Відправ собі в майбутнє лист
Про світлу й теплу радість.
Збудуй для себе в мрію міст.
Стань Аріадною.
Забудь про слабість.
Зроби розклад таро на майбуття,
Придумай слово розради.
Ти – Кассандра!
Давай поради!
Сама собі.
У листі.
Сплануй життя.
Відправ Укрпоштою. І чекай.
(Надійде ж колись послання?!)
А як прочитаєш, себе спитай:
Чи виконала настанови й завдання?
03.01.2025 ©Ірина Вірна

ПИТАЮ, МАЛЮЮ, НЕ ЗНАЮ

(Відповідь С. Терпеливець на коментар до вірша «ЯК МОЖНА ЖИТИ ТАМ…»)

Як можна жити там – цього́ не знаю,
Не довело́сь мені таке пізнать,
Але молю́ і Господа благаю,
Аби в житті цього́ не скуштувать.

Як можна жити там – себе питаю,
Та відповідь не можу я знайти,
Минає час й до цьо́го повертаю…
Щоб я… життя й… далекії світи…

Як можна жити там – питання вічне,
Але, напевно, кожному своє́,
Та точно це не є ніщо́ трагічне,
Та вічне відчуття, що не своє́.

Як можна жити там – не уявляю,
Бо доля не закинула туди,
Але в думках я це перебираю:
Щоб я й чужі далекії світи…

Як можна жити там – в думках малюю,
Картини постають, та… не моє…
Думки́ про це гаптую і гаптую,
І кожна з них снує́, снує́, й снує́.

Як можна жити там – не розумію…
Щоб не прийшлось покинуть рідний край,
Який, немов коханого, лелію,
Який для мене – незбагненний рай.

25.01.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1044912

В собі сховаю таємницю,
А згодом скарбом віднайду,
Уже укотре бачу-сниться —
Босоніж берегом іду.

Піском сухим, вологим, білі
Кружляють чайки, сонця блиск
Спадає з заходу на хвилі…
Вже берег вербами заріс.

08.08.2025.
Ганна Зубко

Чекай-чекай…
Швидко-швидко
зачиняй віконце, бо більше не видко
сонця і неба, дерев віт і листя.
Не відчувається вітру…
Спинися!
Лякай-лякай…
світлом вільно
темряву жаху, ночі свавілля.
Розворуши,
розбуди,
не тікай,
На світло радості зачекай.
Швидко-швидко ніч заповзає
у кожну шпарину-щілину.
Хочеться ранку-світанку,
зникає надія на мрію.
Чекай-чекай…
Швидко-швидко
СВІТАНОК тобі подарує світло.

26.10.2024 ©Ірина Вірна

Колись давно я зосередилась на сонці.
Воно таке – яскраве і сліпуче.
І так давно сліпить себе давала мУці,
Що випалила ТА пів віку вже мого.
Жагуча!

Чи мУка то?
Чи справді сонця промені?
Не розібралась…
Невідомо …
Але я знаю:
Всесвіт посила мені
Розраду в візерунках слова.
21.10.2024 ©Ірина Вірна

Підносить вітер аромат
Уже з чужого саду,
А мій покинутий десь сад,
Не дам журбі я раду.

Згадаю — совість заболить,
В очах сльоза туманом,
Ой як же серденько щемить,
Скучає за тим садом!

За його цвітом не лишень
Та яблуком дозрілим,
Не гляне сад уже в мій день,
Не стане чорне білим.

27.07.2025.
Ганна Зубко

Колосся гладилось руками,
Стежки топталися ногами,
Дивились очі всюди, скрізь,
Пташиний щебіт в душу ліз…

Все повторити б, ще і ще,
Завдання, ніби, і просте,
Та головне тепер — дожити,
Щоби усе те повторити.

Вітрець стежиною веде
В чуже, не рідне, не своє,
Все там, далеко залишИлось,
Життя жилО де, де трудилось.

03.08.2025.
Ганна Зубко

Колосся гладилось руками,
Стежки топталися ногами,
Дивились очі всюди, скрізь,
Пташиний щебіт в душу ліз…

Все повторити б, ще і ще,
Завдання, ніби, і просте,
Та головне тепер — дожити,
Щоби усе те повторити.

Вітрець стежиною веде
В чуже, не рідне, не своє,
Все там, далеко, залишилось,
Життя де жИло, де трудилось.

03.08.2025.
Ганна Зубко

Не чекаю дарунків від долі,
Не кохаюсь у мріях давно,
Відцвіли край дороги тополі,
Заросло бур’янами село.

Береги верболозом покрились,
Не ховається хвиля в пісок,
Горобцями думки розлетілись,
Щебіт кличе у мамин садок.

Дощем стріха, неначе,
сплакнула,
Зняло крик вороння угорі,
Сквозняком в очі хата війнула,
Тихо скрипнули двері старі.

Все сумую, не мама, то й добре,
Нехай втрата одне серце рве,
У думках бачу,в снах усе вкотре,
Зве минуле, за руку бере.

Тихо хвилі на берег кидались,
В незабудки лилИсь голубі,
Щебетали думки, посміхались
Ледь заплакані очі мої.

За селом все сумую, за полем,
Всьому шану і річці віддам,
Берегам і високим тополям,
І воронам, і тим горобцям.

02.08.2025.
Ганна Зубко

Спіймаю дощ в сухі долоні,
До щік вологу прикладу,
Підставлю вітру свої скроні,
Тоді з полегшенням зітхну.

В похмурість неба заглядаю,
По дню липневому бреду,
Неначе поряд, відчуваю
Громоголосу десь грозу.

29.07.2025.
Ганна Зубко