Спокій осені — кращий із ліків,
Ним вже тішуся, подих ловлю,
Позвав вкотре,
до себе покликав
Літом стомлену душу мою.

В сонце лагідне,
вітер де бродить,
У тумани густі і дощі,
В прохолоду,
що вечором ходить,
У той сон, що зі мною вночі.

Втечу з дому до ближнього гаю,
А чи дальше пройдусь, до лісів,
Спокій той із душею з’єднаю,
Вона просить і розум велів.

Ганна Зубко
25.09.2024.

Кличе осінь у ще один день,
Голубінь неба в вікна кидає,
В нім немає пташиних пісень,
Там мелодія інша лунає.

Іде стежка в траві з споришем,
Слідом сонце, згори заглядає,
Тішить осінь, веде своїм днем,
Прохолодою плечі вкриває.

Верболіз, очерет, край води
Тиху хвилю у зілля ховає,
Манить тінь від старої верби,
Що потроху вже листя скидає.

Пожовтілі стоять береги,
Тиха річка під сонцем дрімає,
Веде втома у тінь, до верби,
Що, мов руки, гілля простягає.

Ганна Зубко
23.09.2024.

Приніс вітер у гай прохолоду,
Ледь помітною в тишу влетіла,
А верба, задивившись у воду,
Жовте листя скидала-губила.

Тихий луг,не яскравий,не квітне,
Цвіркунів,ні метеликів в травах,
По-осінньому небо привітне,
Посміхається сонцем у хмарах.

Котить хвиля,ховається в зілля,
На каміння, пісок набігає,
Ніжна тінь визирає з-під гілля,
Баби літом йде осінь, літає.

Ганна Зубко
20.09.2024.

Все питаю себе,
чим так осінь манить,
З нетерпінням
чому виглядаю?
І дощем, і туманом,
і як листя летить,
Кольорів її
ніжність сприймаю.

Так мені до душі
прохолода, мов тінь,
І що можемо
сумом ділитись,
Також вітер прудкий —
баский її кінь,
Любуватися,
впоміж журитись.

Ще чарує мене
калиновий вінок,
Й позолота яскрава
у клена,
Мов люстерко, прозорий,
прохолодний струмок
І ні жовта трава,
ні зелена.

Осінь вабить мене,
у свій простір манить,
В ніжне сонце,
у вечір ласкавий,
У туманах, дощах
вона йде, шелестить,
Кожний день
загадково-цікавий.

14.09.2024.

Сунуть небом хмари,
вечоріє, дощить,
За вікном
дуже швидко темніє,
Там вже осінь іде,
ледь грозою шумить,
Дивись, слідом зима забіліє.

Встигне осінь, потішить,
подивує своїм
І туманом, і лагідним сонцем,
Завітає до всіх берегів і садів,
Посміхнеться у кожне віконце.

14.09.2024.

Все питаю себе,
чим так осінь манить,
З нетерпінням яку виглядаю?
І дощем, і туманом,
і як листя летить,
Кольорів її ніжність сприймаю.

Ще мені до душі
прохолода, мов тінь,
І що можемо сумом ділитись,
І той вітер прудкий,
немов баский кінь,
Любуватися, впоміж журитись.

Ще чарує мене
калиновий вінок,
Й позолота яскрава у клена,
Мов люстерко, прозорий,
прохолодний струмок
І ні жовта трава, ні зелена.

Осінь вабить мене,
у свій простір манить,
В ніжне сонце,
у вітер ласкавий,
У туманах, дощах
вона йде, шелестить,
Кожний день
загадково-цікавий.

14.09.2024.

Десь подався туман, покотився,
У садах стоїть осінь, в полях,
Зеленів усе літо хміль, плівся,
Червоніє уже на кущах.

Пожовтіли береза із кленом,
Позолотою сипле наряд,
Все така ж стоїть сосна зелена,
Задивляється в їх листопад.

13.09.2024.

Шелестіла верба над водою,
Все рум’янився хміль в яворах,
Йшла невпинною осінь ходою,
В небо крила підняв свої птах.

Погляд з ніжністю
всього торкався,
Де змогла —
дотягнулась рука,
З неба промінь
летів-посміхався,
З-поміж хвиль
посміхалась ріка.

У блаженстві, в її прохолоді
Подих з вітром в обнімку літав,
Не було би претензій погоді,
Якби дощ в ній
весь день накрапав.

Ішла осінь, на неї молилась,
Позолотою клен шелестів,
Уже справжня,
уже не наснилась,
Погляд тішився, тихо радів.

09.09.2024.

Дні змалюю, казково опишу,
І святкові, і будні, авжеж,
Без уваги ніщо не залишу,
Ти розбудиш мене, сколихнеш.

В твою пору, немов, оживаю,
Задивляюся в небо, в гаї,
У туман залюбки поринаю,
Насолоджуюсь днем у дощі.

Хоч сумний —
на твій вечір чекаю,
І на вітер в саду, за вікном,
Листопад, як завжди, виглядаю,
Що кружлятиме понад двором.

06.09.2024.

О літечко, літо,
тебе вже прожито,
Втомило жарою,
прощаю, прощай!
До іншого саду
вже двері відкрито,
Іди собі, літо, відпочивай.

Осінь остудить
землю спітнілу,
Перефарбує
й уяву мою,
В саду тім зірвати
руки не підніму,
До всього очима
лише прикиплю.

Впаде в поле зору
цікавий листочок,
Квітник поміняється,
сад не такий,
А річка тектиме
повз жовтий лісочок,
Не той буде вітер —
інший, різкий.

День стане коротший,
небо синіше,
Сонце надовше
піде на нічліг,
Щебіт притихне,
стане сумніше,
Вже переступить
осінь поріг.

Злетить в небо зграя,
осінь полише,
Сум приховає
у собі сльозу,
Вербою, березою
вітер сколише,
Заманить останню,
тихішу грозу.

Затягне туманом,
дощами полиє,
Нахмуриться небом —
буває й така,
До саду ворота
ширше відкриє
Осінь солодка,
осінь гірка.

31.08.2024.