Покохайте мене втомлену
Знесилену і знедолену
Покажіть дотиком
Вдарити дайте у груди
Піймайте на слові
Візьміть обіцянку

Покохайте мене тиху
Пустотою наповнену
Охоплену страхом
Гнівом розтерзану
Ніжну, слабку
Напевну у виборі
У ковдру закутану
Повну бажанням розтанути

Покохайте мене будь-яку
Зламану, крихку
В тлумі самотню
Свободу схопивши
На коліна впавши
Каюся

Покохайте мене
Щиро, тепло
Дозвольте відчути
Доторкніться, скажіть
Гріхи відпустіть
Дайте притулок

Покохайте..
Хелена

"Молися завжди, у окопі глибокім,
У лісі густому, у полі широкім,
Молюся за тебе і Бога благаю,
За тебе, мій сину, Його умоляю"

Сказала це слізно заплакана мати,
Її син молодий пішов воювати.
Холод в окопах, вогонь там і сталь,
Тяжкою є доля солдатська, на жаль…

І знову під обстріл потрапив солдат.
Тіло болить, а в душі- мов набат.
Дрон прилетів, усе загорілось
Навкруг що було- усе задимілось.

Згадав слово матері, перехрестився,
І щиро Спасителю він помолився,
І знову прильоти, за кожним- новий.
Відкрив очі в шпиталі, слава Богу, живий !

Прийшов ветеран до рідної хати,
Обійняла героя вже сивая мати.
І в храмі поставив свічу: "Ти зберіг,
Спасителю наший, що смерть переміг".
Бірець Роман

сансари колесо деформувалося від часу й тертя
волоцюги дгарми змінили на піксель джинси подерті
колись я ненавидів фейсбук через дописи про фальшиве життя
тепер я боюся фейсбук через дописи про реальні смерті

змішалися в спеці світанки, зеніти, брехня диких псів
і виписав бог на відправку повістку вульгарним верлібром
колись я боявся, що буду живим у свої двадцять сім
тепер я молюсь лиш про те, щоби рідних не вбило калібром

прорахував все до деталей, до кожної пилинки в куряві доріг
відокремив бруд від золота, іржу від борошна, баги від фічей
але коли переглядав фотознімки за сімнадцятий рік
розплакався й захлинувся в цій калюжі відчаю

а згодом тіпи в балаклавах прибрали до рук увесь дофамін
горлали й палили напалмом квіт магнолії
та раптом замість криків стало чутно лиш тиші дзвін
й перетворилася на попіл моя внутрішня монголія

ніколи не стане миттєве одвічним за межами раю
й не стане важливе даремним — щоночі шепоче мозок
і все це зітреться й розпорошиться в лісостепі південного краю
як співчуття від працівниці закладу, підпорядкованого мозу
Євгеній Козловський

присвята вічній Пелагії Іванівні, ти мій талісман

та кого вже немає не є мертва
я вірю, що ти жива
завжди памʼятаю погода літня
і в голові будуть твої слова

я відчуваю твою присутність
ти говориш, не існуючи
якби тільки мати твою потужність
літаєш поруч, лиш лікуючи

пісні та молитви бережуть памʼять
ти раділа, навіть коли боліло
і чомусь продовжувала мовчать
тоді в мені щось змужніло

мій ідеал та пророк на життя
єдина сила в яку я вірю
слухаєш вечорами моє ниття
про силу твою лише мрію

і ти будеш жива в моєму серці
допоки я вірю в небеса
не хочу, щоб повстали мерці
але в сні миготить твоя сивина

мені здається, ти мені співаєш
як раніше, я біля тебе мале дитя
з нами на підлозі граєш
хочу ще раз почути твоє імʼя
Крістіна Головань

спочинок прийде до душі
і благаю лиш вночі
щоб не відкривши очей
зняти тягар з плечей

буде тихо на могилі
маленькі деревця похилі
тіло не воскресне від сліз
скільки ти не лізь

буде плач та буде горе
для мене ж відкрите море
і я не розумію долі
у вас було забагато волі

чому кричали та благали
хоча допомоги не шукали
ненавидиш мене, але хочеш, щоб я були
в небеса моє тіло звели

стану твоїм найгіршим кошмаром
прийду найпекельнішим жаром
спалю дотла гнилі мрії
не залишивши надії

думав, що мене вбʼєш
але сам собі ляпаса даєш
тільки не вздумай брехати
про те що не хотів втрачати

бо навіть в печалі
чи були я настільки невдалі
що ти показав пекло на землі

я буду завжди поруч, але не вдома
сумувати – щотижнева втома
сльоза відбилась невагома
Крістіна Головань

Я бачу лише СЛОВО,
Написане тобою з кривавих пелюстків.
І це і є свобода?
Чи наша це свобода?
Як хтось так вчасно зник,
Як хтось лежить у ґрунті,
Як хтось до цього звик!
Ми маємо стояти, ми маємо писати,
Для тих, хто ще не знає,
Для чого ми тримаємось за це єдине слово,
За цю єдину мить.
Лія Ланер

Давно це було. Зимового дня
Дав Всесвіт Душі нове тіло – життя.
Зростала людина, раділа Душа,
Вона щастя й спокій у світ цей несла.
Знайшла вірних друзів, створила сім'ю
Ростила дітей,несла ношу свою.
Про рідних та близьких не забувала
Завжди була поруч, допомогала.
Зростала людина, зростала Душа
Наповнила мудрості чашу сповна.
Багато років вже, та це не біда.
Душа не старіє, – завжди молода.
На твій ювілей прийдуть друзі, близькі.
Вітання, бажання – і все це тобі.
За рідкісну Душу, за вірність, добро,
Це вдячність тобі за все те, що було.
Та це не кінець,- попереду життя,
Звичайно, назад вже нема вороття,
Шлях довгий, щасливий у тебе, я знаю
І подрузі вірній я щиро бажаю
Блакитного, світлого, чистого неба
Без дронів, ворожих ракет, – це нам треба.
Нехай в домі щастя та радість панує
Сергій тебе любить плекає, шанує.
Галина, у тебе Душа золота!
Здоров'я та щастя на довгі літа!
Світлана Сомош

Я дивлюсь в твої яскраві-яр зіниці,
не бачу там ні смутку, ні краси.
Я бачу безтурботні квіти,
яскраві квіти у журбі.

І в світлі сонця, що спада на лиця,
розквітли мрії, наче ясени.
Я бачу щастя в кожній миті,
що мені даруєш навесні.

І в кожнім подиху весняної роси
лунає музика, що зве мене до тебе.
У зорях нічних, у ранковій красі,
я бачу світло в нічній темноті.

Тож хай проміння радості з тобою
розфарбує день і сни наші ясні.
Бо разом ми, мов ті квіти у полі,
що завжди розцвітають в журбі.
Романтик

Хто там плаче, що в нас коїться?
Йди на ручки, заспокоїмся.
Слізки котяться, губки дуються, оченята натираються.
Гарно як світять вогники подивись. Обійму, витру щічки, а ти посміхнись.
Приспів:
Дивляться в віконечко, таточко і сонечко.
Таточко і сонечко. Ми підем з тобою гуляти разом
Посумніла щось дитина та не хоче гратися…
Підняти настрій марна справа, можна й не старатися
За що, Боже, малюкові терпіти цю біль!?
Молю тебе, всі страждання передай мені.
Подолаєм все ми разом – хвороби, незгоди.
Негаразди нам ніяк не зіпсують погоди!
Приспів(2)
Всі проблеми, біди, лиха у мить пропадуть кудись,
Варто мому янголяті тільки посміхнутись
Щастя – це коли ми разом, а обійми кращі ліки
Крила виростають зразу, досить:
(-Таточко, Татусю) тільки
Як два берега у річки любим нашу Саму-Саму.
З двох сторін в обидві щічки поцілуєм Маму!
Приспів(2)
Hipster

Я прокладу до тебе стежку,
Що десь у світ незнаний приведе.
Відчути філософські вірші,
У тихий час, колись наздожене.

У світі, де панує злоба,
Де люди навпіл душі рвуть.
Де проза, чи поезія не в моді,
Лиш віртуальним всесвітом живуть.

Там де ми можем бути кимось,
Де гроші манять навкруги,
У світі де згасає віра,
Себе нам важко віднайти.

Авторський текст: Vlada Samsonenko
Дата створення: 2025

Влада Самсоненко