Вітер сльози з твоїх віч
Лагідно змахне.
Знай, що той, на кого ждеш,
Більше не прийде.

Плачуть ліхтарі і дах,
Плачеш ти і дощ.
Було байдуже тодбі —
Тож тримай своє.

Ось прийшло твоє кохання,
Ну хто міг би знати?
Обіймай свою подушку,
І влягайся спати.

УП<br>CristianVonDyuk

В руці рука, шматочок раю,
Нитками близькості порок.
Сьогодні вночі, засинаю,
Я вільний від усіх тривог.

Я вільний тим, що знову винен,
Сьогодні дух в мені розквіт.
Я тридцять років блукав безцільно
Здохбись – ішачив увесь вік.

Душі знайшлося рідне тіло,
І в темному покої свій
Лежить зі мною на постелі
Осколок сонця золотий.

Душі натомленій не снилось,
Що в старості прийде любов.

УП<br>CristianVonDyuk

Заздрісно ворочається місяць
Високим небом в глибині ночей.
Пропала зірка десь на небосхилі —
Невже чекаю на сьогодні я гостей?

Готую термос, плед і дві подушки,
Збірку новел, із найкращих тем.
Шекербура, два золотих прибори —
Для гості цеї розкіш нема меж.

Приляж, душа, не бійся тої ночі,
Охолонь трішки на земній траві.
Хай дзвоник лісовий лице лоскоче,
Ми вкриємось у затишній добі.

Ти полум'ям своїм мене зігрієш,
а я до смерті збережу тепло твоє.

ІХ<br>CristianVonDyuk

На широкому-широкому полі,
Скраю хата в мужицький зріст.
В цій маленькій і скромній хаті
Виріс брат мій, і я в ній ріс.

Доганяв козака розбійник
По траві, що росла до звізд.
Все цвіло на широкому полі:
Волошки, і мак, і овес.

Нас любили і дід, і баба,
І наш кіт, і старий наш пес.
І ми часто за це, в нагороду,
Доводили старих до сліз.

І тепло, і затишно в хаті,
Коли в лютому йде мороз…
Пам'ятаю діда. І Тебе, Ба, помню,
І як вітер Тебе відніс.

Люблю Тебе, рідна…<br>CristianVonDyuk

Я ніколи не стану великим,
Як мій тато.
Він давав безликим нам радість,
Запалював сотні серць.

Він дарував нам море і зоряний простір,
Вчив літати у мріях без меж,
В ту ніч, коли порох і холодний бетон
Були ліжком для нас серед веж.

Одне його слово мало силу таку,
Що могло з колін будь-кого підняти.
Він створив сотні гімнів на своїм віку,
А скільки ще міг би написати!

Його щастю не було видно краю,
Коли пір’я помітив на крилах моїх.
На радощах він вийшов в магазин за хлібом…
І як же мені його тепер не вистачає.

Я люблю Тебе, Тату!<br>CristianVonDyuk

Я ніколи-ніколи не забуду
Світло від ламп уночі.
Може, разом ми більше не будемо,
Я благаю, прошу: не мовчи.

Тінь покриє обличчя Твоє ряботинням,
Західного сонця останні промені
Прокотилися над синім лататтям,
Може, було щось зле — ти пробач.

Ти даруєш лише погляд на прощання,
Це усе, що мені дано прочитати.
Я не в силах збагнути це мовчання,
Хоч зумів у Твої сіті потрапити.

У Тебе моя зв'язка ключів,
Забери мене з світу тіней.

УП<br>CristianVonDyuk

І ворон каркнув: все пройшло,
І серце благодаттю диха.
Мені найбільше з-поміж всіх живих везло,
І я прильну до тебе знову й стиха.

УП<br>CristianVonDyuk

Ех, мамо, мамо, якби ви знали
скільки болю вона мені завдає
Часами доводить мене до відчаю
і кулаками лупить в піддих.

Ех, мамо, мамо ніхто не знає
скільки ще витерплю, чи стане сил
Я і без неї однак помираю
і коли з нею, бракує слів.

УП<br>CristianVonDyuk

О, кітко, я від Тебе залежний
І перетинаю кордони належно
І оббиваю кратнє твої пороги
А ночами вию на небо як вовк.

Ох, кицю, час без тебе примара
Ти моє сонце, і ти ж моя хмара
Зглянься хоч раз, скеруй свої очі
На того хто без тебе жити не хоче.

УП<br>CristianVonDyuk

24 лютого 2022 року…

Пекло дісталося міста мрій,
Міста, де колись вирувало життя,
Де промайнуло дитинство моє,
Та війна принесла забуття.

Клята, смертна війно, ти
Вкрала тисячі дитячих мрій
У дітей Донбасу й усієї України.

Іду по вулиці —
Місто тихе,
Безлюдне.

А колись тут було життя.
Гуляли люди,
По головній площі міста лунав сміх…

А тепер…
Лише тиша й порожнеча.

Та лишилися тільки спогади —
Малі фрагменти в пам’яті моїй.

Розтрощені вщент будинки стоять,
Мов рани на тілі землі.
У кожному домі — мовчання і біль,
І душі загиблих у чорній імлі.

Їх вбила Росія, прийшовши сюди
У мирне українське життя,
Щоб відібрати наш дім і любов,
І посіяти смерть та забуття.

Та пам’ять жива,
І живі імена.
Допоки ми є —
Не згасне вона.

Україна стоїть.
Україна живе.
І крізь попіл війни
Нове життя проросте.

© Кирило Шалаумов, 2026 рік. <br>Кирило Шалаумов