Запроси мене на танець.
Ти, вмієш танцювати вальс?
Я так, довго його не танцювала.
Я хочу знову повернутися до життя.
Відчути ритм шаленого,
Життєвого буття.
Де в ньому тільки ти і я ..
Запроси мене на танець.
Хай рухи наші будуть в унісон
Хай плещуть у долоні люди
Від танцю нашого життя.
Ти, тільки запроси!!!

За вікном вже дощ пройшов.
А ти до мене так і не прийшов.
Чекала я тебе більше ніж дощу.
Та він мені нашепотів твої думки
Тебе я більше не люблю.
З кожною краплиною
Сльоза моя текла.
Закінчилось лав – сторі
І змиється дощем.
А ти до мене так і не прийшов….

Стоять села веселі,
бо щедра осінь йде до нас.
Все навкруги малює
В яскраве сонячне тепло.
Все навкруги так сяє.
І ніби плеще у долоні соловей.
Що повертається додому.
Де все зігріте, ще теплом.
Пташки малі від радощів
Співають, що відлітають в
Теплі краї.
Бувай, щедра осінь!
Пора додому й нам.

Не забувайте трішки мріяти,
Коли буваєте на самоті.
Дозвольте своїм думкам
Навіть божевільні мрії.
Хто знає, що чекає тебе там.
Скільки нового попереду іще.
Ти, не здавайся, мрій, живи.
Все інше приживеться….

Чуєш, тато?
Гей вітер шальний!
Донеси до тата мій голос дзвінкий.
Розкажи йому, як тяжко в полі працювала.
Як на обід знесилена прийшла,
ту, кашу.
Що так добре готувала , з’їла.
І в мить на ковдрі задрімала.
Сниться сон мені.
Що вдома я.
Бабуся пирога спекла,
дідусь щось там майструє.
І півник співає за вікном.
І добре вдома й пахне теплим пирогом.
І хтось штовхає мене в бік.
Ходім на поле , вже обід твій втік.
Гей! Шалений вітер, татові
то все ти розкажи.
І голос мій дзвінкий до нього принеси.

Колись дістанеш із шухляди
Фото ти моє.
Згадаєш, прожиті роки.
Згадаєш сміх і сльози мої,
бо ніколи тобі їх не забути.
Згадаєш посмішку і яскравий сміх.
І в серці твоєму цей спогад
Лиш біллю озветься.
І тільки з часом зрозумієш ти,
що ті роки для тебе
Щастям лиш були.

Поля, село, дворів багато,
А поміж них ріка текла,
Та стала молодь виїжджати
В міста із рідного села.

А те життя манило, звало,
Усіх приймала чужина,
І хтось лишався, зовсім мало,
Моїх однолітків нема.

Туди-сюди весь час каталась,
Земля чекала рук моїх,
Якби не їхала, зосталась —
Батьків доглянула б старих.

Світило б сонце, гомоніла б
У хвилях річка за вікном,
З криниці воду би носила,
Пасла корову за селом.

Під грядки землю обробляла,
Травневим тішилась садком,
Город би сіяла, саджала,
Косила б трави, десь — серпом.

Будило б сонце, півня голос,
Ступала б в вранішню росу,
В волошках жала б
зрілий колос,
В снопи в’язала б ту красу.

Удруге в річку, ні, не зайду,
Давно вже збігла та вода,
Не поверну те все, не знайду,
Відгомоніли ті літа.

01.08.2024.

Кружляють спогади птахами,
Тихі розмови з кимсь ведуть,
Ідуть стежками, берегами,
Услід за річкою пливуть.

Кортить в минуле повернути,
Пливти між хвилями в туман…
Нема вітрил, щоби підняти,
Є нікудишній капітан.

03.08.2024.0

Під сонцем ходиться,
між вітром,
Все ті ж дороги
і стежки,
Вслід бородатим
сивим дідом
Сум переслідує думки.

Втечу, сховаюсь
поміж снами,
Втомили, спокою нема…
Села нема,
нема там мами,
І я не я, мов нежива.

Повиснув холод,
пустка, стогін
В годинах тиші
поміж стін…
В уяві стеляться дороги
В село, до мами, в далечінь.

27.07.2024.

У кольорові гляну сни,
У сірі, чорно-білі,
В сади зеленої весни,
У осені дозрілі.

У цвіт черемухи пірну,
Кущів бузку край хати,
Красу минулого верну,
Ще б аромат піймати.

Клен замилує жовтий там,
В нього плечем зіпруся,
Сонних емоцій передам,
У вітер огорнуся.

Сни не тривалі, почала
У спогадах блукати,
Дорога знову повела
У сад, до річки, хати.

20.07.2024.