Я хочу жити сьогоденням!!!

Летять роки, і дні, і ночі,
І невгомонно біжить час!
Ніхто не знає скільки будем
Ми свого віку доживать.

Отож навіщо, друзі милі,
Ми витрачаємо життя,
На життєві різні хвилі,
І суперечки, і на страх?

Навіщо зберігаємо в серванті,
Старий сервіз з Італії чи Риму?
Чому всі ляльки й іграшки нові,
Лишаємо на потім, на святкові хвилі?

Чому ми не вдягаємо ті сукні,
Що купували щойно на неділі?
Чому лишаємо на плечиках у шафі,
Уже в старій батьківській домовині?

Я хочу жити сьогоденням!
І не зважати нінащо,
Пити з сервізу «Ізабелла»
Дивитись у старе вікно!

Я хочу в іграшки пограти,
Зовсім нові, що приніс нам татко
Нехай моє життя буде сповнене бажанням,
Не відкладати в ящик з назвою
«Нове»

Тріщала хвиля, сніг вже танув,
Дороги всюди розвезло…
Минув той час,
мов в воду канув,
Ой, як же то давно було!

Цвіли тополі, пух стелили,
Розносив вітер поміж трав,
Любили очі й їх любили
І наодинці хтось зітхав.

Зітхав, співав
і клас весь слухав,
І на ромашці все гадав,
Не чули кращого більш вуха,
Вже розумію, що кохав.

І я, та інші очі, сині,
Ой, як же то давно було!
Цвіли фіалки серед хвилі,
Небо волошками цвіло.

15.02.2025.
Ганна Зубко

Тріщала крига, сніг вже танув,
Дороги всюди розвезло…
Минув той час,
мов в воду канув,
Ой, як же то давно було!

Цвіли тополі, пух стелили,
Розносив вітер поміж трав,
Любили очі й їх любили
І наодинці хтось зітхав.

Зітхав, співав,
і клас весь слухав,
І на ромашці все гадав,
Не чули кращого більш вуха,
Вже розумію, що кохав.

І я, та інші очі, сині,
Таких ні в кого не було,
Рівняю з небом їх донині,
Ой, як же то давно було!

15.02.2025.
Ганна Зубко

Тріщала крига, сніг вже танув,
Дороги всюди розвезло…
Минув той час,
мов в воду канув,
Ой, як же то давно було!

Цвіли тополі, пух стелили,
Розносив вітер поміж трав,
Любили очі й їх любили,
І наодинці хтось зітхав.

Ти все співав,
і клас весь слухав,
І на ромашці все гадав,
Не чули кращого більш вуха,
Вже розумію — ти кохав.

І я, та інші очі, сині,
Таких ні в кого не було,
Рівняю з небом їх донині,
Ой, як же то давно було!

15.02.2025.
Ганна Зубко

Дорога дальня, кілометри,
Мелькають липи, пахне цвіт…
Не сполохнути би, не стерти
Оте, з минулих, давніх літ.

Поля, озера із лугами,
Ліси, гаї поза вікном,
Городи з пишними садами,
Дороги звивисті селом.

І ось воно, батьків обійстя,
Де поряд берег гомонів,
Торкалось рук бузкове листя,
Духм’янив вітер із садів.

Собачий лемент вслід котився,
Впускали двері за поріг,
Де кіт вусатий рук просився,
Невпинно тулячись до ніг.

Дивився південь в вікна хати,
Чекав город до бур’янів…
Ту втому також пригадати
Насправді вік мій захотів.

25.01.2025.
Ганна Зубко

Хочу п’яні літні ночі,
Де твій голос забринів.
Я погляну в твої очі –
Збірка квітів та шипів.

Серпень лине невблаганно
Нанівець, до нових днів.
Він вернеться, хай і плавно,
А ось наша юність – ні.

Згадався сад, у зелень манить,
Городом стежка вздовж веде…
Тривожить душу, зір туманить
Моє минуле гомінке.

На весен цвіт все озираюсь,
Зимові дні поміж снігів,
У літі теплому купаюсь,
В осіннім золоті садів.

Ще б ніжність вітру упіймати
І ласку теплих промінців,
У річки синь позаглядати,
У щебіт тихих берегів.

Стежки відчути під ногами,
Пісками слід щоб в далеч вів,
Тими лугами, берегами,
Туди, де захід рожевів.

18.01.2025.
Ганна Зубко

А ви знали, що тато вміє теж любити.?
А ви знали, що тато теж ,
хвилюється за вас.
Хоча він не зграбно вміє то робити.
Але він теж любить вас.
А ви знали скільки в тата ?
Ніжності й любові.
А скільки теплих слів,
Не сказаних щодня.?
Його любов не звична, друга.
Його любов роботою покрита.
Щоб мале його дитя жило
В домівці теплій, щоб мало
Гарний одяг, а на сніданок
Мав смачний пиріг.
Щоб на свята твої щасливі оченята
Від подарунків в захваті були.
То вся любов є тата,
щоб вся домівка сповнена
добробутом була.
А ви знали, як в тата плаче
серце уночі, бо поряд він
Не може бути з вами.?
А, ви знали , що тато вміє теж любити?
І хоче тих обіймів, так само , як і ти…
Для сім’ї він, як сталь і
для мами – опора…

Я танцювала в Бога на руках
Від щастя у житті своєму.
Я плакала в обіймах Бога
Від болю і печалі в серці.
Він поруч йде зі мною.
І кожний ранок будить.
Я засинаю під шепіт
Моїх слів до нього.
Він сон мій стереже,
Як великий Тато для
Своєї доні…

Я пам’ятаю ,
вітер віяв, буря була.
Вибачайте , далі я забула…

А я нагадаю тобі,
як зорі влітку тебе любили.
Як вітер колихав твоє волосся вночі,
а вуста шепотіли : Кохаю,кохаю.
Як влітку босоніж – роса,
лоскотала й умивала ноги твої.

Навіть , коли вітер віяв і буря була.
Я впевнений – ти, то не ЗАБУЛА!!!