“Літа повернули на Осінь”-
Шепочуть дерева в саду…
Нічого земля вже не просить,
А я вже нікуди не йду…
Коли вона є під ногами,
Між тріщинами на руках-
Це як пригорнутись до мами
І бачить її уві снах…
Прокинувшись, довго мовчати,
Стиснувши повітря в руці
І подумки спостерігати
За шляхом сльози на щоці.
Поглянути в дзеркало пильно
І знов не впізнати себе.
Вдихнути і видихнуть вільно!
Цей сон вже мене не пройме!
Його відпускаю “на воду”,
Нічого собі не беру,
Лиш спокій , лише прохолоду,
Яку відчуваю в саду…

A.R.*
07.08.25

За світлі дні погожі,
За сонце, за тепло
Подякуй, перехожий,
За те, що вже було.
Бо скоро листя скинуть
Квітучії гаї,
І журавлі полинуть
У вирії свої.
Подякуй за майбутнє,
Якого ще нема,
За всі думки супутні
Про те, що йде Зима.
Подякуй за неспокій,
За розум, що не спить,
За урожайну Осінь,
За все, що так болить.
Подякуй і вклонися
Усім, хто допоміг.
Послухай, подивися:
Ти є, Живий, Ти зміг!
Подякувавши, зможеш
Відчути на собі,
Як стрічні перехожі
Вже дякують тобі. 🙏

26.08.25.
A.R.*

Ходімо в сад,
Побачать нас троянди!
Я їм у всій красі вас покажу!
В саду в нас лад,
Цвітуть кущі лаванди!
Я їм про вас нічого не скажу.
Пройдем до них,
Присядем навколішки,
Візьмем у руку терпкії листки
І розітрем між пальцями їх трішки,
Вдихатимемо довго й залюбки!
Нічого ми не братимо з собою!
Побудем там у тиші й самоті
Серед краси троянд і їх покою,
Якого ми так прагнем у житті.

A R.*
08.09.25

Одягайся яскраво, щоб світ не побачив,
Що в очах твоїх згасло, що серце вже плаче.
Одягайся у барви, ховай свою втому,
Щоб ніхто не дізнався, що холодно вдома.

Одягайся яскраво, щоб люди сміялись,
Щоб не бачили, як твої сили зникали.
Щоб знов не питали, чому ти мовчиш,
Чому кожну ніч у печалі сидиш.

Одягайся у світло, щоб темряву стерти.
Усередині крига, хоч тягне до смерті.
Щоб ніхто не збагнув, що в очах лиш пітьма,
Що душа твоя стомлена, квола й німа.

Одягайся яскраво, вдягай кольори,
Наче маску на біль, наче бій проти гри.
Хай яскравість кричить, мов оркестр, невтомно,
Та не зможе вона запалити серця.

Пригадались зимо́ві світанки
І такі, де морозів нема,
Вечори із життя, дні і ранки,
І нічна пригадалася тьма.

І горбиста дорога з болотом,
Тихий став і місточок здаля,
Невелика хатина із плотом —
Фортецею звала рідня.

Пригадалась черемха розквітла
І підсніжники поряд, хрущі,
І веселка, мов посмішка світла,
Серед неба, в липневім дощі.

Хрускіт криги
між хвилі згадався,
Крики чайок, лелечий приліт,
Як під осінь у небо здіймався
Той же клин у зворотний політ.

Плинуть спогади, наче ті птиці,
Не придумані, всі із життя,
Смак води пригадався з криниці
І солодка, медо́ва кутя.

Й пухкий сніг по коліна, як вата,
Слизька ковзанка, наче із скла,
Із чорнильними плямами парта,
Чебреці по камінню, трава …

22.09.2025.
Ганна Зубко

Пригадались зимо́ві світанки
І такі, де морозів нема,
Вечори із життя, дні і ранки,
І нічна пригадалася тьма.

І горбиста дорога з болотом,
Тихий став і місточок здаля,
Невелика хатина із плотом —Фортецею звала рідня.

Пригадалась черемха розквітла
І підсніжники поряд, хрущі,
І веселка, мов посмішка світла,
Серед неба, в липневім дощі.

Хрускіт криги
між хвилі згадався,
Крики чайок, лелечий приліт,
Як під осінь у небо здіймався
Той же клин у зворотний політ.

Плинуть спогади, наче ті птиці,
Не придумані, всі із життя,
Смак води пригадався з криниці
І солодка, медо́ва кутя.

Й пухкий сніг по коліна, як вата,
Слизька ковзанка, наче із скла,
Із чорнильними плямами парта,
Чебреці по камінню, трава …

22.09.2025.
Ганна Зубко

Пригадались зимо́ві світанки
І такі, де морозів нема,
Вечори із життя, дні і ранки,
І нічна пригадалася тьма.

І горбиста дорога з болотом,
Тихий став і місточок здаля,
Невелика хатина із плотом,
Що фортецею звала рідня.

Пригадалась черемха розквітла
І підсніжники поряд, хрущі,
І веселка, мов посмішка світла,
Серед неба, в липневім дощі.

Хрускіт криги
між хвилі згадався,
Крики чайок, лелечий приліт,
Як під осінь у небо здіймався
Той же клин у зворотний політ.

Плинуть спогади, наче ті птиці,
Не придумані, всі із життя,
Смак води пригадався з криниці
І солодка, медо́ва кутя.

Й пухкий сніг по коліна, як вата,
Слизька ковзанка, наче із скла,
Із чорнильними плямами парта,
Чебреці по камінню, трава …

22.09.2025.
Ганна Зубко

Вже пізній вечір, свіжий подих,
Самотній місяць угорі,
Перед очима все, навпроти
Горять яскраві ліхтарі.

Вслухаюсь в тишу, що нависла,
В гілля тремтливе край вікна,
Де пара го́лубів притихла,
До свого тулячись гнізда.

21.09.2025.
Ганна Зубко

Вже пізній вечір, свіжий подих,
Самотній місяць угорі,
Перед очима все, навпроти
Горять яскраві ліхтарі.

Стемніле небо, зірка блима,
Така далека і мала,
Не йду, вікна ніяк не кину,
Вдивляюсь в сутінки одна.

Вслухаюсь в тишу, що нависла,
В гілля тремтливе край вікна,
Де пара го́лубів притихла,
До свого тулячись гнізда.

21.09.2025.
Ганна Зубко

ТарабонИть дощ по асфальту,
В вікно постукує злегка,
ЛюблЮ таку погоду змалку,
Де інша осінь, ледь сумна.

Піти б під дощ та по калюжах,
Зайти в болото десь злегка,
Донизу гнуться жовті ружі,
Трава кошлатіє густа.

ЯкбИ у берег, поміж лози,
До хвиль з дощем,
піском пройтись,
ЯкбИ до гаю, між берези,
ЯкбИ назад, туди, в колись.

Все, що тепер —
з минулим поряд,
БулО, є, бУде так завжди,
І дощ, і сніг, і грізна буря,
Не всі ті спалено мости.

15.09.2025.
Ганна Зубко