Іду куди ---
сама того не знаю,
Погляд веде,
а слідом я і тінь,
Щось фантазую,
дещо пригадаю,
Своє й колишнє
в кілька поколінь.

Крутиться вітер,
куряву здіймає,
Жменею листя
з дерева сипне,
Прокинувсь спогад,
в пам'яті кружляє,
Та зосередитись
мені він не дає.

Спіймала думку,
у собі відкрила,
Мене саму
дивує думка ця ---
Такого кольору
я б одяг не носила,
А осені він
дуже до лиця!

Чарує осінь, вабить,
в сум вганяє,
Шле прохолоду,
сонечком кивне,
Ніжним дощем
і щедрим поливає,
В густі тумани,
інколи, пірне.

19.10.2023.

Не замела зима дороги,
Припошила лиш злегка,
Не творить сніжної облоги,
Хоча морозами міцна.

Чекаю пуху снігового,
Іскристий іній щоб манив,
В зими нема чогось такого,
Дивився погляд --- не відкрив.

Де заметіль, де завірюха?
Давно вже віхола мела,
В зими теперішньої слова
Такого жодного нема.

Я справжні зими пам'ятаю,
Ті гори снігу, лід товстий...
Все книгу спогадів листаю,
Читаю розділ зимовий.

У хуртовину повернуся,
Із гілок іній потрясу,
В даль білосніжну задивлюся,
Зими колишньої красу.

09.01.2024.

Перебирає вітер
коси клена,
Відшпортався
у того бороді,
Вже шевелюра
рижа, не зелена,
Всі волосинки,
наче, золоті.

А голова давно
у срібла блиску,
Спадають коси
в осені моїй,
Любуюсь тою,
першою у списку,
Усе блукаю
в ній, у золотій.

Обидві осені
і схожі, і не схожі,
Вітер від кіс
ніяк не відтягти,
Одні злітають
золотом в калюжі,
Спадають інші
сріблом з голови.

14.11.2023.

Сніг спадає додолу
між вітром,
І поля забіліли, і шлях,
Завітала зима із привітом,
Замітає стежки у думках.

Хоч одну віднайду,
слід залишу,
Білосніжним весь вітер стає,
Розмалюю на ньому, розпишу
Дуже-дуже далеке моє.

06.12.2023.

Пропала посмішка
зимова білозуба,
Неначе в тіні
сірий стоїть день,
Останнє листя
вітер рве із дуба,
Своїх сумних
співаючи пісень.

Вслухається могутній,
білка скаче,
У затишнім
ховається дуплі,
Ясен скрипить,
чи стогне, може, плаче
В спустіле поле
поряд у ріллі.

29.12.2023.

Нива пуста,
колоссям не вітає,
Не дивиться вріст сонях,
голо скрізь...
Снігом зима
вкриває-застеляє,
Хитає гіллям
жовтий верболіз.

Пташок не видно,
щебету не чути,
Замерзла річка
хвилею не б'є...
В своє минуле
хочеться гукнути,
Далеке пригорнути
те моє.

26.12.2023.

Знову по місту
вечір бродить,
Туман до себе
приманив,
Хоч не морозно --
все ж холодить,
Обійми січень
вже розкрив.

Зима ще, може, побіліє,
Припудрить землю, закує,
Льодом озера, ріки вкриє...
Дитинство тішилось моє.

Згори санчата
неслись, лижі...
Ковзанка... снігу до колін...
Нема тепер такої стужі,
Не обійшлось
в зими без змін.

В сріблястім інії сіяли,
Снігом засипані, сади,
Сковзали валянки, пірнали
У переметові ями.

Світило сонце, сніг іскрився,
Красиве птаство у гаю...
Котився щебіт, згори лився --
Стрічали так у тім раю.

У бурульках
довгастих стріха...
Котячий слід і горобців...
Зима та радість була, втіха,
Цікавий час той відлетів.

02.01.2024.

Знову по місту
вечір бродить,
Туман до себе
приманив,
Хоч не морозно --
все ж холодить,
Обійми січень
вже розкрив.

Легенько землю вже вкриває
Весь світ у біле одягає
Пухке лапате полотно,
Неначе біле золото

Мороз знов пост свій посідає
Усі йому поклони б'ють
І світ неначе завмирає
Сніги нам зиму вже несуть

І ось вона у пишних шатах,
Володарка прийдешніх днів
На конях у біленьких латах,
І під вітрів тягучий спів,

В багаті зали заїжджає,
Красуня в білому вбранні,
Мороз накази розкидає
Навколо купа метушні

Виходить пані із карети,
Усі дивуються красі
І простягають їй букети,
Що зібрані в осінній ще росі

Мороз до панни теж підходить.
Вклоняється і руку подає.
До трону радісно її проводить
І весело до неї заграє.

Цариця трон свій знов посіла.
Зима настала вже у нас
Всім світом знов заволоділа
І все навколо сяє від її прикрас.

Мовчки осінь завітала.
Сповістила про прихід
Тільки тим що залишала
Всюди свій помітний слід.

Ниви від хлібів спустіли,
Запахи стоять терпкі.
І діброви спорожніли
Донедавна гомінкі.

У край теплий відлетіли
Метушливії птахи.
Змовкли їх веселі співи.
Все затихло навкруги.

Рідний край свій покидали
І лелеки, журавлі,
Голоси прощальні слали
З піднебесся до землі.

Небо хмурий вигляд має.
Хмар побільшало на нім.
І прогалинки немає
У просторі голубім.

Скупо сонце зігріває.
Вітри-непосіди дмуть.
Прохолода наростає.
Дні коротшими стають.

На поля туман лягає,
Покриває все частіш,
Довго їх не покидає
І щораз стає густіш.

Землю зливи умивають.
Моросящії дощі
Позолотою засяють
Скрізь дерева і кущі.

Чарівними виглядати
Будуть у наряді тім
І природу оживляти
У перебігу сумнім.

Згодом позолота зникне,
Разом з листям опаде,
І життя для всіх так звикле
В дні осінні увійде.

27 вересня 2017 р.