а ти ідеальний?
так чом вже в очах той світ не горить?
чому ти так гірко благаєш покою?
не пиши мені листи своєю гіркою забутою кровʼю.
прошу, залиши
забудь на віки.
ти руйнуєш свій дім
і мене назавжди.
розберися в собі,
я благаю,
почуття всі знайди.
просто спокійно піди..

ankxhfgd

дім.
він є люди?
а може це тепло від ковдри?
там, де спокій, тиша звідусіль.
це там, де мамина турбота
дім, о, рідний дім!
може, це блакитні очі,
у яких життя не має меж.
я гадаю, там ти зможеш доторкнутись до небес.
дім – не стіни,
він – щось більше.
там ти свій, коли болить.
пригорнись, якщо захочеш
потрібним стати хоч на мить.
ankxhfgd

я люблю в тобі кожну хвилину.
від місяця до землі – мільйони разів.
ні, не люблю, я палко кохаю
так, що серце німіє від почуттів.
кожну дрібничку, теплішу усмішку
за тисячу холодних очей.
обожнюю щиро, чекаю на диво,
коли ти прийдеш до мене крізь темінь ночей.
сонце так ясно грає з волоссям,
ти ангел-щойно спустився з небес.
в очах твоїх спокій тихо шепоче,
він благає повернутись, ховаючи інтерес.
ankxhfgd

сонце лагідно розіллється навколо долонь.
змусить радіти, відчувати хвилькИ,
не чути тривогу, забути сварки.
сонце все знає, ти тільки зажди.
дочекайся тепла, дочекайся весни.
коли знову розквітне душа назавжди.
мандруй по безкрайнім дорогам буття,
може зрозумієш, що не все йде до забуття.
сто відсотків, колись, може крізь двісті рокІв
згадаєш слова мої у біді.
ankxhfgd

чому ти мовчиш, юний хлопчино?
чом очі зажурені знову твої?
так тяжко?
так туго?
ні.
тобі так сильно паскудно.
в голові грають буйні вітри.
розбереш все на чАстки-
зламаються пАстки.
до серця поламано звивистий шлях.
бракує повітря,
горять твої вікна,
де бачиш ти свою долю як в снах.

ankxhfgd

а далі що?
як жити знову?
забрали часточку мене.
ненАвисть бʼється разом з серцем.
не чути так давно тебе.
сонце світить так інакше.
страждання сповнюють мій шлях.
щодня, щодня, щодня без сенсу
я засинаю на руках.
весь біль розіллється як море,
ні, океан сумних думок.
я мрію так почути спокій,
не тиснувши на той курок.

ankxhfgd

все починається з дитини.
в її очах – безмежний світ.
настрій залежить від погоди.
в руках маленьких стільки мрій,
що відкривають всі дороги.

сльози радості,
постійне щастя.
все мертве враз стає живим.
дитинність грає у волоссі.
в очах – все той безкрайній
світ.

минає рік за роком.
щось сталось дивне.
це все знову?
повільно гасне запал серця,
рвуться струни почуттів.

ця дитина вже самотня.
вона не відчуває тепло своїх батьків.
у очах зникають мрії.
життя так швидко стало сірим.

та що тепер?
це вже людина.
вона вбиває все живе.
здається гниллю,
каже – неправдиво.

мабУть, її зламало в той момент,
коли в очах безкрайніх зникло світло,
де щастя не вбачало меж.

в душі затухло все багаття.
людину очікує розпʼяття.

ankxhfgd

я можу присвятити всі рядки,
але чи буде з того доля?
я можу описати як люблю.
тебе, моя найбільша втомо.
як щиро, палко, назавждИ.
кохаю вічність.
всі думки.
безглуздо плачу.
знову біль.
ти не відчуєш потяг мій.
вже вітер виє, дощ знов ллє.
а я чекаю на своє.
марную час.
пишу «привіт».
зникають клОпоти.
ти зміг.
руйнуєш мрії, все дарма.
і знов слова твої:
«ти не моя».
ankxhfgd

невпинний рух Соборного,
посмішки малих ще дітей.
незламність, кохання, свобода.
Запоріжжя-місто людей.
життя продовжує побут,
та заважає гул клятих ракет.
тиша кричить пустотою,
від душ лишається лиш силует.

ankxhfgd

весна. розквітли люди.
на мент все стало дуже добре.
повітря чисте, в небі спокій.
не гинуть душі і любов.
є рейс в Бердянськ і Київ, Донецьк і Львів, Херсон і Крим.
весь люд радіє миру,
я також з ними.
це мій дім.
дочкИ й сини тепер постійно вдома.
сонце-єднання всіх родин.
«сусіди» зникли з карти світу.
з ними й неспокій всіх країн.
я не боюся більше ночі,
коли щось в небі пролетить.
від сліз блищать лиш мОї очі,
але це радість, що мрак зник.
життя тепер смакує насолодой,
всі так чекали теплий дощ.
який умиє все живе навколо,
він вже рятує люд: впоперек і вздовж.

ankxhfgd