Коли ти нічого не варта —
Тобі це скажуть тисячу разів:
ти не такий універсальний,
не маєш таких нетипових мізків.

У тисячу хвиль виливається це зізнання,
і у всіх роки — кожна хвиля може стати останньою.
А що, як не перепливеш?
А як зависока буде?
Зламаєшся — і помреш.

Сліз для тебе не буде.
Кажуть: ти нічого не вмієш,
кажуть: ти — жахливе дитя,
нещасне Боже створіння,
не варте цього життя.

Кажуть: ти слабка ланка,
кажуть: ти дуже крихка —
тебе легко зламати,
а отже, ти не для життя.

Кажуть: за тебе всі кращі,
кажуть: вони — ростущі таланти,
а ти — не обдарована
ніяким по-істину важливим талантом.

Вони часто говорять,
і часом хочеться вірити,
бо сили — з думками боротися,
показувати щораз свої сили —
заводить у іншу пастку:
безсилу, невірну людину,
яка хоче показати, що краща,
ніж вважають про неї інші.

Саме думка часом важлива —
всі слухають, що скажуть ближчі
про те, яка ти людина,
та все ж роблять із тебе нижчу.

І ти лізеш по скелі гострій,
де проколють руки леза, —
щоб сказати: "Я люди варта!",
щоб про себе щось хороше знати.

Та скеля буває крутою —
не помітиш, як оступишся
й полетиш униз головою,
і талант навіки загубиться.

Насправді — якщо борешся,
якщо ти бачиш, що ти важлива —
ти неймовірно сильна,
по-істину талановита людина.

Таланти з дитинства ламають
слова: "Ти не така,
ти — дуже жахлива дитина,
не варта мого життя,
тобі далі нічого не світить.

Подивися на інших дітей —
ото я розумію: діти!
Не те, що ти в мене є.
От комусь дійсно пощастило —
мати талановиту дитину…"

Крила — це річ все ж важлива,
щоб у польоті вільно літати.
Не придушуй себе, людино —
бо ти варта свого таланту.
Dana Koslan

У бурі й грім, під свист сталевих злив,
Ідуть нащадки козаків – герої. Без страху, сумнівів, без зайвих слів. Стоять за Україну і за Волю.
В очах у них – вогонь священних днів. У серці гнів до ворога кривавого. Вони опора правди і чинів.
Щит живий для люду православного.
Хто впав – той зірка в небі золота. Їх кожна рана – це ціна життя.
Щоб ми жили у мирі і свободі.
Молімося й за тих, хто вже на небосводі
І поки б’ється серце України
І синьо-жовтий прапор майорить.
ЗСУ – це щит, це Гордість і Родина!
Що нашу землю мужньо боронить!
І доки сонце встає над Дніпром,
І діти сміються у чистому полі –
ЗСУ – це серце, що б’ється громом.
Заради життя, заради Волі!
Валентина Харченко

Ще вчора світ здавався кольоровим,
Очима мрій я бачив чудеса.
Я нині сам, і сум цей невловимий —
Серед людей, та ніби в небесах.

Кружляє тиша в кімнаті непривітній,
Усе мовчить, немов забуло звук.
Часи повзуть, повільні і безвітряні,
Неначе день — затертий, сірий круг.

И навіть сну нема — лише зітхання,
Й повзуть думки без світла і бажань.
Roman Bondarchuk

Свобода не в небі, не в золоті слів,
Вона — у мовчанні, коли не мовчать.
Вона — у очах, що не просять хлібів,
А просто ідуть, щоб іти, а не ждать.

Свобода — не крики, не зброя в руках,
Це вміння не зрадить себе у пітьмі.
Це крок уперед на розбитих шляхах,
Це вибір стояти, коли падають всі.

Свобода — це віра у власну мету,
Це думка, що світ можна знову зростити.
Це здатність сказати собі: «Я живу»,
І волю у серці своєму носити.
Roman Bondarchuk

Я з розуму сходжу без тебе —
Не від слів, не від дотику — ні.
Просто ти — як весняне небо,
Що живе у моїй голові.

Твій погляд — мов блискавка в тиші,
Усмішка — полум’я в сні.
Я бачу тебе — і втрачаю
Геть думки, що були при мені.

Ти не муза — ти буря і спокій,
Ти мистецтво в людській красі.
Я б мовчав, але серце говорить:
"Я з розуму сходжу… по тобі."
Roman Bondarchuk

Моя мрія

Я хочу бачити родину —
Свою всю разом за столом,
І в темний час, і в світлу днину,
Щоб дім світився тим добром.

Щоб сміх лунав поміж словами,
Щоб хліб був свіжий на столі,
Щоб ми завжди були всі разом
Й любов жила в нашій сім’ї.

Нехай не завжди все гладенько,
Нехай і бурі іноді…
Та головне — триматись неньки,
І повертатися сюди.

Бо в щасті — сила, в домі — крила,
І хай роки минають мить,
Я хочу бачити родину —
Вона мені усе простить.
Roman Bondarchuk

Запахло весною
по-мирному: радісно й світло.
Запахло весною
так ніжно, ласкаво й привітно:
радість – від зміни на краще в природі,
світло – від сонця проміння при сході,
ніжність – від пролісків перших, тендітних,
ласкавість в обіймах тримає привітність.
Та, все ж таки, хочеться мирного неба,
Світанків без грому боїв… це нам треба.
04.03.23
Ірина Вірна

очі пророчі
сни жіночі
загадка, як казка
пісня – то ласка
хмари-тумани
зорі, як очі
місяць – усмішка
ковдра під ліжком
тепла підлога
спокій в повітрі
ліжко без ковдри
сни під повіками

10.09.22

Ірина Вірна

не чіпай мене руками
й пальцями душі струн не торкайся
я кричатиму-верещатиму
тільки б утекти від розпачу
я прошу тебе: закохайся
в іншу цивілізацію
неземну позашлюбну цікаву
а прочитану книгу залиш
на полиці покинутої бібліотеки
Без палітурки
Без назви
Без автора
тільки рік видавництва та коротка анотація
11.09.22

Ірина Вірна

Не співаю пісень.
не складаю віршів.
всі чуття засинають узимку.

Я чекаю весну,
як заясніє день
і яскраво світитиме сонце.

Намагаюсь повірить,
що настане ще мить,
коли мрії мене знов стурбують,

і навіє ще сон
зв’язку слів у рядки
про майбутню прийдешність…

минуло…
15.12.22
Ірина Вірна