Не вивертай ти навстіж душу,
Не варто марити словам,
Бо їх сприймають, як завгодно,
Здадуть, осудять, кинуть в хлам.

Кому болить твоя тривога?
Хто знає, що в душі кипить?
Холодна маска у розмовах,
А за спиною — гострий гніт.

Не відкривайся, не довірся,
Не жди підтримки від людей,
Тобі підставлять ніжно плечі,
А потім вдарять без ідей.

Цей світ жорстокий у мовчанні,
Байдужість править у серцях,
І тільки звірі часом кращі,
Бо відчувають біль в очах.

Не вір у щирість без підтверджень,
Усі слова — лиш пил на склі,
У цьому світі чують двоє:
Твої думки й Бог угорі.

Ти просто був з іншого світу
У просторі наших днів,
Де не сходилися бажання,
Де проблеми звичайних буднів.
Не збігалися інтереси,
Скупі розмови різали слух.
В тому пафосі, в тому стресі
Панував нелюбові дух.
Тілом поруч – душею порізно,
Не зійшлися координати.
Що ж, кінець тільки для початого,
А якщо не вдалось почати?
Не насичені дні почуттями,
Тільки спогади наче пар
Від зітлілого поміж життями
Того спільного двох начал.

Всміхався ранок, день сміявся,
Вечір тихіше гомонів,
А ніч мовчала, — сон старався,
Що непоміченим влетів.

Не сам, не з вітром, не в тумані,
І не від місяця, зірок,
Принесла втома у долоні
Й поклала поряд подушок.

02.04.2024.
Ганна Зубко

Поцілунки голкою,
Біль татуювання.
На тілі троянда,
Як ніжне кохання.
Кохання в минулому,
Що забути мушу.
Шипами троянда
Ранить мою душу.

Л. Закієва, Торино 2021р.

В моїй душі розквітають квіти.
Ну і що з того, що скоро зима?
Вони квітнуть тоді, як розтане
Вся лють, і у пітьмі молитва моя.

Та, чи надовго це поле із квітів,
Цей букет з польових легенд,
Буде квітнути в мене у думці,
У серці із усіх моїх меж?

У кожній із квіток, що в полі,
Надія і думка своя,
Свій характер, і колір,
Свій розум на сильних стеблах.

Я багато розкажу тобі
Мій любий читач про те поле.
Та бракує на аркуші слів,
Щоб описати красу,
Всіх тих нескінченно
Красивих ролей!

Вона моя підтримка.
Моя надія на ліхтар.
Вона пройшла через руїни,
Через жорсткий життєвий метал.

Її нічого не зламало,
Ні буйний смерч, ні леза край.
Вона незламною зосталась,
І так лишиться по при все!

Коли тягар мов град по спині бʼє,
Коли у серці дощ, а у душі печаль.
Вона допоможе, і підставить своє
Нескорене, вже навчене життям плече.

Я завдячую світу за тебе!
За те, що колись у житті
Наші дороги зійшлися,
Я певен надовго або ж назавжди.

Я стану горою за тебе,
І для цього не треба причин.
Ти ліхтар у тумані,
Й вогонь, у темні ночі!

Твердіють п’ятки
Надто довго я ходив по цій землі
Твердіють ранки
Досі помиляюсь, мов у перші дні

У пам’яті лиш те, що “не по праву”
Те, що не потрібно брати в славу
Як грішив я
Шкодив
Руйнував
Кого підло, безкорисно підставляв

Мішечок мій дорожній
Забитий золотом
Але чомусь порожній
Казали, що вже накип затвердів
А я у мить помолодів

Усю міцність шкіри та души
Ніколи не відчуєш ти

Що , ж за чиста криниця ,
З наповненою чистою водицею.
Що за небо таке чисте ,
Мов ласкаве і сніжне.

Що за посмішка , дивовижна така ,
І очі падають з небес , як крапля дощова.
Її обличчя , як сонечко , світиться яскраво ,
З чорною косою , одягнута у вишиванці.

Її всі ображали , наче сильні грози,
Били її , наче погані звірі.
І я , мету собі поставив , наче велике завдання,
Здійснити подвиг людський , як герой сміливий.

І я злетів з небес ,
Наче з вогняним мечем.
Небо сміливо сяяло,
І вороги вже злякались.

І бив , я їх усіх ,
Немов мечем своїм чарівним.
І цілий день , і цілу ніч ,
І аж до раннього світанку.

І настав вже другий день ,
І лиходії вже відійшли.
І ,наче , дівчину я звільнив,
Немов з жорстокого полону.

Дівчина вже підійшла ,
І рученьку подала.
І небо ласкаво сміється ,
І сонечко яскраво світить.

І я промовив: «О , дівчино моя,
Кохаю тебе ніжно,
Нехай для тебе буду я,
Найкращим на цій землі»!

Погляд опускається
Ноги все вагаються
Підходить, чи хай лається?

О мріє незабутня
Оголена й завжди попутня
Чого боятись починаєш?
Стихни!
Відчуваєш?

Ти зіницям довіряєш?
Ти собі не уявляєш!

Та не бійся, тут не страшно
Просто холодно
Й не все тут рясно

Чека тебе перфузія!
Судинна оклюзія!

Не плач
Я повернусь

Можливо…

Бо ти надто нестримна
Так і так – ображена
Від чого ти там вражена?

Погляд підіймається
Мозок все вагається
Забрати, чи хай лишається?