Ти пишеш їй вірші.
Вона їх не читає.
Ти даруєш їй квіти.
Вона їх викидає.
Ти чекаєш на неї в кафе
за склянкою кави.
Вона не приходить.
Так в чому ж справа?
Пропала довіра , але вона була.
Коли на мене щоночі вона чекала.
Та одна помилка в мить
нас з тобою роз’єднала.

В моєму телефоні, контактів так багато.
Та подзвоню я лиш тобі.
До тебе, доню, голос мій озветься.
Бо ти моя надія віра і любов.
Ти моя найрідніша людина,
що поруч зі мною іде.
І навіть коли наші шляхи розминуться,
ти в сердці моєму навіки.

За вікном все в темряві сховалось.
І знову в тиші я на самоті.
Під ковдрою, чекаю, коли
нічка чудові сни під подушку
мені покладе.
Коли вії мої стануть тяжкими
і сон поглине мене.
В чудовій країні моживо я буду,
можливо на морі, можливо і вдома.
Сон ніби на руках в країну мрій
мене віднесе.
А ранком промінчики сонця
розбудять мене.

До чого докотились ми у світі?
Вмирають люди і хворіють діти,
Бідняк на крихту хліба заробляє,
Багач жирує й на Карибах засмагає.

Куди цей світ прямує крок за кроком,
Цунамі,урагани, мор,жорстокість.
Ще скільки має Бог нам шансів дати?
Чи на пряму в лице усе сказати.

Чим стали у житті своїм пишатись?
Що в шати пишні стали убератись,
Коли бажаєм рідним й друзям смерті.
То тут не краще жити,краще вмерти.

Ми цінності свої давно змінили,
Нас золотом задешево купили,
Не цінимо знання,уміння,грацію
Нема майбутнього в такої нації.

Ми вирок підписали не чорнилом,
Згубили самі себе,нема миру.
Слова для всі пусті,що я розказую,
Нам легше всім зробити евтаназію.

Я буду за тебе боротись
З останньої сили
Бо ти сенс усього життя.
Я буду кричати і злитись
І рвати усіх на шмаття.
Я втомлена але наснаги
Мені не зайняти повір.
Я буду за тебе всіх рвати
Мов ранений дикий звір.
Я не заплющу очей своїх
Допоки безпечно не стане.
Безпеку для тебе зроблено
І серце від щастя тане.

Обтрусив вітер дощ
з спілих вишень,
Покошлатив місцями траву,
Полетів в берег, зілля колише,
Розбудив напівсонну ріку.

Пролетів над селом,
з усіх боків,
Сколихнув всі дерева, кущі…
З ним летіли разом мої ро’ки,
Залишаючи слід у душі.

Вітру того щоб знову вдихнути,
В береги забрести, поміж верб,
Щоби хвиль
доторкнулися руки —
Головніша потреба з потреб.

27.04.2024.

Моє дитинство пахнуло повидлом,
Сливовим та густим із терпким смаком.
Моє дитинство сяяло гірляндами
І було кольору садів у маках.

Я пам’ятаю простір у кімнатах,
Тепер такої тісної хатини.
І так жили ми наче небагато
Але живем щасливо і понині.

Моє дитинство мало запах мила
Із назвою смішною ” Уті-путі”.
В дитинстві я, здається,була сміла
Але в той час мене не повернути.

В дитинстві дихати гірським повітрям
Була мені найбільша насолода.
Вона летіло у обличчя цвітом
І не впливала на нього погода.

Дитинства мині недооцінені
І потім їх нам так не вистачає.
Хватайте люди ви дитинство в жмені,
Хай завжди пам’яті про нього вам хватає.

Куплю квитка додому я.
І заблукаю в рідних я степах.
Босоніж по галявині зеленій
я пройдусь.
І мило сонцю посміхнусь.
Десь там в гаї соловей защебече,
десь жаби там заквакають в болоті.
До рідної хатини я прийду,
тихенько на лавочці посиджу.
І відчую аромат батьківської хатини.
Почую рідні голоси і відчую
аромат, що завжди пахне пирогами.

Я не поет, митця лиш тінь прозора,
Минувша тінь великих я творців.
Моє перо змінив кнопок набором
І вкрав чорнило підлий інтернет.
Я не прозаїк, не Шекспіра учень
Й шевченкових віршів не варта і рядка.
І кожен вірш я свій немов вимучую,
Немов рука як камінь є важка.
Мені не змога неба досягнути,
Лягти на папір рівненським рядком,
І не писати “Бути, чи не бути”.
Мені пичатать разом, чи разом.
Не в тому часі проявитись маю,
Не тим цінителям вказати мені хист.
І я клянусь,що гірко я страждаю,коли як в Гоголя згора за листом лист.
Можливо не завжди усе так гарно як в Українки або у Франка,
Але моя душа не безталанна,
Вона горить, вона в цьому жива.
Мені кортить так вивернути душу,
І висловити словом своїм гнів.
І хай вогонь таланту гріє душі,
Мою він також трішечки загонів.

Дідова підказка й бабусина ласка,
Мамині цілунки й татові казки.
В ті б часи вернутись і клубком згорнутись.
А в душі спливають ці прості рядки.
У дитинстві все здавалось вищим.
У дитинстві час інакше йшов.
У дитинстві кольори в веселки всі яскравіші.
Ах навіщо я так швидко із дитинства пішов.
Срібні водограї знов мене чекають,
І холодні роси ноги огортають.
Та часи минають,мрії відступають
І життя доросле нас усіх чекає.