Читаю запоєм літОпис чужого життя.
І довго по тОму сиджу в непорушнім мовчанні…
І думаю думу. Про щастя і про каяття.
Про горе і сміх. І про смерть. Про біду. Про кохання.

Ми, люди, життя починаємо так, як усі.
І фініш його відрізняється лише формально.
Та шлях поміж крайніми точками наше таксі
Торує завждИ самобутньо, індИвідуально.

Поглинена ця самобутність у предків своїх
Не дивно, що маєм відмінні спонУки й мотиви –
У кожного свій є і подвиг, і святість, і гріх –
Тож шлях від нарОдин до смерті у всіх особливий.

І згадую знову літОпис чужого життя.
І знов до світанку сиджу нерухомо в мовчанні…
І думаю думу. Про щастя і про каяття.
Про горе і сміх. І про смерть. Про біду. Про кохання.
<br>Валерій

Я прожив життя СВОЄ довільно,
НЕ СВОЄ життя прожив такОж:
Сплетені бездумно і свавільно –
Суміш шовку, атласу й рогОж.

Моя юність – невирАзна мрія,
Ціль? – Бажання! Намір? – Ідеал!
Енергійна дія і бездія –
Дивно-безтурботний серіал.

І робилось все, чого кортіло.
(Зазвичай – невмілий абордаж)
КИдалось в пригоди очманіло
Попри крижаний хронометраж.

Та літА постукали у двері:
Труд, учителятко, звук монет…
НЕ СВОЄ життя – не на папері –
Закрутився інший вже сюжет.
НЕ СВОЄ життя – у цьому ж тілі.
Роль, у якій ТРЕБА, – головне:
Ти у всіх знаходишся в прицілі,
Ще й подейкують про тя' чудне…

НЕ СВОЄ життя – які там цілі?!
Добре пам'ятай, що основне:
Вчинки – як належить – зрозумілі,
А в мікстурі – чисте і брудне.

І живеш життя СВОЄ, й сплітаєш
Міцно його вкупі з НЕ СВОЇМ…
Як вдається це – не зОвсім знаєш,
Чи, точніш, – пізніше розповім…

Так прожив життя своє довільно,
Не своє життя прожив такОж.
Я прожив. І можу бути вільним.
Можу. А чи хочу? – Так отож.<br>Валерій

Що означає жити?
Мабуть це – відчувати.
Інколи це – радіти,
Інколи – ще й страждати.

Жити – бути в моменті,
Вміти ним володіти.
В кожному конкуренті
Друга свого вглядіти.

Жити – щиро любити
Людство, людей окремих:
Радісних і забитих,
Різних – нерідних, кревних…

Жити – любити тіло
І своє і партнера,
Легко приймати й сміло
НасолОду Венери.
Наші тіла чудесні,
Думки егоїстичні:
Хтиві і доброчесні –
Завжди оптимістичні.

Правил життя немає –
Ця гра завжди мінлива:
Як дров не наламаєш,
Матимешся щасливим.

Наше життя – кохання,
Туга й жага смертельна.
Наше життя – вітання
З радісним і пекельним.
<br>Валерій

Широкий став між пагорбами знову
ДрімА повільно. Тиша навкруги.
Навколо тиші об'єднались риболови
Під укриттям високих берегів.

Потужні сосни пагорби вкривають
І верби нахилились до води,
А риболови їх не помічають –
Так ваблять їх захоплення плоди

Клює нечасто, начебто повАгом
Карась собі ціну установив.
А рибаки очікують аншлагу –
Приманку ж бо сам бог благословив!

Ліниво перекинувшись словами
І з поплавця не зводячи очей
Вони, як на долоні перед нами…
І це – найбільший наш сьогоднішній трофей.<br>Валерій

Сумує старість, наодинці плаче,
ГойдАючись на гойдалці життя.
Живе вона життя своє жебраче,
Допоки не відбуде в небуття.
 
В минуле відійшли уже конфлікти,
Спонукані  потребами тілес,
Тепер уже годилося б радіти
До того, як покличе до небес.
 
Але й сьогодні давнішнє минуле
Накочує ознаками неправд.
З приходом осені багато вже забулось
Все ж атакує спОгадовий град:

Була вина, були учинки дивні
І перемоги, що поразками були.
Були маніакально депресивні –
Й такі були. Були та загули…<br>Валерій

Про що думаєш ти, повернувшись у мирне минуле,
Після пекла смертельних боїв, незагоєних ран?
І зустрівши знайомих раптових, від віку сутулих,
Ти не стримав сльозу, що зрадливо відкрила вразливий твій стан.

Ти багато побачив того, що людини не варте й жахливе,
Ти боявся, але попри все осідлав ту броню.
Ти до болю хотів, щоб за тебе всі люди молились.
Ти багато страждав та хоробро ставав на борню.

А сьогодні лише ця коротка й хвилююча зустріч
Перед пеклом, яке відкривається знову тобі,
Хвилю ніжності й жалю збудила. Ти ринувсь назустріч
Цьому щастю і болю, цій радості, суму й журбі. <br>Валерій

Заторохтіли в Україні кулі дрібно –
Простий, як правда, ГЕРЦЬ до нас прийшов.
Та нам такої правди не потрібно,
Бо наша істина – це тиша і любов.

Ми мусили на герць постати справно,
Бо аж занадто наглим напад став,
Бо ворог агресивний протиправно
Нас "захопив" – він так собі вважав.

Нерівні сили. Знаємо. Потреба
В підтримці є. Це правда. Без умов.
Хоч нам такої правди і не треба ,
Бо наша істина – це тиша і любов. <br>Валерій

Черговий рік так скоро вже пожухне
Наступний не позбавить нас проблем.
Ми не чекаєм, доки шторм ущухне –
Вчимося танцювати під дощем …

Яким би не було життя – воно прекрасне
Тим, що триває; тим, що без нужди;
Що тішить нас, буває, сонце ясне;
Що діти наші радують. Завжди.

Живи яскраво. Не забудь про долю.
Твори майбутнє: близьких і своє.
І хай тобі достатньо буде волі
У нім знайти покликання твоє.<br>Валерій

Тебе потяг крізь ніч несе,
Сніг лапатий у скло шугає.
Темнота поглинає все:
Фарби зимні, яких немає,

Неосвітлені села й міста,
Телеграфні стовпи й дерева…
Цей маршрут уже всіх дістав –
Ви у ньому тепер forever.

Хоч маршрут зрозумілий, ясний,
Та зупинки серед перегонів –
Якісь пЕревертні масні –
Вас тримають у зимнім полоні.

Ти думками летиш на схід,
Ти думками штовхаєш потяг,
Ти ковтаєш гарячий лід
І щільніш запахуєш одяг.
Там, на сході, твій дім і брат,
Звідти й вітер несамовитий.
У вагоні є світла шмат –
Світла цятка у темнім світі.<br>Валерій

(Закон – це інструмент порядку, а не правосуддя)

Непомірно міняють декорації чинні –
Люди роль обирають похапцЕм, не свою.
Прослуховувань кАтма – не до кастингів нині,
Лицедії у рОлях – брехачі безпричинні,
Бо ж і тексти акторам навмання роздають.
* * *
Нам терпіти несила – вже закон не дієвий.
І порядок не всюди тепер зберегли.
Справедливість відсутня. Від Адама і Єви
Не була справедливість настільки суттєво
Від закону відділена. Ось, дожили.
* * *
Ми лихі на Планету, яка каже нам правду.
І лихі на людей, які брешуть надмІр.
І злимОся на них. Чи ми прАві насправді?-
Ми ж готові пробачити їх напівправду –
Власним доводам совісті наперекір!
<br>Валерій