ОДЕСА Й ДІЯННЯ САТАНИ

Одеса-перлина в біді,
Бо ворог по ній гарата́є,
Горить і на суші й воді,
Горить чорноморська, палає.

Все знищує вбивця, усе,
Щоразу атаки, прильоти,
Землею і морем трясе,
Діяння такі у сволоти.

Палають будинки й порти,
І люди все гинуть і гинуть,
Воюють убивці-чорти,
Й як ро́си на сонці, не згинуть.

Й сховатися ні́де від них,
Усюди убивці сягають,
Завдали і бід нам, і лих,
Й потвори ніяк не здихають.

Ординець там знищує все,
Загроза на кожному кроці,
Скрізь смерть із собою несе,
Та Го́сподь на нашому боці.

Палає Одеса, горить,
Руйнації, згарища всюди,
За неї душа в нас болить,
Бо гинуть невиннії люди.

25.01.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1005317

Не шукай короткий шлях брудний
Не виправдає він твоїх надій
В багнюку впасти може кожний,
І кожний може забруднитися.
Не кожний може з багна
Самостійно піднятися
І чисто бездоганно відмитися.
Тому минай ти шлях брудний,
Не витрачай запал на ньому свій
І не лови його коротку мить.
Не виграєш на ньому час,
В багнюці швидко він не пролетить.
А може статися і так,
Що потяг твій в цей час промчить.
Хоч , може, й довша та дорога чиста,
А біля цілі будеш своєчасно,
І будеш чистий, радий,
Трохи втомлений, але тоді
Коли тобі потрібно, тобто вчасно.
05.08.2025

СУСІД СПОСТЕРІГАЄ

Ось потвори з оркостану
Знову гаратають,
Хочем жити чи вмирати –
Вони не питають.

Їм аби лишень стріляти,
Нищить Україну,
Та й бляшанки випускати –
Не давать спочину.

А бляшанок в оркостані,
Як піску у морі,
Ми усі в тривожнім стані,
Бо думки́ в них хворі.

З усіх усюд запускають
Мотлох юродиві,
Люд невинний убивають
У гнилім пориві.

Чи не можуть їх спинити?
Чи й гадки не мають,
А ми хочемо всі жити…
То на що чекають?

А той мотлох без упину
Злітає з болота.
Прикру маємо картину,
В нас роки скорбота.

А сусід спостерігає,
Бо не їх вбивають…
Щось вичікує -чекає,
Бо біди не знають.

Чи ще довго доведеться
У борні стояти?
Та й чи скоро це минеться
Й далі що чекати?

03.08.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1045436

НІЧНА АТАКА НА СТОЛИЦЮ

Глибока ніч, та ворог наш не спить,
Ракети на столицю випускає,
То ж не дає спокійно нечисть жить
І ні на мить про нас не забуває.

Летять бляшанки вражі з болотів,
Летять потвори й курсу не міняють.
Аби Госпо́дь від нас їх всіх відвів,
Хай над болотом спалахом засяють.

Нема споко́ю в Києві, нема,
По серцю України гаратають.
За що вони так з нами усіма?
Нехай усі потвори поздихають!

Вночі нас ворог сильно обстріляв,
Завдав ударів, виникли пожежі,
Де тільки міг – усюди він сягав,
Давно вже перейшов кордони й ме́жі.

Ворожий мотлох нісся звідусіль,
Захисники зробили, що зуміли,
Та ми відчули знову страх і біль,
Людські́ домівки знову в нас горіли.

В страху́ усі пробу́ли цілу ніч,
Сигнал тривоги сповіщав про лихо,
І ні на мить ми не зімкнули віч,
Молили аби знову стало тихо.

21.03.2024 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2024
ID: 1009088

Між вибухами — твоє ім’я,
Як тиха пісня серед бурі.
Воно мене тримає днями,
Коли все палить вітром хмурим.

В повітрі свист, земля гуде,
Та шепіт твій в душі не гасне.
Неначе світло проросте
У темряві — надія ясна.

Коли навколо все кричить,
Коли життя тримаєш в жмені —
Твоє ім’я в мені звучить,
Як дзвін з дитинства у натхненні.

Я прошепчу його вночі,
Коли між зорями — тривога.
Воно живе в моїй душі,
Моя молитва і дорога.

Серце в бронежилеті — б’ється,
Сльози очі сховали — душа не здається.
Кулі летять над мріями, снігом стелиться дим,
Та воно ще живе, не камінь, не дим.

У ньому ще пісня, у ньому ще світ,
Там спогади й віра, і мамин привіт.
Любов загартована болем війни —
Нескорене серце, без права на сни.

В броні — не від страху, від втрати тепла,
Щоб біль не пробив і щоб зберегла
Душа свою силу, мету й почуття —
Пройти крізь цей морок і знову в життя.

Серце в бронежилеті — тримає стрій,
За кожним ударом — спокій і бій.
І хочеться миру і хочеться жити,
Та поки вогонь — воно мусить терпіти.

Під звуки сирени — ти в моїх думках,
Тремтить моє серце, але не від страху.
Світ застиг у повітрі, у чорних рядках,
А я шепочу — “Ти моя маленька птаха”.

Твої очі — мов вікна в забутий наш світ,
Де не було вибухів, болю й прощань.
Твій голос — мов арфа, що виконує хіт,
Ніжний дотик рук — надія моїх сподівань.

Ми ховаємось в тіні бетонних стін,
Але разом — і значить, живі.
Навіть сирена не зруйнує той чин,
Що кохання тримає в крові.

Я кохаю твій погляд крізь гуркіт і сльози,
І вірю: пройде ця ніч без кінця.
Бо навіть війна, що стоїть на порозі,
Не роз’єднає наші серця.

Гуде земля, мов серце рве на шрами,
Над головою — небо у вогні.
Ми не ховаєм душу за словами,
Ми не втікаєм — ми стоїмо в війні.

Гуркоче грім, але то не погода —
То смерч заліза сиплеться з небес.
Та навіть в пеклі з нами є свобода,
І віра, що не згасне до чудес.

Стіна тремтить, та серце ще міцніше,
Бо за плечима — дім, любов, дитя.
І кожен вибух робить нас сильніше,
І кожен подих — крок крізь небуття.

Ми не зламались. Падає тривога.
Але жива у грудях тиха суть.
Іде поранена, але пряма дорога —
Там, де сини живими нас ведуть.

Вони не сплять, готуються до бою,
І не ховають серце від тривоги,
Їх слово — честь, їх сила — зброя,
Вони тримають мир, на перехрестях дороги.

У кожнім кроці тінь чиєїсь мрії,
У кожнім подиху надія на життя,
Вартові миру, в броні, в своїй стихії,
Бо їхній щит це правда й боротьба.

Вони стоять, коли весь світ колише,
Коли в очах — лиш попіл і дощі,
Але у серці — воля, мирна тиша,
Що проростає навіть у вогні.

Ми дяку складаєм за мужність і дію,
За наш оберіг, за нашу безпеку.
Вартові миру — це світла надія,
Що захищають і в холод і в спеку.

Гуде земля, мов серце рве на шрами,
Над головою — небо у вогні.
Ми не ховаєм душу за словами,
Ми не втікаєм — ми стоїмо в війні.

Гуркоче грім, але то не погода —
То смерч заліза сиплеться з небес.
Та навіть в пеклі з нами є свобода,
І віра, що не згасне до чудес.

Стіна тремтить, та серце ще міцніше,
Бо за плечима — дім, любов, дитя.
І кожен вибух робить нас сильніше,
І кожен подих — крок крізь небуття.

Ми не зламались. Падає тривога.
Але жива у грудях тиха суть.
Іде поранена, але пряма дорога —
Там, де сини живими нас ведуть.