А що далі?…
А, далі осінні дощі,
мов сльози з небес омивають тебе.
А в лісі грибочки, як осінні квіточки.
На деревах листочки, як сонечко сяють
На згадку про літне тепло.
Від тріскоту дров у печі,
будинок вдягається в осіннє тепло.
І ковдрою огортаєш свою душу.
Аромат осіннього дня пахне за вікном.

Все не вірю, що я вже зима,
Все здається — далеке ще літо,
Їх не стало, років тих, нема,
До години, хвилини прожито.

Душа рветься до літа доріг,
В порошнечі, в’язкому болоті,
У хатину сільську — оберіг,
В щебіт ластівок, що на дроті.

До світанків всіх тих, вечорів,
В ті стежки споришеві у росах,
В мамин двір,
що весь мальвами цвів,
Де ступали мої ноги босі.

Так, шкодую, що я вже зима,
Що не бути вже літом —
це знаю,
Доказ того — моя сивина,
Як не дивно, її не ховаю.

28.08.2024.

В тишині блукав цигарки дим.
І в голові блукали думки.
Це все вона! Ні!
Це все він!
І думки розривали душу на шматки.
А, може, винні ми удвох,
що щастя зґавили на двох.

Йшла до моря ґаздиня.
Славна дівчина Дарина.
Любила з морем розмовляти.
Свої думки розповідати.

І ненароком від плачу.
Свою сльозу до моря проронила.
І покотилася сльоза із морем
У безодню.

А дівчина все говорила
Всі ті образи вилила йому.
Ти не печалься і не плач, дитя.
Зі штормом твою бурю заберу.
І вгамується твоя душа.
І перетвориться на радість.

Додому дівчина пішла,
а море в слід їй шепотіло :
,, Бурю заберу собі,
а з радістю тебе я відпускаю “

Так швидко плине час.
І нам його не зупинити.
Лиш маємо великий шанс.
Щасливо час ми цей прожити.

А ти, щасливий? У свій
Життєвий шлях. Не знаю…
Що маєш щастям на уяві ти?
Чи зможеш дати відповідь мені.

А відповідь моя проста.
Щаслива, коли душа смутком не скута.
Щаслива, бо бачу всі дари природи я.
Щаслива, бо маю кого обіймати.

Щаслива, бо маю ноги, щоб
Твердо на землі стояти.
Щаслива, бо на устах є посмішка моя.
Щаслива, бо поруч ті, кого
Люблю на цьому світі.
Щаслива, бо маю щастя я.
Ось тобі відповідь моя.
Та не тобі мене судити.
Для міри щастя,
У кожного ложка своя.

Запроси мене на танець.
Ти, вмієш танцювати вальс?
Я так, довго його не танцювала.
Я хочу знову повернутися до життя.
Відчути ритм шаленого,
Життєвого буття.
Де в ньому тільки ти і я ..
Запроси мене на танець.
Хай рухи наші будуть в унісон
Хай плещуть у долоні люди
Від танцю нашого життя.
Ти, тільки запроси!!!

За вікном вже дощ пройшов.
А ти до мене так і не прийшов.
Чекала я тебе більше ніж дощу.
Та він мені нашепотів твої думки
Тебе я більше не люблю.
З кожною краплиною
Сльоза моя текла.
Закінчилось лав – сторі
І змиється дощем.
А ти до мене так і не прийшов….

Стоять села веселі,
бо щедра осінь йде до нас.
Все навкруги малює
В яскраве сонячне тепло.
Все навкруги так сяє.
І ніби плеще у долоні соловей.
Що повертається додому.
Де все зігріте, ще теплом.
Пташки малі від радощів
Співають, що відлітають в
Теплі краї.
Бувай, щедра осінь!
Пора додому й нам.

Не забувайте трішки мріяти,
Коли буваєте на самоті.
Дозвольте своїм думкам
Навіть божевільні мрії.
Хто знає, що чекає тебе там.
Скільки нового попереду іще.
Ти, не здавайся, мрій, живи.
Все інше приживеться….

Чуєш, тато?
Гей вітер шальний!
Донеси до тата мій голос дзвінкий.
Розкажи йому, як тяжко в полі працювала.
Як на обід знесилена прийшла,
ту, кашу.
Що так добре готувала , з’їла.
І в мить на ковдрі задрімала.
Сниться сон мені.
Що вдома я.
Бабуся пирога спекла,
дідусь щось там майструє.
І півник співає за вікном.
І добре вдома й пахне теплим пирогом.
І хтось штовхає мене в бік.
Ходім на поле , вже обід твій втік.
Гей! Шалений вітер, татові
то все ти розкажи.
І голос мій дзвінкий до нього принеси.