І не думала, і не гадала,
Що ступатиму у грозу,
Яка небо, злючи́сь, черка́ла,
На мою дивлячись ходу.

Хотів вітер із рук забрати
Парасольку собі, кудись,
До калюж жартома загнати,
Що за мить у одну злили́сь.

І не думала, і не гадала,
Що опинюся серед грози,
Йшла, спинялась, не поспішала,
Було ба́йдуже, куди йти.

Блискавиця частіш мигала
Та грозилась мені услід,
Все лякала та підганяла
З парасолькою до воріт.

13.07.2026.
Ганна Зубко

Ми на відстані часу, та поруч в ту мить,
Коли серце твоє від тривоги не спить.
Без дзвінків і без слів, крізь нічну глушину,
Чую ду́мки твої — розпач та гіркоту.

Це невидима нитка, що вшита у сни,
Мов струна між серцями посеред зими.
Коли раптом відлуння мов скрипка звучить,
Озивається тихо й по венах струмить.

Я читаю твій настрій і ду́мки без слів,
А ти бачиш мене у строкатості снів.
Зустрічаються душі крізь час і світи,
Якщо я замовкаю — продовжуєш ти.

15 липня 2026 р.

Я не одна йду, а із вітром,
Ступаю в сонячні сліди,
Не заперечую обіймам,
Що із боків, що із гори.

А тінь мани́ть, що справа й зліва,
І під черешнею густа,
Куди вже пташка залетіла,
Й моя продовжилась хода.

Все далі з вітром, який поруч
Летить й не думає втекти,
Для мене подих його — поміч,
Можливість з легкістю іти.

12.07.2026.
Ганна Зубко

Лови поцілунок, доле моя!
Моя ж бо ти є чарівниця.
Вплітаєш у коси проміння життя
І лілеєш мене, мов дитину.

Лови поцілунок, доле моя!
Художниця ж бо ти яскрава:
Розмай, зорецвіт, насолода життя
Щирість очей бездонних.

Лови поцілунок, доле моя!
Моя ж бо ти є чарівниця.
Лови поцілунок, доле моя —
І лине в мені твоя пісня.

15.07.2026, Івушка Моргентал (Благовіщенська)

Вона лежала в пригорщах ночей,
Мов діамант, в якому зріло світло.
Ковзали погляди скляних очей —
І жодна іскра так і не розквітла.

Ходили люди поруч, як сліпі,
Шукали щось у попелі крихкому.
Вогонь, який світився на тропі,
Був не потрібним вантажем нікому.

Обходили, неначе зайвий шум,
Мов непотрібну, непідйомну ношу.
Ніхто не знав, який глибокий сум
Ховала ця любов, на сонце схожа.

Її ніхто в долоні не узяв,
Не заховав від холоду під поли.
Пройшли повз неї, й жоден не підняв,
Лишили замерзати серед поля.

Не взяли… Бо злякалися вогню,
Що міг спалити їх житло і спокій.
І проміняли істинну броню
На купу льоду й скла крихкого роздріб.

Тепер вона — як невідкритий лист,
Який поштар нікуди не доставить.
У нім сховався той таємний зміст,
Який ніхто у світі не прославить.

І так вона залишилась одна,
Не випита ніким і не розлита.
Любов, якій не дав ніхто тепла,
Тепер шепоче свою ніжність вітру.

14 липня 2026 р.

Пам'ятаю літо — день тривав, мов вічність,
До вечора ще тисяча пригод.
А зараз тижні тануть непомітно,
І календар зриває дати знов.
Ми все біжимо, Наче спізнюємось кудись.
І раптом розумієм: Час нікого не чекає.
Пригод Вчора було так багато,
Та вже не повернуть.
Тому сьогодні хочу По-справжньому відчути путь.
Не залишай життя на "колись потім",
Бо завтра швидше, ніж здається нам.
Поки горять в очах твої вогні,
Не відкладай своїх бажань на роки
Танцюй, Наче в останє.
Живи, Бо хвилини тихо відпливуть.
Не залишай життя на "колись потім",
Бо саме зараз твій час
Ми відкладаєм мрії на понеділок,
На кращий час, на правильний сезон.
Та час летить швидше за наші плани,
І не питає, чи готові ми до змін.
І я не хочу прокинутись одного дня
З питанням: "А де ж було моє життя?"
Колись ми мріяли скоріше вирости.
Тепер би хоч на мить уповільнити час.
Та поки серце б'ється в цьому ритмі,
Я обираю жити тут і зараз.
Не залишай життя на "колись потім",
Бо завтра швидше, ніж здається нам.
Поки горять в очах твої вогні,
Не віддавай своїх бажань на роки
Танцюй, Наче часу більше не дадуть.
Живи, Бо хвилини тихо відпливуть.
Не залишай життя на "колись потім",
Бо найцінніше — це сьогоднішня мить.

Минає день, і знову ніч чарує,
По світу тиха благодать вирує.
Затихне все: і гомін, і птахи,
Заснуть усі тривоги і страхи.

Минає день, і знову тиха ніч,
Я залишаюся з собою віч-на-віч.
Думки, мов зорі, линуть в небеса,
І народжуються Божі чудеса.

Минає день, і нічка кличе
До щирих мрій, що серце тішать.
До тихої молитви в самоті
І запанує спокій на землі.

09.07.2026, Івушка Моргентал

Усе тимчасове : і радість, і біль
Зранку добавлю у каву ваніль.
Очі як завжди зведу догори,
Де небо дарує нові кольори.

І жити, радіти, сміятись, любити,
Ще трохи печалі тієї згубити
І мріями жити, на крилах летіти
Всю біль свою тиху в безодню впустити.

Усе тимчасове : і радість, і біль
Зранку добавлю у каву ваніль.
Знов своє світло у світ я пущу
І знову до сонця душею злечу.

11.07.2026, Івушка Моргентал