Краплина по склу пробігла,
Залишила брудний слід.
Поблідла чомусь так сильно
Дівчина біля воріт.
Не ту новину чекала,
Коли по стежині йшла.
Не буде,того що чекала
У краї де є весна.
Обколоті каменем ноги,
Обмиє калюжа і дощ.
Біжить по краю дороги
І як тільки сил взялось.
Несуть на щиті героя,
Висока війні ціна.
Він рвався вперед до бою,
Та вкрала його вона.
Рве душу усім новина,
Там батько,там внук,там син.
Чиясь дорога дитина,
Можливо він був один.
Останні хвинили прощання,
Кричи уже не кричи.
І знову хвилина мовчання
Кохання моє,прости.

Для тебе украду я з неба зорі,
Сховаю в пазуху я крихточки тепла.
І ехо вітру подарую в полі,
З кишені вийму залишки добра.
Для тебе змушу води обернутись,
Притулю губи до холодних рук,
Мені б до твого серця доторкнутись,
Відлунням вчути його тихий стук.
Для тебе щастя різнокольорове,
Для тебе пісні,що звучать без слів.
Усі луги тобі,поля,діброви,
Чим ще б тобі любов свою довів.
У твою честь схилилися доземно
Ліси,що свідком вічності були.
Для тебе соловей співає чемно,
Так як і в опері б ніколи не змогли.
Заквітчу голову твою я різнотрав’ям,
Усиплю їх я росами зі сліз.
Мільйони літ в твоїх очах блукав я
І віднайшов у них я цілий світ

Для тебе украду я з неба зорі,
Сховаю в пазуху я крихточки тепла.
І ехо вітру подарую в полі,
З кишені вийму залишки добра.
Для тебе змушу води обернутись,
Притулю губи до холодних рук,
Мені б до твого серця доторкнутись,
Відлунням вчути його тихий стук.
Для тебе щастя різнокольорове,
Для тебе пісні,що звучать без слів.
Усі луги тобі,поля,діброви,
Чим ще б тобі любов свою довів.
У твою честь схилилися доземно
Ліси,що свідком вічності були.
Для тебе соловей співає чемно,
Так як і в опері б ніколи не змогли.
Заквітчу голову твою я різнотрав’ям,
Усиплю їх я росами зі сліз.
Мільйони літ в твоїх очах блукав я
І віднайшов у них я цілий світ

Зорю… Я подарую тобі зорю,
Нехай сяє і вдень і вночі.
Люблю… Прошепочу тобі люблю
Знай про це,я так хочу.
Роки, не пройдуть просто так роки.
Я вірю в це, я це знаю.
Доторкнись лиш моєї руки
І дивись я літаю.

Якщо колись надумаєш про мене згадати,
не напружуйся надто, я не люблю насилля,
просто зачини двері до своєї кімнати
й закинь до каміну побільше вугілля.
Якщо надумаєш мій голос вкотре почути,
увімкни старі записи, вони зігрівають,
мене ти з роками зможеш забути,
а пісня – то вічність, вона багато про що нагадає.
Якщо надумаєш відчути на дотик,
торкнися до кактусу, він як і я колючий,
наше життя – то постійний поклик,
я покличу тебе, і це неминуче.
Якщо надумаєш мій подих відчути,
дочекайся осені, вона дихає мною,
мене ти не зможеш назавжди забути,
так, як і я не зможу розпрощатися з тобою.

Я заспіваю тобі про віковічні ліси, про невгамовні діброви і в лузі квіти.
Я розповім про усе,що лиш захочеш ти,
Намагайся мене зрозуміти.
Дивись там зверху висить
Мінлива неба блакить,
Нас манить ватними хмарами небо.
А знизу луга коса і різних квітів краса.
Здається більшого і не треба
Я розповім про любов
До сивих сніжаних гори,
Про ніжні хвилі морські і
Річні потоки.
Там де минає лиш мить,
А час так швидко летить.
Час жорстокий…
Я заспіваю тобі, про свою тугу й любов.
Про що так сильно боюсь і бажаю.
Я покажу тобі те,що бачить ніхто не смів у душу двері я відкриваю.
Там темних згадок рядки і віковічні думки,
Там тиша й шум,що весь світ осязає.
Я розкажу,розповім і всьому світу довім.
Тебе кохаю..

То було літом,чи зимою?
Весна,чи осінь почуттів?
З тобою я,чи не з тобою?
Хотів того,чи не хотів?
І мої очи твої стріли
Котились сльози з-попід вій.
Була твоя,скажи но правду
Ну,а чи був колись ти мій?
То було літом,чи зимою?
Дивлюсь на тебе одного,
Нечутно слів чомусь від тебе.
Нечутно ані одного.

В твоїх очах мій дім,
У нім життя всі суть.
В твоїх руках шматочки мого серця.
Рушай,біжи, несись в далеку путь.
Де б ти не був для тебе лише б’ється.
Твоя душа палюча мов вогонь
І гріє в найтемніші зимні ночі.
Тримай мене за руку й охолонь,
Ділись теплом я цього щиро хочу.
Твоя любов мінлива й мовчазна,
Ти і без слів умієш розказати.
Для тебе суть кохання не така,
Уміли б всі так голосно мовчати.
Ти той ким є, хто там і тут.
Ти той хто поруч але так далеко.
Ти друг життя,опора моя
Будь тим без кого жити так не легко

Косо-криво зашита рана,
Кров із рук відмивати не треба.
Не болить, не тривожся кохана.
Не ридай,я благаю не треба.
Сірих днів тінь обличчя торкнеться,
Сивиною на скронях проступить.
А на небо знов зірка здійметься
З іменем,котре хтось любить.
Руки холодом скуті, тремтячі,
Гріти буде багаття із печі.
Не гаряче,як твої обійми
Просто так це кажу,доречі.
Косо-криво нас доля ділить,
Відстань косить ряди коханих.
Скільки їх у тілах і безтілих,
Втрачених чиїсь коханих?

Я не спала здається вічність
І втомилась тебе шукати.
Утомила мене публічність,
Ранить біль від твоєї втрати.
Я гукаю,стою і мрію
Як до мене ідеш поволі.
Серце моє,душа дуріє,
Дайте кистю,даруйте волю.
Закидайте камінням,люди
Більше жити я так не можу.
Де б не була,немає всюди,
Тільки голову цим тривожу.
Голод гложе засохле серце,
Кров здається схолола в жилах.
Боже,за що ж усе це!?
Нащо сильно так полюбила.
Я втомилась ховатись в тінях,
І ловити його аромати,
Я лише тепер зрозуміла,
Як це по справжньому вміти кохати.