Світ змінився? Та мабуть, ні.
Я змінився? Та наче так.
Знов у життя заходить ранок,
Знов у серце прийшла весна.

Новонароджене дитя,
Знов відчиняє мені двері,
У світ краси, де жив-був я,
Де мрії здійснювались у житті,
Не на папері.

Торкнусь легенько янголятка,
Від нього Божа благодать тече,
Він народився тільки-тільки,
Ще мале ягнятко,
А радощів він всій родині вже несе.

Онука ти моя вродлива,
Весь світ до тебе мій зайшов,
Тепер молити буду Неба,
Щоб дав тобі любов та кров.

Рости, дитинко, я догляну,
Твої непевні кроки,
Опорою в житті тобі я стану,
Хоч вже роки мої не ті.

Нехай тече рікою доля,
А греблі хай збирають тільки кришталі,
Твоє життя гуртує мою волю,
Дорогою з тобою довго йти.

Нове дитя, народжене по волі Бога,
Що відродило серце з самоти,
Подарувало сяйво у кінці дороги —
З тобою, рідна, легше далі йти.
19.01.2026 Про своє

Еліті екстрактивній не потрібно,
Щоб ти був вільним, ситим і багатим.
Бо той, хто не живе нужденно й бідно,
Не хоче бути юнітом слухняним.

Багатство — це не просто повні скрині,
Це незалежність і свобода кроку,
Це вільний час, щоб думати віднині
Про право, справедливість і гідність.

Фінансово забезпечений клас —
Це гріб для тих, хто узурпує владу.
Тому включають податковий прес
І бідність підсипають до розкладу.

Це функція контролю, точний план:
Тримати всіх на біговій доріжці,
Щоб ти не бачив крізь густий туман,
Як черв'яки засіли в кожній крішці.

Ти мусиш бути в милі, у стресі і в боргу,
Віддати половину за право існувати.
Твій запас міцності — на місяць у бігу,
А далі знову треба заробляти.

Людина, в якої в голові туга
Про ПДВ, тарифи і рахунки,
Яка не знає, як зібрати дитя до школи знов,
Не піде розривати ці силки.

Вона не піде супити чоло
І ставити питання прокурорам,
Чи міністрам, що сховали за склом
Свої палаци за парканом-муром.
У неї просто сил немає й часу,
Вся енергія висмоктана до дна.

Ідеальний дизайн для рабського класу,
Де кожна клітка зсередини видна.
Твої податки в системі оцій —
Це не на блага складчини родині,
Це гроші на утримання поліцій,
Щоб вчасно нагинати твою спину.
Ти сам оплатиш кожну із дубинок,
І телевізор, що розкаже бредні,
І митницю, що перекриє ринок,
Щоб ти купував речі непотрібні.

Не треба вишок і колючих дротів,
Достатньо просто відібрати силу.
Щоб ти працював, рахував і мовчав,
І сам собі копав щоденно могилу.

Колеса Матриці крутяться невпинно,
Твій час розписаний до грама, до хвилини…
Але коли ти бачиш цю картину —
Зникає раб, і постає Людина.

Моя дружина — кохана Наталія,
Найтонша у світі у неї талія
Найяскравіша квітка мого життя
З найніжнішою і чистою душею…

Ми їхали в Одесу тоді вдвох
Коли ще не було війни й ковідних невзгод,
А донечку з собою не взяли,
На бабусю крихітку лишили.

Ми… в аварію потрапили в дорозі тій..
Слава Богу, ніхто не постраждав
До чого ж я це сьогодні згадав?
Бо я і тільки я — бачу її наскрізь!!!
Я і тільки я — знаю всі думки і біль!!!
Я і тільки я — поміг їй вийти зі стресу!!!
Взяти себе в руки й доїхати до Одеси.

Де на нас чекали і ніках прочитали,
Ось яка пригода перед вінчанням була…
А ніч була солодка і легка,
Незабутня, зоряна й палка.

Дівчинка кохана, рідна та свята
Стала врешті моєю на всі літа
І тілом, і чистою своєю душею
Перед Богом обітниці склали ми з тобою!

Моя дівчинка прекрасна, дивовижна
За тиждень з усіма здружилась ніжно
Поспілкувалась — і всіх в себе закохала.
Здібність бачити душі Аллах мені дав
І я вдячний, що саме її я розгледів
Ще в онлайні, до перших реальних наочних бесід.

А потім народиться наш спільний син
Продовження любові, світла і надій..
На цьому поки буду закінчувати свій вірш
Як знову надумаю — напишу ще більше слів

Я із тобою – під єдиним небом,
І зір – один і той же океан,
І кожен день – на відстані і разом,
Немов луна відгукується нам.

Між нами – незначна смішна різниця:
Молодша я лише на дев’ять днів.
І часто твої дивні таємниці
Є віддзеркаленням моїх віршів.

Оговтує одне і те ж повітря,
Сміємось ми з однакових дрібниць.
Нам вічністю дарована ця звичка —
На відстані — та поруч, без границь.

19 травня 2026 р.

Де живе сонце? У синій імлі,
Де в ніч курличуть легкі журавлі.
В хмарах пухнастих, де вітер гуляє.
Де гір вершини у небо вростають.

Сонце – у полі, в колоссі палкім,
В сміху дитячому, в домі моїм.
І у прозорій росі виглядає,
В кожній душі, що звучить і співає.

Взимку ховається в ковдру із хмар,
Щоб нам принести проміння у дар.
А по весні проживає у вітах,
Там, де збирає медок бджола в квітах.

А засинає за тихим ліском,
Вмиті поля огортає крилом.
Та навіть в темні, бездушні години
Сонце живе… у душі України.

19 травня 2026 р.

Там, де зорі гаснуть тихо,
Де спинився часу біг,
Засинає міцно лихо,
Падає на плечі сніг.

Там тумани срібну пряжу
Сонно над рікою тчуть
І ніхто уже не скаже,
Де спокою нам здобуть.

Лиш поміж вітрів у тиші
Чути шепіт давніх мрій
Що колись цвіли мов вишні
У садку моїх надій.

Світ застиг немов у казці,
Сплять за обрієм віки.
Військо тіней в чорній масці
Сни несе через роки.

Зупинилось все, що мчало.
Стихло все, лиш чути біль.
Там, де серце спочивало,
Світло нам дарує ціль.

19 травня 2026 р.

Я на землі без тебе,
Я в небесах з тобою,
Мені ніщо не треба,
Лиш бути з головою.

Не смійся, моя люба,
Думки такі підступні,
Бувають ніжні й любі,
Але бувають згубні.

Я це все вже пройшов,
В душі з’явився спокій,
Бо я живу тобою,
Немов святим прибоєм.

До неба підіймаюсь,
Тебе там зустрічаю,
І знов моя любов,
З тобою летить до Раю.

Нап’юсь нектару я,
Щоб сили прибувало,
І з вранішньою росою,
Мене ти відпускала.

Живу без тебе я,
Радію всім, чим можу,
Та паросткам малим,
Я тут ще допоможу.

Є сенс у цім житті,
У кожного є мрія,
Цю мрію віднайти,
Що серце освятила.
04.01.2026 Тобі

То гострими шипами вколеш,
То квіткою в душі цвітеш,
То не дозволиш в розпач впасти,
До самогубства слабших доведеш.

І не втекти від тебе, не сховатись,
Печеш мій мозок і лікуєш також ти,
І все життя, не знаючи втоми,
Події всі ти маєш зберегти.

Я інколи втекти від тебе хочу,
Та як без тебе далі жити?
В тобі свою любов плекаю,
Усе, що серцю встигла залишити.

Твій всесвіт я наповнюю собою,
Це всесвіт, де підвладні ти мені, а я тобі,
Кладу я на вівтар шипи троянди,
А поруч — ніжні, світлі пелюстки.

Так моя пам’ять, ми з тобою у коханні,
Так моя пам’ять, поки я живу,
Зі мною житимеш і ти.
А як там далі буде, я не знаю,
Живем з тобою мов сіамські близнюки.
02.01.2026 Роздуми

Все чекаю травневу грозу,
Її гомін розкотистий в небі,
Нетерпля́ча, у часі спішу,
Сповільнити ходу, мабуть,треба.

Й час спішить,то сповільнює хід,
А чи може мені так здається,
Добавляє все втоми до літ,
За якою уже не вернеться.

Прислухаюсь у ясена скрип,
В плач пташиний,а чи почулось,
І здається, що вітер охрип,
У грозу нам зайти не судилось.

Вкрили промені всю голубінь,
Для хмарів не зали́шивши місця,
Плач пташиний сховався у тінь
Молодого, яскравого листя.

16.05.2026.
Ганна Зубко

Лови хвилини, дихай ними,
Немов в останній раз.
Вдихай мороз із хуртовини,
Дощів озонний джаз.

Вдихай бузку п’янкий і ніжний
Дурманний аромат,
Лови і пий повітря свіже,
Вбирай квітучий сад.

Вдихай вологий подих моху,
Багаття гострий дим,
Туман, що стелиться потроху
Над плесом лісовим.

Смакуй бурштинові світанки,
Грози гарячу мідь,
І кави запах на світанку,
І зір нічну блакить.

Лови полину гіркий подих,
Травневий пий нектар,
Прийми морозу вдих і видих
І сонця щедрий дар.

Смакуй цей дивний світ душею
Крізь дотики і час,
Пий сяйво спалахів у небі
Немов в останній раз.

18 травня 2026 р.