Розбудила одна мить в серці меланхолію,
І згадала як колись була серцем хворою.
Як ридала я навзрид й сльозами давилася.
Як у перше для когось моє серце билося.
Перші щирі почуття,найчистіші в світі,
Лиш один кохають раз дорослі як діти.
Лиш один єдиний раз голову утрати
Нам дає можливість Бог,головне не зрадити.
Ті моменти мов картинки в голові гортала,
По не топтаних стежинках до нього біда,
І ховались по куточках, тримались за руки,
Пригадалось як розлука завдавала муки.
Перші вкрадені цілунки і червоні щоки,
Перші сварки безпричинні завдали мороки.
І згадалось перше моє у житті прощання,як він зник з мого життя
Без слів про кохання.
Все пронеслось в голові за одну хвилину,
І тужливості немає вже за цю людину, не цікавить як живе,де він,з ким блукає.
Що минуло не вернеться кожен добре знає.
Згадка милих юних днів у пам’ять осіла,
В голові тієї,що колись любила.

Розбудила одна мить в серці меланхолію,
І згадала як колись була серцем хворою.
Як ридала я навзрид й сльозами давилася.
Як у перше для когось моє серце билося.
Перші щирі почуття,найчистіші в світі,
Лиш один кохають раз дорослі як діти.
Лиш один єдиний раз голову утрати
Нам дає можливість Бог,головне не зрадити.
Ті моменти мов картинки в голові гортала,
По не топтаних стежинках до нього біда,
І ховались по куточках, тримались за руки,
Пригадалось як розлука завдавала муки.
Перші вкрадені цілунки і червоні щоки,
Перші сварки безпричинні завдали мороки.
І згадалось перше моє у житті прощання,як він зник з мого життя
Без слів про кохання.
Все пронеслось в голові за одну хвилину,
І тужливості немає вже за цю людину, не цікавить як живе,де він,з ким блукає.
Що минуло не вернеться кожен добре знає.
Згадка милих юних днів у пам’ять осіла,
В голові тієї,що колись любила.

Зустрічав її, як росу зустрічають
Спозаранку на сонці
Обіймав її, як обіймає вітер у спеку
І чекав…кожного разу чекав
Як чекають дощ у посуху
І дихав поруч так, як дихають вільні люди
Так лишилась в пам’яті тихим світанком
Що кожного дня настав

дивитися тобі вслід
так тихо зникають твої сліди
серед квітів і скошеної трави
дивитися тобі вслід
і голос твій чути
в переливах дзвінких
дивитися тобі вслід
шепотіти твоє ім’я
і хоч думках сказати важливе
дивитися тобі вслід
і відпустити в обійми літа

вони повертаються, коли голова скинула гризотні згадки, як негідь,
коли груди замість лихої образи потроху пускають у себе легіт.
вони повертаються, коли це геть не на часі.
вони завжди повертаються.
у всякому разі.

і не гадай, не нарікай на волю Божу чи неминучу карму.
такий закон, за ним усе прозоро і усе стандартно.
чи, мила, ти забула скількох романтично-сердечних втрат
життя тобі іронічно вертало назад?

подякуй, не ховаючи більше ні краплі правди,
за минулий біль, який добряче відшліфував характер.
глузує доля — звалює дівчатам на голову отакі нещастя.
тож просто подякуй йому.
подякуй і попрощайся.

бо цієї істини повчають безустанно сторіччями:
двічі, як не крути, не увійдеш до одної річки.
зрештою, повсякчас будуть ті, кого хочеться повертати,
та це зовсім не означає, що дійсно варто.

тобі рушати своєю давно вибраною дорогою,
тому, давай, не міняй маршруту і не звертай за рогом.
а їх нехай приносить через лічені й незліченні тижні —
вони завжди повертаються,
вони ж колишні.

«він» — у списку її згубних звичок.
заборони такі спокусливі, манять до себе полум’ям.
пройшла усі попереджувальні таблички —
на усіх прочитала його ім’я.

зупинятися треба вчасно, щоб не підсісти.
міра загубиться, тільки на нього гляне.
плутає, вабить, наче якась нечиста —
і вона уже власноруч вириває яму.

падають удвох, як вилізе — пощастило.
сонце встає — отже треба згадати про домінанти,
зібрати речі, зібрати себе по частинах,
зібратись із силами і забратись зі стін кімнати.

порушення правил до роз’їдання зубів солодке,
спробуєш раз — і немає шляху назад.
правильні рішення зазвичай викликають ломки,
бо неправильні надто довго збуджували азарт.

на столі залишається непотрібний список,
в і н — рівною лінією закреслені літери.
ранкове сонце підіймається високо,
кімната потроху наповнюється світлом.

«він» — у списку її згубних звичок.
заборони такі спокусливі, манять до себе полум’ям.
пройшла усі попереджувальні таблички —
на усіх прочитала його ім’я.

зупинятися треба вчасно, щоб не підсісти.
міра загубиться, тільки на нього гляне.
плутає, вабить, наче якась нечиста —
і вона уже власноруч вириває яму.

падають удвох, як вилізе — пощастило.
сонце встає — отже треба згадати про домінанти,
зібрати речі, зібрати себе по частинах,
зібратись із силами і забратись зі стін кімнати.

порушення правил до роз’їдання зубів солодке,
спробуєш раз — і немає шляху назад.
правильні рішення зазвичай викликають ломки,
бо неправильні надто довго збуджували азарт.

на столі залишається непотрібний список,
в і н — рівною лінією закреслені літери.
ранкове сонце підіймається високо,
кімната потроху наповнюється світлом.

Мене спитали : ,,
Кого б я хотіла з минулого обійняти.?”
Залюбки я обняла б,
ту маленьку дівчинку, що з народження в мені жила.
Перед нею завинила я.
Так міцно були б мої обійми.
З більшою посмішкою дивилась би на світ я.
А потім вже в роки молодості ,
сказала б їй.
– Вибач , що покохала його.
– Вибач , що вибрала не тебе.
– Вибач, що доросле життя
зруйнувало ту дівчинку що в тобі жила.

У сильної жінки очі сумні.
І червона помада на губах,
як виклик самій собі.
Це виклик твій, ти ,
зможеш шлях цей пройти.
Від сумних ночей до
блиску в очах.
Сидітимеш біля каміна ,
ловитимеш його тепло.
А на столі чекатиме два
келиха червоного вина…

випадкові
бігли по хвилях
у шторм
у днину погожу
невпинно
минали міста
не сюди
тривожно
минали людей
не до них
ті дні минали
у втомі спинилися
десь там, до пристані прибилися
і стишились
а дому не знайшли…
невипадковими лишилися
і знову шторм, і знову хвилі…