Вже неважливо в яку пору
На кручу зійду і згори
Вестиму з хвилями розмову
Про всі минулі ті часи.

Як очі пестили, любили
І річку, берег, і луги,
Завжди думки туди летіли,
Коли на відстані були.

В весну ту, зиму, літо, осінь
Знов зазирнути б, ще зайти,
Перед очима вони досі,
Ті берег, річка і луги.

14.11.2024.
Ганна Зубко

День за днем все іде, пролітає,
В невідомість тривожну веде,
Клен вже листя поволі скидає,
Недозріле іще, сумне.

Пригріває знов сонце,
зник вітер,
Походжає все жовтень двором,
Як прогнати журбу, де подіти?
Наче тінь, усе ходить слідом.

Забреду десь,
в тумані сховаюсь,
Під покровом нічним, уві сні…
Непомітно думкам посміхаюсь,
Усміхається сонце мені.

22.10.2024.
Ганна Зубко

Дівчинка моя.
Вір в себе так,
щоб навіть зірки слухали мрії твої.
Дівчинка моя.
Кохай так,
Щоб навіть земля чула ритм серця твого
Дівчинка моя.
Посміхайся так,
щоб посмішка твоя зігріла навіть сонце.
Дівчинка моя.
Радій так,
щоб сльозам твоїм від щастя
Заздрило навіть море.
Дівчинко моя.
Дихай так,
Щоб навіть вітер не чув свого шелесту.
Дівчинко моя.
Повір, адже ти Всесвіту дитя.
І все природа до ніг твоїх принесла.
Дівчинка моя…

Всі чекають дива.
Всі чекають казку.
А зима, зимою і була.
Лиш домівки вогником зігріває.
Падають сніжинки і
Кружляють навкруги.
З білою стежиною морози
До нас прийшли.
Холодно зайчаті, холодно лисі.
Холодно зимою надворі.
Тепло лиш в хатині
З кавою біля печі.
Всі чекають дива.
Всі чекають казку.
Та її ти не чекай, а
Сама дивуй.
І чарівну казку на
Білім снігу намалюй.

Я дам тобі право сидіти
Зі мною за столом.
Я дам тобі право лежати
Зі мною в ліжку.
Тримати за руку
Теж дам право тобі.
Тоді! Коли побачу в очах
Любов і жагу.
Адже очі дзеркало душі.
Серце, віддам. Ось. Тримай.
Я стою біля дверей і стукаю. .
Якщо ти почуєш голос мій
То відчиняй, я зайду.
Але чуєш, ніколи . Ніколи!!!
Я не пробачу зраду твою.
Я дам тобі право йти.
Ні!
Я дам тобі право повзти і
Прихопити по шматоване серце моє.
На згадку! На все життя!
Але чуєш, ніколи. Ніколи!!!
Я не пробачу зраду твою.
Розтопчу.
І за столом сидітиму одна.
І з келихом червоного вина.
Але чуєш, ніколи. Ніколи!!!
Я не пробачу зраду твою…

Сукню нареченої вдягла.
Казку я собі намалювала.
Повірила в кохання і добро.
Примарою для себе стала.

Я так хотіла повірити в любов.
В ту, що для себе малювала.
На вівтар сімейного щастя
Я своє життя поклала.

Згубила я себе о тут.
Ні, я зараз не про
Сімейне щастя.
Ні! Ні! Ні!
Я про себе! Про жінку.
Що мріями жила.
Що себе загубила.
Що дозволила себе
Стерти вбити й бити.
Що дозволило знущанню
З тобою жити.
Згубила… Згубила…
Та тільки через роки.
Роки самотності знайшла.
Ожила, розцвіла, вдихнула.
Повітря свіжого життя.
І по маленьку з дітьми
В обіймах жила.
Знайшла… Знайшла…
Себе через роки.

Мене ніде не було від початку,
Я практично чужа для вас всіх.
Ніде я не ставила крапку,
За мною лиш замете сніг.

Мене не зупиниш, валізи зібрала,
Я розсіялась серед тисячі міст.
Від початку я вражень шукала,
Такий мій карʼєрний зріст.

Мов загублена душа у світі,
Ці краї мені й рідні й чужі.
Мов роса, що стікає по житі,
Мов стовпи, що стоять на межі.

Хто не знає дому й спокою,
Той зі хворою душею живе.
Не тягну я нікого з собою,
Хто захоче, той зі мною піде…

А одинокими ми будем там.
Самотньою блукатиме душа.
Із рідною душею нас
Розлучають небеса.
Під свій покров зовуть,
Коли приходить час.
Вік насолоди проживай ти тут.
Смійся, радій , плачь.
Тільки не забувай жити.
Наповнюй свій дім живою водою.
Адже одинокими ми будемо там.
І самотньою блукатиме душа.

І з кожним роком і
Подихом свого життя.
Я тихо йду до мрії.
І кожний крок із впевненою
Посмішкою на життя.
Я подихи створюю із цілі.
Метою став мій сенс життя,
Що надихає так поволі.
Лиш тільки коні скачуть впереді
І тільки лев затаївшись для стрибка.
Чекає час для впевненої долі.

Ой у лузі при долоні.
Чорноброва гуляла.
Русу косу заплітала
Пісню свою наспівала.
Приспів :
Ходи милий ти до мене.
Русу косу розплітай.
І уста мої червоні
Поцілунком покривай.
Приспів.
Ой у лузі при долоні.
Квіти польові збирала.
Вінок милому сплела.
Тихо пісню наспівала.
Приспів.
Ой у лузі при долині.
Милого зустріла.
Вінок на голову вдягла
І на вушко шепотіла.
Приспів.
Ой у лузі при долині.
Спокусою озвалась.
Колисала я дитину.
І з війни тебе чекала.
Приспів.