ЗІЗНАННЯ КРІЗЬ РОКИ
( Вірш не є автобіографічним!)

Сказати правду не могла,
Але й брехати не хотіла,
Із цим в душі весь час жила́,
Й душа від цьо́го все боліла.

Текли потоками роки́,
Життя, як море, бушувало,
Були́ усякими стежки́,
І щось сюрпризи підкидало.

Було́ багато намагань,
Щоб душу вилити зболілу,
Та додавалось все вагань,
Й мовчати серце все воліло.

Але думки́, неначе рій,
Ще й павутиною снували,
Здіймались все, як буревій,
Й моменту слушного чекали.

Та мить уже, мабуть, прийшла,
Усе наважилась сказати,
Сказати те, із чим жила́,
Аби колись не шкодувати.

Не буду більше я мовчать,
Не стану більше я вагатись,
Прийшла та мить, щоб розказать,
Прийшла та мить, аби зізнатись.

Зізнатись в то́му, що було́,
І що в собі́ роки́ тримала,
Лягло вже срібло на чоло…
І чим себе все докоряла.

Давно ми вже не молоді,
І діти вже повиростали,
Та є слова́ ті золоті,
Які колись закарбували.

Вони у пам’яті живуть
Й щораз дають про себе знати,
Буває – душу в шмаття рвуть,
І не змогла я їх приспати…

Колись почула ту з розмов,
Де я, мовляв, тобі не пара,
І де селючку ти знайшов,
Яка тебе охомутала.

Але ж з селючкою ти жив,
Душа в якої, як світлиця,
І бруд в свою́ ж криницю лив,
Й води дово́дилось напиться.

Я дійсно – панна не міська,
І не рівня́ тобі по статках…
Ріка життя мого́ сільська,
Та на душі не з брудом латка.

До цьо́го ще багато що,
І все це пам’ять карбувала,
Та й не забулося ніщо,
Й нічи́м його не постирала.

Та я мовчала всі роки́,
Вдавала, буцімто не знаю…
Писати мож про все книжки…
І це, мов сповідь, виливаю.

Бо вже не хочу цей тягар
В душі носити, мов каміння,
Нехай розвіється той жар,
Що палить душу все без тління.

Я не шукаю десь вини,
Не хочу більше сліз і муки,
Нехай зітру́ться давні сни
І не беруть мене за ру́ки.

Бо кожен має свій секрет,
І кожен має сво́ю втрату,
Та в слові – світло без тенет,
Й життя створило вже сонату.

Вже стало легше на душі,
Неначе вітер біль розвіяв,
З душі пропали спориші,
І все, що в душу ти посіяв.

Мовчання – більше не тюрма,
А слово – ключ до світла й волі,
І хай минуле все трима –
За все, що є, я вдячна долі.

Бо ж кожна правда, як вода,
Що змиє тінь і дасть прозріння,
А в тиші – но́ва висота,
Й зосталось чистим ще й сумління.

Тому почуй мої́ слова,
Що довго в серці я ховала,
Вони, як істина жива,
Яка душі вже волю дала.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051500

ЗІЗНАННЯ КРІЗЬ РОКИ
( Вірш не є автобіографічним!)

Сказати правду не могла,
Але й брехати не хотіла,
Із цим в душі весь час жила́,
Й душа від цьо́го все боліла.

Текли потоками роки́,
Життя, як море, бушувало,
Були́ усякими стежки́,
І щось сюрпризи підкидало.

Було́ багато намагань,
Щоб душу вилити зболілу,
Та додавалось все вагань,
Й мовчати серце все воліло.

Але думки́, неначе рій,
Ще й павутиною снували,
Здіймались все, як буревій,
Й моменту слушного чекали.

Та мить уже, мабуть, прийшла,
Усе наважилась сказати,
Сказати те, із чим жила́,
Аби колись не шкодувати.

Не буду більше я мовчать,
Не стану більше я вагатись,
Прийшла та мить, щоб розказать,
Прийшла та мить, аби зізнатись.

Зізнатись в то́му, що було́,
І що в собі́ роки́ тримала,
Лягло вже срібло на чоло…
І чим себе все докоряла.

Давно ми вже не молоді,
І діти вже повиростали,
Та є слова́ ті золоті,
Які колись закарбували.

Вони у пам’яті живуть
Й щораз дають про себе знати,
Буває – душу в шмаття рвуть,
І не змогла я їх приспати…

Колись почула ту з розмов,
Де я, мовляв, тобі не пара,
І де селючку ти знайшов,
Яка тебе охомутала.

Але ж з селючкою ти жив,
Душа в якої, як світлиця,
І бруд в свою́ ж криницю лив,
Й води дово́дилось напиться.

Я дійсно – панна не міська,
І не рівня́ тобі по статках…
Ріка життя мого́ сільська,
Та на душі не з брудом латка.

До цьо́го ще багато що,
І все це пам’ять карбувала,
Та й не забулося ніщо,
Й нічи́м його не постирала.

Та я мовчала всі роки́,
Вдавала, буцімто не знаю…
Писати мож про все книжки…
І це, мов сповідь, виливаю.

Бо вже не хочу цей тягар
В душі носити, мов каміння,
Нехай розвіється той жар,
Що палить душу все без тління.

Я не шукаю десь вини,
Не хочу більше сліз і муки,
Нехай зітру́ться давні сни
І не беруть мене за ру́ки.

Бо кожен має свій секрет,
І кожен має сво́ю втрату,
Та в слові – світло без тенет,
Й життя створило вже сонату.

Вже стало легше на душі,
Неначе вітер біль розвіяв,
З душі пропали спориші,
І все, що в душу ти посіяв.

Мовчання – більше не тюрма,
А слово – ключ до світла й волі,
І хай минуле все трима –
За все, що є, я вдячна долі.

Бо ж кожна правда, як вода,
Що змиє тінь і дасть прозріння,
А в тиші – но́ва висота,
Й зосталось чистим ще й сумління.

Тому почуй мої́ слова,
Що довго в серці я ховала,
Вони, як істина жива,
Яка душі вже волю дала.

14.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051500

ВІДПЛАТА БУДЕ

Гей, палії! Невже нема в вас серця?
Невже черства, немов граніт, душа?
Чи вам не сниться поле край озерця,
Де колосилась Божа та краса?

Чи вам не чути плач землі, потвори?
Як вітер стогне в попелі-золі?
Спалили хліб, який лягав, як море,
Завдали болю матінці-землі.

В зернині кожній – віра і надія,
У кожному стеблі – великий труд.
Чому́ й за що була́ така затія?
А в попелі – народний біль і суд.

Ви – тінь без роду, попіл без основи,
Немає в вас ні сорому, ні слів,
Спалили поле з хлібом цим чудовим.
Який диявол вас сюди привів?

Ви – вороги не тільки хліба й неба,
Ви – вороги дитячих снів й пісень,
Вам не простять ні люди, ані стебла,
Ні вітру плач, що чути ніч і день.

Горіти вам у вогнищі прокляття,
Де дим й вогонь, як голос із землі,
Бо ви – не люди й буде вам відплата!
Збере́те ви і сльо́зи і жалі́!

13.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051380

БУДЬМО ДОБРІШИМИ

Всі будьмо добрішими й світ стане кращим,
Лиш правді у вічі дивімось щораз.
Молі́мось за те, щоб не став світ пропащим,
Й не чули ніко́ли образливих фраз.

Всі будьмо добрішими й світ таким буде,
Та й будьмо коректними й правду кажім.
Живім лиш по правді, всі добрії люди,
Й повагу до інших завжди́ бережім!

Всі будьмо добрішими й світ наш розквітне,
Розквітне добром і нена́висть втече.
Бажання до кращого – в всіх заповітне,
І серце за правду нехай не пече.

То ж будьмо добрішими й чуйними будьмо,
Стараймось творити усюди добро.
Бажання ПРО КРАЩЕ ніхто́ не забудьмо,
Й хай Ангел візьме́ всіх під сво́є крило.

08.02.2018 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2018

БУДЬМО ДОБРІШИМИ

Всі будьмо добрішими й світ стане кращим,
Лиш правді у вічі дивімось щораз.
Молі́мось за те, щоб не став світ пропащим,
Й не чули ніко́ли образливих фраз.

Всі будьмо добрішими й світ таким буде,
Та й будьмо коректними й правду кажім.
Живім лиш по правді, всі добрії люди,
Й повагу до інших завжди́ бережім!

Всі будьмо добрішими й світ наш розквітне,
Розквітне добром і нена́висть втече.
Бажання до кращого – в всіх заповітне,
І серце за правду нехай не пече.

То ж будьмо добрішими й чуйними будьмо,
Стараймось творити усюди добро.
Бажання ПРО КРАЩЕ ніхто́ не забудьмо,
Й хай Ангел візьме́ всіх під сво́є крило.

08.02.2018 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2018

ЯКБИ Ж ТО ВСІ БУЛИ ДОБРІШІ

Непросто в людях щось змінити,
Додать у ду́ші їм добра́,
Й жорстокість всю до тла спалити,
Й зібрать для них букет тепла́.

А заздрість всю змолоти в жорні,
Й нена́висть стерти в порошок,
Щоб ду́ші не були́ потворні,
Й щоб зваженим був кожен крок.

Якби ж то всі були́ добріші,
То й світ одразу б кращим став,
Та й щоб думки́ були́ світліші,
Дух доброти щоб панував.

Бо доброта лікує душу,
Красивих барвів додає.
Взять для прикраси, мов картушу*?
Її ніхто не продає.

Щоб доброти усім дода́лось
Й від цьо́го світ добрішим став.
Якби ж таке зробити вда́лось –
Ніхто́ б ніко́ли не страждав.

14.11.2021 р.

*КАРТУШ – ліпна або графічна прикраса у вигляді облямованого завитками щита або сувою з загорнутими краями, на якій роблять написи, емблеми тощо.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021

ЯКБИ Ж ТО ВСІ БУЛИ ДОБРІШІ

Непросто в людях щось змінити,
Додать у ду́ші їм добра́,
Й жорстокість всю до тла спалити,
Й зібрать для них букет тепла́.

А заздрість всю змолоти в жорні,
Й нена́висть стерти в порошок,
Щоб ду́ші не були́ потворні,
Й щоб зваженим був кожен крок.

Якби ж то всі були́ добріші,
То й світ одразу б кращим став,
Та й щоб думки́ були́ світліші,
Дух доброти щоб панував.

Бо доброта лікує душу,
Красивих барвів додає.
Взять для прикраси, мов картушу*?
Її ніхто не продає.

Щоб доброти усім дода́лось
Й від цьо́го світ добрішим став.
Якби ж таке зробити вда́лось –
Ніхто́ б ніко́ли не страждав.

14.11.2021 р.

*КАРТУШ – ліпна або графічна прикраса у вигляді облямованого завитками щита або сувою з загорнутими краями, на якій роблять написи, емблеми тощо.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021

БЛАГОСЛОВЕННЯ СЕРЦЯ

Хай добро нам сіється,
Все на краще змі́ниться,
Всюди щастя множиться,
Доля не тривожиться.

Хай любов розквітнеться,
Сонце в серці світиться,
Лиш у краще віриться,
Десь біда подінеться.

Радість хай всміхається,
Смуток не торкається,
Мрія не розвіється,
Впевненість засіється.

Хай душа не зрадиться,
Затишок лишається,
Мир у домі стелиться
Спокій хай оселиться.

Віра хай тримається,
Слізка не торкається,
Хай бажання збудеться,
Зви́тяга здобудеться.

Хай земля квітчається,
Слово розлітаться,
Пісня хай співається,
Горя хай не знається.

Зло нехай не ро́диться,
Все найкраще во́диться,
Іскра хай не га́ситься,
Щастям все прикра́ситься.

12.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1051331

Ось і минули роки щастя,
Настав час дощу й негоди.
Світ нас добру не навчає,
А люди зла бажають всім довкола.

Де ж серце золоте поділося,
Час щедрий, швидкий, невтомний?
Новий Рік і День народження —
Два дні для душі найсвітліші, омріяні.

Хоч дороги нас розлучають,
Та хочеться туди вернутись,
Де нас чекають, люблять, сумують,
Де дитинство лишилось назавжди.

Ми діти навіки, всі рівні,
Де добрі батьки наші?
І тут, ніби без провини,
Крокуємо всі однаково.

Хай простять нам наші капризи,
І хай полюблять нас назавжди.
Хай ангел усміхнеться ніжно,
І хай цвіте ягода соковита.

Небо радісно сміється,
Вітер тихо нам співає.
Листя шелестить на гілках,
Осінь тихо нам промовляє.

Краса хай вимагає жертв,
А ріка весело тече.
Пташка сито в небі літає,
Рибка щедро у воді пливе.

Хай у світі буде добро,
І зло хай швидко зникне.
Дружба хай знов повернеться,
І щасливе життя розквітне.

І дорослі, й малі нехай
Не сіють сварки й конфлікти.
А ми всі разом промовимо:
«Один за всіх і всі за одного!»

Хочу бачити те місце, де кінчається дорога.
Може це кінець усього, а можливо шлях до Бога.
А, можливо, це початок, шанс з нуля все запустити,
Йти в незвідане і нове диво у житті творити.

Поміняти зору ракурс, все по іншому сприйняти,
І, можливо, у житті щось на краще поміняти.
Відпустити всі образи, ворогів не помічати,
Про близьких, друзів та рідних в суєті не забувати.

Подивитися на зорі, що шлях новий осявають.
Як вони щоранку тихо непомітно десь зникають.
Ранок день новий вмиває животворною росою.
Сонце сходить, – все палає і виблискує красою.

Вечір – це чарівне диво. З`являться зірки, засяють.
Вони мрії про майбутнє своїм сяйвом навівають.
Хочу бачити те місце, де кінчається дорога.
Розпочати все спочатку, і подякувати Богу.