Знову лавочка поряд алеї,
Біжить збоку дорога в машинах,
Всюди рух, з всіх сторін біля неї,
Я між ними в коротких хвилинах.

З прохолодою вечір заходить,
Стоїть жовтень —
черешня зелена…
Підганяє годинник, підводить,
Вільний час закінчився
для мене.

Ганна Зубко
13.10.2024.

Вслід за вечором ніч підійшла,
Мов рядном усе чорним
накрила,
В її простір влетіла сова,
Про присутність свою заявила.

Прислухалася ніч і сади,
В травах коники, наче, дзвеніли,
В озерці гомоніли жаби,
Комарі підлітали, гуділи.

Під плечем моїм ясен дріма,
Позникали зірки, мов упали,
Ніч повільно світанок стира,
В те дивилися очі, не спали.

Ганна Зубко
13.10.2024.

Давно пішли із дому діти,
Як ті птахи з свого гнізда,
Не знаю смуток де подіти,
На склоні літ, мов, сирота.

Вже сьогодення не цікавить,
Нема майбутнього без мрій,
Життя крапки над “і”
все ставить,
А ні краплини в нім надій.

В навислих хмарах день сумує,
Десь хризантемами цвіте,
А осінь йде, те все цілує,
Мене в самотності краде.

Ганна Зубко
06.10.2024.

Не клянчу в долі ще років,
З минулого не прошу,
Бо час не весь мій відлетів,
У серці мрію ношу.

Нестерпно хочеться в село,
До хати і до ставу,
В горби, долини щоб вело,
І до криниці гляну.

А потім в берег, у луги,
У шепіт верб, до хвилі,
Знайти стежки усі, пройти,
Що досі рідні, милі.

Слідів багато там було,
Затоптані всі, стерті,
Прошу, назад прийми, село,
Дозволь в тобі померти.

Ганна Зубко
10.10.2024.

Дяка усьому, що було,
І за присутнє вдячна,
Що несподівано прийшло,
І бажане, і лячне.

У ньому сльози, біль і сміх,
Страх із великими очима,
Стежок немало і доріг
Проклала доля, звила.

Йду, озираючись назад,
За сонцем йду, у захід кличе,
Встеля дорогу листопад,
А тихий дощ вслід моче.

Ганна Зубко
07.10.2024.

Давно пішли із дому діти,
Як ті птахи з свого гнізда,
Не знаю смуток де подіти,
На склоні літ, мов, сирота.

Вже сьогодення не цікавить,
Нема майбутнього без мрій,
Життя крапки над “і”
все ставить,
А ні іскринки в нім надій.

В навислих хмарах день сумує,
Десь хризантемами цвіте,
А осінь йде, те все цілує,
Мене в самотності краде.

Ганна Зубко
06.10.2024.

Давно пішли із дому діти,
Як ті птахи з свого гнізда,
Не знаю смуток де подіти,
На склоні літ, мов сирота.

Вже сьогодення не цікавить,
Нема майбутнього без мрій,
Життя крапки над “і”
все ставить,
А ні іскринки в нім надій.

В навислих хмарах день сумує,
Десь хризантемами цвіте,
А осінь йде, те все цілує,
Мене в самотності краде.

Ганна Зубко
06.10.2024.

Пішло сонце на захід, у вечір,
Стихли шелест, птахів голоси,
Вже ляга прохолода на плечі,
Густі сутінки заповзли.

Спокійнішають вулиці, сквери,
Метушня вся зникає з дворів,
Усе рідше поскрипують двері,
Немовляти плач долетів.

Дзвін ключів —
і поріг вже позаду,
Привіталася — звичка стара,
Зайшли сутінки в дім і до саду,
Що притих біля мого вікна.

Ганна Зубко
04.10.2024.

Я зламаю собі ребра
Щоб серця мого ти не дістав.
Щоб твої руки й слова.
Застрягли в уламках моїх ребер.
Але цілим зосталось серце моє.

Адже колись я по шматках
Зібрала його.
Зашила білими нитками
І добром освятила.

А ти зродився із попелу зла.
По іншому ніяк.
Той зродився із попелу добра
Ніж в спину не встромить
І серце не вириватиме з грудей.

А посіє в ньому кохання.
Стане садівником для рози
З чарівного саду життя…

Тихий берег яскраво-зелений…
Приласкалися хвилі рукою…
Світлий день,
похоже, червневий…
Бинда, вплетена поміж косою…

Котить хвиля до зілля,
між верби…
Під ногами пісок розстелився…
Нема вітру, сни, наче, стерли,
Не відчула, щоки не тулився.

Та продовження сну виглядаю,
У такому ж, у юному віці,
В ньому вітер зустріну-спіймаю
Десь за бродом, чи біля криниці

Обійме, знов дихне в мої коси,
В дві щоки, як завжди, поцілує,
З квітів, трав сипне до ніг роси,
Свою ніжність мені подарує.

Ганна Зубко
01.10.2024.