Нескінченне полум'я палає
Підступний риф проковзає
Наші дороги відступають
Одне від одного зростають
Раніше думка була іншою
Що головне – життя мрією
І в тебе, і в мене – в нас
Провокація здійснювалася, мов час
Проте компас щастя – на ім'я шанс
В якийсь момент пройшов крізь нас
Та щоб це могло бути – скажи мені
Усе це ти – палають долі у вогні
Немов нескінченна для тебе ми завада
Але зарозумілі знають, що насправді ми – отрада

Так, саме так – ми далеко вже не клопіт
Тепер в усій ситуації – роль наша є суцільний опір
У разі чого ми тебе закриємо, у разі чого грудами накриємо
Тільки лицемірство твоє, на жаль, не прикриємо
Наскільки особи проймалися вірою
Для того щоб стати ресурсною мірою
Завжди уявляв я будь-яку ціну
Допоки люди не спотворилися в масу
Провина вся лежить на тобі
Що індикатори особи не відтворилися в боротьбі
Проте людина ж не кінь і не дятел
Виходить, для долі своєї вона – не приятель
Невже настільки все запущено
Чи просто надто для мене згущено
Справді люди такі примітивні
То це ще не біда – вони в додаток наївні
Експлуатація, успішний успіх, початкова стабільність
Для них це ресурс
Але насправді – фундамент, що визначає подальший курс.
Та курс доволі вдалий, як для сліпих.
Телепні ми, на рівні Феррарі та її кінських сил

Граємо ролі тих, хто бачить
Хоча – загубилися в тумані, не інакше
То весь цей туман – навколо нас
Має він класну назву: споживчий клас
Усі ці – новини, мода, стиль – камон
Навколо цього є свій гнилий лепрекон – закон
Доволі працьовитий, але не для всіх
А тільки для тих, хто вживає зелений сміх

Такий от розклад дій навколо нас кружляє
Як на казковому балу – полум'я деградації палає.
Хочу сказати тільки єдину річ:
Люди, будуйте тільки своє щастя – такий от клич
<br>Артур Савчук

Моя любов родилась на Донбасі 
Ну а помре вона від кулі в лоб
Моя любов вже не стоїть на трасі
Її забути мало сотні спроб

Моя любов живе і не зітхає 
Поки кричать всі люди Heil!
Моя любов мене вже не кохає
Моє життя без неї білий кайф

Моя любов на грудях носить хрестик
Хоча вона не вірить у богів
Моя любов звичайний скептик
І вона хоче щоби з ними разом я згорів

Моя любов це те за що помру я
Моя любов це ядерна війна
Вона тоді залишиться вдовою
Моя любов не буде без майна

І знаю що закінчимо не разом
І знаю що любов моя з другим
І надихаюсь я своїми ж сльозами
Колись затягну шнур на шиї я тугий 

Моя любов за нею стану лицар
Моя любов за неї ляжу в кров
Для королів я просто писар
Який не звяже й пари простих строф

Моя любов не спить уже ночами
Я теж, бо думаю, для чого це почав
Моя любов калічить лиш словами
А поглядом збиває на повал

Моя любов зламала мою віру
Тепер я вірю тільки в її лик
Моя любов не знає міру
І в'яже руки так щоб я до болю звик

Її на світі навіть не існує 
Моя любов живе в моїх думках
І в барі вона з іншими фліртує
Моя любов танцює танго на кістках

І на кінець, до чого тут веду я
Моя любов існує у житті
Моя любов от точно не бідує
Поки освячую її я на письмі

Щоб закінчити треба влучну фразу
Щоб не померти нам на самоті
Даруйте ви дівчатам квіти в вазу
І все можливе, щоб засіяли очі чисті ті<br>Висоцький Владислав

Купаючись у сонячнім промінні,
Я не згорю і не розтану.
Узвишшям пронесеться бадьоре щебетіння,
І усмішка жагуче на вустах заграє.

І серед люду я вогнем не згасну,
А спалахну яскравою зорею.
Осяю всім серця натхненні
І буду ждати місяця смиренно.

В оксамиті ночі попелом впаду в долоні,
Розвіюсь тихо-тихо на вустах, кохано.
Огорне надійний спокій, бо в твоїх обіймах
Зацілуєш мене тихо, і згорю пестливо.<br>Тіна Нью

Топ-топ-топ ніжками – тупочу,Хлоп-хлоп ручками – хлопочу.За щічки щипаю, за вушка торкаю,Носик маленький, оченята гарненькі.Лобик гладенький, ротик солоденький,Пальчики маленькі, ніженьки швиденькі.Сміється малятко, радіє завзято,Хай буде щасливим наше малятко<br>Lady Di

Ти вперше підійшов тоді до мене,
Слова прості — та серце вже шалене.
Волейбол, качелі й перший крок,
З тих пір кохання наш веде урок.

Ми йшли удвох, і зорі нам світили,
В обіймах ніжних душі розцвілили.
І перший поцілунок, мов весна,
У серці залишився назавжди одна.

Ми йшли поволі, ніч нас огортала,
Дорога тиха зіроньки слала.
І біля дому довго я стояла,
В твоїх обіймах щастя відчувала.

З тих днів усе для мене світліше,
Твоя присутність — мов сонце яскравіше.
І кожен крок, що ми пройшли удвох,
Залишив у серці слід назавжди мій.<br>Lady Di

Не худа, але й не повна,
Не висока, але й не низька,
Не сильна, але й не слабка,
Не надто ніжна, але й не черства.
Не красуня з обкладинки, але й не сіра мишка,
Не холодна, але й не липка.
Не занадто весела, але не нудна,
Не надто відкрита, але й не закрита,
Не мовчазна, але й не балакуча,
Не дитина, але й не зовсім доросла,
Не зла, але й не свята.

Між крайнощами — я,
Завжди посередині.
Така, як є,
Така, як треба.

І так, я ревную.
Не до всіх — лише до тієї, в чиї очі ти можеш усміхнутись так,
як колись — до мене.<br>Lady Di

Серед вечора, де грає волейбол
Я бачила лиш гру, той шум і гол
Стояла осторонь, мов спокій між людей,
Не думала, що він – мій хтось із мрій.

В раптом – погляд. Його. Незнайомий.
Він був між усіх, але зовсім особливий
У постаті – спокій, в очах глибина,
А в серці моєму з'явилася весна.

Я бачила рухи – чіткі та прості,
Як кадри із сну, що приходять в житті
Неначе цей вечір, був десь в мені,
Як спогад забутий у давній весні.

І хоч ми були, наче зовсім чужі,
Та серце озвалось: "Він десь у душі".
У погляді — спокій, у жестах — тепло,
І враз моє серце тихенько цвіло.<br>Lady Di

Серед стін самотнім сном майну в комору,
Сховаю море, чайник і багаж,
Що до змору у руці стискаю кожен раз.
Згорнуся у малесенький клубочок…
Найтонша нитка, розпустись.

І я сховаюсь мимоволі,
Як у обіймах велетенських гір.
І страх залишитись самій —
Це як блукати тижнями в пітьмі
Або як тонуть в морі кораблі.

Сльози лагідно погладять по голівці,
Мов я знов мале дівча,
Змушена загорнутись у свої ж брехливі слова.
Зблідіє сон, я буду спати у коморі
Серед тужливих мокрих стін…
І всхлип почується у тиші травневих вечорів.
<br>Тіна Нью

Це дивно, усвідомлювати, що твої слова можуть. впливати на людей…
(кейлі сміт)

Я звичайним дивуюсь словам.
Є і схожі, і разом несхожі.
Є слова, які схожі на храм.
Є приЯзні, а є і ворожі.

Вони жИють окремим життям
Від людей, від казок, від історій.
І подібні вони відчуттям
Серфінгіста на хвилі прозорій.

Спілкування із текстом, з людьми
Є таємний незвіданий обмін.
Що несемо бесіднику ми?
Що сумовця доносить нам гомін?
Відповідність контексту й думок
Випадкові, як хвилі у морі.
Не співпали – і море чуток
Скопіює, знецінить, спотворить.

Сенси мови відомі богам.
Нам – лиш певні ази, як початок,
А крутим лінгвістичним митцям,
Крім початку – маленький додаток.

Тож ми тілом читаємо текст,
І всім тілом сприймаємо мову,
Та далеко не завжди контекст
Зрозумілим стає принципово.

Бо тілА ці охочі до слів,
Бо готові сприймати готове –
Він життєвий для нас – мовний спів,
Хоч берем ми його вибірково.

Дивно те, що звичайні слова
На людей чинять дію звабливу,
Але більше важливі дивА –
Саме люди ці створюють дИва.<br>Валерій

Любов і Пам'ять – це Атланти
Під небом нашої душі.
Вони дають стосункам ґранти
На гармонійність і вірші.

Не все ж буває гармонійно
В стосунках людства – Бог це знав!
Любов і Пам'ять нелінійні –
Взаємна дія їх складна.

Любов без Пам'яті – наївна,
Беззахисна і пробачнА.
Це трохи дивно? Дуже дивно!
Бо ж мУки сповнена вона.

А як же Пам'ять без Любові?
Це – гнів, Це – помста без жалЮ!
Це повна нЕнависті й крові
Війна. Це: "Королю – петлю!"

Ти можеш так їх поєднати –
Любов і Пам'ять, – щоби мав
Той захист, що давала мати
І щоб себе не спопеляв!<br>Валерій