – ось настане мить,
Коли душа твоя заговорить.
Єднання сердець, глядачі й виконавці,
Неначе зійдуться у спільному танці.
Спільне хвилювання великої дії життя,
Запам’ятається така прем’єра,
Вона не піде в небуття.
19.08.2025

МРІЯ КОЖНОГО З НАС

Вражий МіГ уже злетів
Зі свого́ боло́та,
Бо так ірод захотів –
Примха ідіота.

Хай в безодню полетить,
Хай в безодню кане,
Хай потвору щось приспить,
Хай вже більш не встане.

Хай в болото поверта
І нас не займає,
Хай вже більше не зліта
І нас не вбиває.

Хай яскраво спалахне
Над гнилим болотом,
Лихо його не мине
Разом з ідіотом.

Феєрверки хай від них
В р@cshі сяють ясно,
Ну а наслідків від них
Хай в них буде рясно.

Хай Госпо́дь же приземли́ть
У довічне ложе,
Хай вже більше не злети́ть
Й знищить нас не зможе.

Хай так бу́де зі всіма,
Що на нас план мають,
Щоб злітали недарма –
Хай усі палають.

21.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1046145

Вона ще вчора ляльку гойдала,
У снах — веселка, квіти, мед,
А вже сьогодні — зброю тримала,
І крокувала в строю вперед.

У формі — крихітна, мов пташина,
Та дух — мов полум’я в очах.
За рідну землю, за родину —
Несла надію не в словах.

Їй не потрібні пафос і слава,
Не для медалей — цей політ.
Вона ішла, бо так казала
Душа — маленька, та як світ.

І тремтить серце в кожній хаті,
Де мати доньку вигляда.
Та знає: доня — вже солдатик,
І кривда землю не з’їда.

Вона ще вчора — казка й зорі,
А нині — буря, грім, війна…
Та буде мир — і в чистім полі
Повернеться її весна.

Мій воїне! У силу твою вірю!
Я знаю, важко. Знаю, що болить.
Знайти і знищити – бажання це без міри,
Бо злість до ворога в тобі реве й кипить.
І кожен раз виконуєш завдання,
Ціна якому – це твоє життя.
І кожен день – одні і ті ж бажання:
Це мати, дім і…битись до кінця!
Рідненький мій! Тримайся! Бог з тобою!
Ти знищиш зло, повернешся в сім’ю.
І тільки в снах ставатимеш до бою.
Молюсь! Вклоняюсь низько! Бо живу.
Якби не ти, не було б вІршів, квітів,
Не було б сонця, волі, солов’їв.
Вернись живим! Ти вже у цьому світі
Герой. Навіки! Це життя – тобі!

Горить над полем чорне сонце,
І вітер стогне, мов душа стара.
Упало світло в попіл і в безсоння,
Плаче мати, і мовчить дітвора.

Гуде земля — в ній біль і вибух грому,
Кістки героїв сплять під ковдрою трави.
А в небі, вищім за усі кордони,
Чорне сонце сія без голови.

Воно не гріє — тільки палить долю,
Летить, мов карма, над людьми й життям.
І кров, що капає, не змиває зброю —
А лиш стає народженням, ім’ям.

Ми не впадем. Ми — попіл, ми — насіння.
Зросте із нас безсмертя в кожнім дні.
Хай чорне сонце світить на згоріння, —
Ми станем світлом навіть у вогні.

Зірка в падінні знову летить,
Короткий спалах, яскрава мить,
Вогник небесний яскравий,
Його тимчасовий слід
Підкреслює смугою небо,
Показуючи зірки політ.
Зірка згорає у небі, це – зорепад,
Не падає вона додолу
На наш пахучий рідний сад.
А, споглядаючи, ти маєш
Дивне відчуття,
Маєш надію причетності
До вічного, безмежного життя.
Зірки насправді не падають – то частинки
Космічного пилу та каміння, що їх покидають,
На швидкості входять в атмосферу
І там згорають,
І лише яскраві сліди за собою залишають.
Ми це явище спостерігаємо
У своїх серцях з надіями,
З романтикою та особливими мріями.
Зачаровано дивимося на небо,
Загадуємо бажання, на які є потреба.
11.08.2025

Притрушу свої спогади пилом,
Запишу у нотатник згадки.
Це і буде моя рефлексія –
заримовані загадки.

Вір-шо-те-ра-пі-я.

Хтось колись прочитає нишком,
І, можливо, розплачеться стиха,
Чи усміхнеться, гортаючи свайпом
У смартфоні нотатки чорно-білі.

Ри-мо-мрі-я.

А коли прийде час, розфарбую
У кольори жовто-сині,
Складу пазл із забутих малюнків,
В пам’яті відновлю надії.

23.06.2025 @Ірина Вірна

Герой не зникає в пітьмі забуття,
Його пам’ять, мов сонце, мов вічне життя.
Він іде крізь століття в віршах і піснях,
І живе у свободі, у мріях щодня.

Герой не вмирає, герой серед нас,
Він промінь світла, крізь темряви час.
Він вільний, як небо, як хвиля в ріці,
Як прапор вітчизни у сильній руці!

Він в пострілі ранку, в молитві ночей,
У погляді матері, в очах дітей,
У вогні, що не гасне в серцях живих —
Він в кожному з нас з нескорених тих.

Не плач, коли вітер несе його слід —
Герої не гинуть, вони — як світ.
Вони — як зорі, що сяють здаля,
Як вільна й нескорена рідна земля.

Я ДЯКУЮ ВСЕВИШНЬОМУ ЗА НІЧ

Я дякую Всевишньому за ніч,
За ніч, яка минула без тривоги,
Що Ангел все торкався мо́їх пліч
І ворог не чіпав мої́ пороги.

Я дякую Всевишньому за ніч,
За ніч, яка минула без атаки,
Не кожен розуміє про що річ
І як ті ночі нам даються взна́ки.

Я дякую Всевишньому за ніч,
За ніч, коли від стра́ху не тремтіла,
Бляшанки не летіли зі всібіч,
І в тиші тій заснути я зуміла.

Я дякую Всевишньому за ніч,
За ніч, де жодних вибухів не чула,
З тривогою не бу́ла віч-на віч,
Й страху́ цієї ночі не відчула.

Я дякую Всевишньому за ніч,
За ніч, в якій до тиші прислухалась,
Де з ворогом не бу́ла пліч-о-пліч,
Й від вибухів щоразу не здригалась.

Я дякую Всевишньому за ніч,
За ніч, яка у спо́кої минула,
Й надалі щоб не знати тих злоріч,
З якими нечисть та до нас прибула.

29.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1004521

З вирію душі, де смуток живе,
Вона, як жайворонок, весну принесе.
Не піснею – словом, що в небі лунає,
Поле забутих надій оживляє.
На землю думок, де зів’яла весна,
Вона опускається, світлом ясна.
Серед бур’янів, де страх залягає,
Зернятко віри у серці шукає.
Там, де гніздо зруйноване було,
Вона очищає від болю і зла.
Між полем і небом міст будує,
І в кожній душі весну чує.
І як той птах, що співає в імлі,
Вона прославляє життя на землі.
14.08.2025