Досі пахне печами
І холод після слабкого
Дощу проходить дим,
Що прикриває все
П’янким запахом печі.
В епоху гаджетів
Люди ще не забули тепло
Від печі.
Ліс віками ніс тепло і їжу.
В найтемніші роки добра піч
Зберігала життя людини.
Живий вогник приваблює
Дітей і мрійливих дорослих.

Досі пахне печами
І холод після слабкого
Дощу проходить дим,
Що прикриває все
П’янким запахом печі.
В епоху гаджетів
Люди ще не забули тепло
Від печі.
Ліс віками ніс тепло і їжу.
В найтемніші роки добра піч
Зберігала життя людини.
Живий вогник приваблює
Дітей і мрійливих дорослих.

Зима вже близько, на підході,
Чіткішим став безлистий шлях,
В калюжах, вмерзлих у болоті,
У опустошених полях.

І ось, як старість, біла-біла,
Вона навідалась в поля,
Пухнаста, тиха, ніжна, мила,
Та лиш на мить така, здаля.

Сховала річку, льодом вкрила,
Немов собакою, цькує
Холодним вітром, зла, немила,
І ще морозів додає.

Буває, інеєм засяє,
До себе погляд прикує,
Бува, в домівки заганяє,
Все снігом трусить і мете.

У холоднечі гонориться,
Тепло ж відчує — враз піде,
І своїм снігом вже насниться,
І білим- білим він буде.

27.11.2024.
Ганна Зубко

Вже тисне вечір руку дневі,
Зрідка покрикує сова,
Червоні яблука, рожеві
Дарує яблуня стара.

І більше яблуком не вгостить,
Криве, дупласте деревце,
Бо залишає осінь простір,
В зими обійми віддає.

В траву десь листя закотилось,
В ріллю заплескалось сиру,
Поодиноке залишилось
Вкривати яблуню стару.

20.11.2024.
Ганна Зубко

Уже липа безлиста — пора,
А береза у листі ще й досі,
Уже вкотре від мене пішла,
Наодинці залишила осінь.

У дощі всі дороги, стежки,
І стривожений вітер, шукає
Всюди осінь, не може знайти,
В опустілі сади заглядає.

Ще береза злегка шелестить,
Нахилившись, одна при дорозі,
Спада листя, останнє летить,
Повертає думки мої в осінь.

16.11.2024.
Ганна Зубко

Знову осінь приходила в сад,
І рум’янцем покрилась калина,
І стежки устеляв листопад,
Пригощала птахів горобина.

Посміхалася сонцем, дощем
Поливала, туманом стелила,
Утішала кожнісіньким днем,
Ширше вітру розправила крила.

І той вітер сліди цілував,
Всі ті трави, де осінь ходила,
Ніжно в очі її заглядав,
Вона ж йшла,
листопадом стелила.

15.11.2024.
Ганна Зубко

Знову в сад
повернулась весна,
Ніжним щебетом,
сонцем ласкавим,
Зеленіла, зростала трава,
Теплим вітер ставав
і слухняним.

Загуділа між квітів бджола,
Поряд муха тихесенько сіла,
В береги закортіло й пішла,
Стрітись й там із весною хотіла.

В нових пагонах вже очерет,
І верба зеленіє із зіллям,
Пишуть хвилі знов
неба портрет,
Вітерець пробігає між гіллям.

Крайню хвилю в долоні взяла,
У траву та в краплинах
сховалась,
Все радію, що поряд весна,
І дивуюсь, що знов дочекалась.

15.11.2024.
Ганна Зубко

З мого саду вже осінь пішла,
А на згадку лиш слід залишила,
Залетіла із вітром журба
І посіяла сум, розгубила.

Заглядає в краплинах тепло,
Всякий день його ніжність вбирає,
Уже снігом мій сад замело,
Стогне вітер у ньому, зітхає.

15.11.2024.
Ганна Зубко

На решту осені дивлюсь,
В її листопад неяскравий,
До всього поглядом тулюсь,
Надихуюсь вітрами.

Низька-низесенька трава,
Вгорі десь листя, під ногами,
Милується і цим душа,
І небом над садами.

Нехай сміється через раз
Осіннє сонце й небо плаче,
Люблю, обожнюю цей час,
Де сумно ворон кряче.

У жменю листя наберу,
Пущу за вітром, знов піймаю,
У дощ дрібненький забреду,
В туман позаглядаю.

Час сповільнив, немов, ходу,
Неначе в сні літаю,
Безумно осінь я люблю,
І, люблячи, страждаю.

09.11.2024.
Ганна Зубко

Знову осінь до серця беру,
Своїм зором усю обіймаю,
Поміж листя блукаю, ловлю,
Прохолодою тішусь, вдихаю.

Все про осінь, тепер і колись,
В іншу пору по неї зітхаю,
Усі хмелем, неначе, сплелись,
У її лиш гаї заглядаю.

В світ впустила зимова пора,
У осінню, надіюсь, покину,
Прошу в осені, поки жива,
Щоби листям вкривала могилу.

09.11.2024.
Ганна Зубко