ЧАРОДІЙКА НІЧ

Білий лебідь на ставочку гордо пропливав,
Соловейко у садочку мило щебетав,
Закувала зозуле́нька голосно в гаю́,
А трембіти звук рознісся по усім плаю́.
Верби стали гомоніти про свою́ журбу,
Коники на скри́пках в травах розпоча́ли гру,
Заходи́вся сво́ю пісню вітер нам співать –
Захотів на хвилях чо́вен зле́гка погойда́ть.

ПРИСПІВ

Чаклувати, чаклувати стала нічка,
Ро́си-стрази розкида́ла навкруги,
Засвітила, засвітила зірка-свічка,
У життя свої́ є за́вжди береги.
Заспівали, заспівали ясні зо́рі,
Ніжні стру́ни зазвучали у імлі,
Загойда́лись, загойда́лися тополі,
Таємниці ніч тримала на крилі.

Срібні роси-намистини почали́ спадать –
Кожну квітоньку й травичку сріблом прикрашать,
А на небі срібнолистий вийшов із-за хмар,
Виглядати став цей красень кожну із стожар.
Дочекався стороже́нько кожну із зіро́к,
І пішли вони по небу залюбки в тано́к,
Ну і нічка-чарівниця знову надійшла –
Сво́ї чари у скарбниці з легкістю знайшла.

ПРИСПІВ

19.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1053574

НА РОЗДОЛЛІ

На роздоллі в чистім полі пісня розляглася,
Її вітер невгамовний з легкістю завів,
Місячна́я доріже́нька чарувать взяла́ся,
У гаю́ почувся знову милий переспів.

Над водою верболози пісню теж співали,
Місяченько з зіронька́ми в небі танцював,
Білий лебідь і лебідка гордо пропливали,
Сво́є щастя із любов’ю кожен зустрічав.

На роздоллі срібне сяйво зо́рів розлило́ся,
Срібні хвилі ніжно грали в річці голубій.
Загойдалося кохання, мов весна, зійшлося,
І заграли таємниці в пісні чарівні́й.

Задивились у безмежжя трави запашнії,
Потонули в мелодійність всіх нічних казок.
Загорілись, засвітились давні всі надії,
Бо відкрився світ любові в небі між зіро́к.

На роздоллі хвилі вітру тишу розгортали,
Їхні співи розлили́ся в зоряній імлі.
Задивились у безмежжя шовковисті тра́ви,
Бо світив їм срібнолистий й зіроньки малі.

Доторкнувся місяць сяйвом ще й води в криниці,
Розбудили всі джерела серце й небеса.
Зорі й місяць позбирали всюди таємниці,
І думки усі розквітли, мов жива краса.

19.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1053585

Тиха ніч до вікон притулилась,
І зоря торкнулась краєм снів.
В серці моїм музика лишилась —
Теплий, невгасимий світлий спів.

То твоя мелодія чарівна,
Що звучить крізь бурі й холоди.
Ніжно доторкається невинно,
Зцілює серед зими й біди.

Якщо світ навколо посіріє
Стане тяжко бо ти на війні,
Пісня твоя лагідно зігріє,
Поверне до серця ясні дні.

В тих куплетах — сила є духовна,
Що здіймає знову у політ.
Бо коли тривога невгамовна —
Твій мотив тримає цілий світ.

І коли дорога знов тривожна,
Й душу виснажив тернистий шлях —
Пам’ятай: пісня допоможе,
Бо любов живе в її словах.

Хай лунає гучно над полями,
Хай в серцях розпалює вогонь.
Пісня та, що йде між небесами,
Зцілить все і збереже мов бронь.

Мрію обняти кожне деревце́,
Поцілувати стежку під ногами,
Обласканою бути вітерцем,
Утішаною квітами, лугами.

Торкнутись хвиль ще мрію,
осоки,
Вдихнути зілля, полину гіркого,
Поміж пшениць,
між маками пройти
До того гаю, в щебеті, густого.

Почути скрип старезних ясені́в,
Із джерела водиці зачерпнути,
Де б рясно цвів
калини кущ, шумів,
Але не дай, бог,
пташку сполохнути!

03.12.2025.
Ганна Зубко

ЗАГАДКОВІСТЬ

Світили зо́рі на світанку,
Світили зо́рі ці́лу ніч.
Сріблястий місяцю-серпанку,
Мені зізнайся в чому річ.

Чом солов'ї в саду́ співають,
В гаю́ зозуленька кує́,
Роки́ птаха́ми пролітають,
Роса на сонці виграє́?

А верболіз воді вклонився,
Сльозини-краплі пролива.
Чому́ він знову зажурився
Й життя по ві́нця напува?

Чому́ гойдає море хвилі
Й колише чо́вен защораз?
Чому́ роки бува на схилі?
Чому́ усьому є свій час?

Куди веду́ть усі стежини?
Котрою з них мені іти?
Ще й про кохання пісня лине,
Злітає птахою в світи.

Смарагдом трави зеленіють,
Скрипаль смичо́к у руки взяв,
Коханню все серця радіють…
Той зрозуміє, хто кохав.

30.07.2021 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2021
ID: 1052430

Церемонно, пряча слезы,
Напустив чуть-чуть тумана,
Вошла осень, заморозив
Отношения, вскрыв рану.

Зима снегом притрусила.
Жестко и без церемоний
Показала свою силу,
Прекратив ток антимоний.

Весной солнце слова-льдинки
Превратило снова в слезы.
Снова боль и поединки,
Мечут молнии и грозы.

Дожди-слезы все омыли.
Расцвела любовь, проснулась.
Неприятности забылись
Рана в серце затянулась.

Солнце грусть теплом обдало,
Принесло покой и радость.
Приоткрыв души забрало,
Показало любви сладость.

Тебе я слухаю, мій дощ,
В вікно постукуєш із ранку,
Замерз, напевно, я також,
Налию чаю тоді склянку.

Зігрію руки, відіп'ю,
За нас з тобою, ти ж не проти?
Осінній дощ, тебе люблю́,
Не знаю кращої негоди.

23.11.2025.
Ганна Зубко

ВЕСЕЛКА НЕВИДИМИХ ГРАНЕЙ

Не грає барвами веселка,
Затих вже й клекіт журавля,
І тиша ніжна дуже злегка
Торкнулась серця скрипаля.

У небі сутінки поволі
Розкрили крила для зірок,
І всі думки́, мов на роздоллі
Кудись щоразу роблять крок.

Не грає барвами веселка,
Але в душі́ живе тепло́,
Немає в сутінків люстерка*,
Щоб віддзеркалення було́.

Там світло ніжності і віри
Там крила тиші й доброти,
І навіть ніч немає міри,
Коли в душі́ ростуть світи.

Не грає барвами веселка,
І тиша в серці, мов туман,
Але в душі́ надія ле́гка,
Що десь розвіється цей стан.

Коли у темряві зникає
Барвистий подих дивних мрій –
Любов, як полум’я палає
Й веде крізь ніч у світ надій.

І навіть сутінки глибокі
Не зможуть мрії зупинить,
Бо в небі зо́рі, наче кроки –
Доро́га в завтра, шлях у світ.

Не грає барвами веселка,
Та грає барвами душа,
І все складає до пуде́лка**
Й думками все це прикраша.

26.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052158

ЛЮСТЕРКО* – дзеркало
ПУДЕ́ЛКО** – коробка, шкатулка, футляр

РОМАШКОВЕ СЯЙВО ДУШІ

Віночок сплету́ я із білих ромашок,
Ще й в ко́си ромашки собі заплету́,
І пісня полине з душі́… до мурашок,
Й молитву ́змолю від душі́ я святу́.

У полі, де жайвір співає про ниву,
Там серце моє́ оживає в тиші́,
І кожна ромашка шепоче щасливо:
Любов розцвітає в душі́ й на землі.

Та й лагідний вітер торкнеться обличчя,
Прине́се він пахощі трав і зерна́,
А сонце у небі, мов щира зірниця,
У то́му промінні любові струна.

Сріблястою хвилею річка заграє,
Піде́ віддзеркалення мрій у воді,
А серце ще й пісню свою́ заспіває,
І виллється слово в рядочки прості.

Ще й щастя розквітне, як квітка у полі,
Зігріє коханням у серці весна,
Вінок із ромашок – мов спогад від долі,
Де лірика ніжно звучить крізь літа.

У погляді милому світ розквітає,
У слові коханому – музика мрій,
Ще й кожна ромашка думки́ прикрашає,
І світиться щастям між кожною з вій.

Вінок із ромашок – мов символ єднання,
І множить бажання щоразу сповна́,
І він зберігатиме вічно кохання,
Й заграє про щастя душевна струна.

І вічність кохання у серці палає,
Як зо́рі, що світять на небі вночі,
Надія в ромашках ніде́ не щезає,
Бо в ній заховались від щастя ключі.

Ромашкове сяйво душі́ розквітає,
Як сонце у серці, як пісня жива,
Воно крізь роки́ і віки не згасає,
Любов і надія тримають слова.

24.11.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2025
ID: 1052088

Можливо, справді я залишуся тінню твоєю,
чи жартом за столом твоєї нової сімʼї.
Та ти для мене була і будеш корозією.
Ти залишаєш слід у мені – зв’язок металу і душі.

Чи, може, ти згадаєш мене у жарті,
що буде линути крізь твій сміх?
Та мене роз’їдає до кінцівок пальців.
Ти давно з цього виросла, а я дорослим стати не зміг.

Не покидай мої мрії, залиті бензином.
Я все ще не кинув у калюжу сірник.
Бо я не забуваю, як ти мені потрібна,
і як твій силует раптово зник.

Не покидай мої мрії, залиті бензином.
Я все ще не кинув у калюжу сірник.
Я докажу, що я реально важний,
а ти спаскудиш вогнище на дим.

Можливо, справді я залишуся тінню твоєю,
чи жартом за столом твоєї нової сімʼї.
Та ти для мене була і будеш корозією.
Ти залишаєш слід у мені — зв’язок металу і душі.

Вітром задує мене тривожно,
запахом твоїх смачних духів.
Я обернусь, оглянуся навколо,
згадаю – і заплачу, як тебе не зберіг.

Та ти для мене була і будеш корозією,
королевою залежності – мій гріх.
Я залишусь твоїм приналежним,
я залишусь лежати коло твоїх ніг.

Не покидай мої мрії, залиті бензином.
Я все ще не кинув у калюжу сірник.
Бо я не забуваю, як ти мені потрібна,
і як твій силует раптово зник.

Не покидай мої мрії, залиті бензином.
Я все ще не кинув у калюжу сірник.
Я докажу, що я реально важний,
а ти спаскудиш вогнище на дим.