День лИше починає поволі прокидатися
І села придорожні холодні і сумні.
Ще їхати годину. Так нудно добиратися –
Поля й лісопосадки холодні і брудні.

Сніжок тонкою ковдрою прикрив поля і прОсвіти.
Схилив донизу гілочки самотній абрикос.
І сіро-біла темрява прийма чіткіші обриси.
І хмиз у лісопОлосах породжує хаос.

Навпроти мене дівчина з маленькими косицями
З вузенькою обручкою на правій на руці.
З Путивля їде дівчина. Місцевими столицями
Мандрує заклопотано, чи може в Чернівці?

Ми – далі з пересадкою на "Конотоп-Неплюєве"
До КролевцЯ доїдемо, та й нА автомобіль –
Доставить тестя у село моя дружина милая.
Я пІду пішодрАла у зимову заметіль.

31.01.2026<br>Валерій

Такі замурзані околиці вокзалу
Чумазі і закаляні, нечисті.
Став Київ позбуватись ідеалу
Столиці в кришталевому намисті.

Самотній люд, покинутий і бідний,
Снує довкола броунівським рухом.
Панує атмосфера того Відня,
Що був сто літ тому під час розрухи*.

Який не зна про це ні сном, ні духом.
Який сьогодні – дзеркало розкОшів.
А тут мандруюь по вітринах мухи
І люд рахує в жмені дрібні гроші.

30.05.2026

*1919 – 1920 роки<br>Валерій

Здорове тіло – рух і ритміка,
Фізичні вправи і ходьба.
Душа при цьому просить віника
І очищається. Люба.
Коли живеш і не хвилюєшся
Про звички, дужість і про смерть,
Про вплив оточення турбуєшся,
А про здоров'я – лиш на чверть,
Воно немов би подароване
Оцьому тілу на сто літ…
На жаль, воно оподатковане,
Видатки знижують ліміт.
Весь час від нього віднімається,
Коли йому не додаєш.
Приходить мить, і залишається:
Що не посіяв, не пожнеш.
І врешті-решт стаєш рослиною,
Яка обмежена кругом.
І витікають сили слиною
Із тіла тлінного цілком.

30.05.2026<br>Валерій

Міста як люди. Родяться. Зростають.
Формують образ, вдачу і талан.
Подій багато різних проживають,
Їх вистачить не на один роман.

Сподіють героїчні прецеденти,
Звитяжні дії, доблесні моменти.
І разом чинять витівки дитячі,
Втрапляють в казуси, оказії, невдачі…

Як не крути, сторінки, що прожиті,
Не завжди гідні слави й ґонорові.
Противники знеєславлюють ці миті,
Історію збезчестити готові.

Тож кожне місто прагне приховати
Свої гординю, зраду і нечесність.
Безпечніше красиво виглядати
І всім демонструвати доброчесність.
Тому й беруть історію в оренду
Замовники. Їй подають кортеж…
З'являються оновлені легенди
І назви вулиць нові являть теж.

Міста свою історію складають
Йдучи на невеликий – все ж обман:
Легенди творять, пам'ятник міняють.
І, певно, цим гамують городян.

Здається, ліпше правдоньки не знати,
Аніж неґонорово виглядати

21.05.2026<br>Валерій

Наш мозок еволюційно запрограмований шукати найпростіші та найшвидші шляхи обробки інформації, і мова ідеально підходить для цього.

"Ми окремі, як два континенти"
"Ти не кажеш мені компліменти" –
Вирішують проблеми через рот
Відразу попадаючи в цейтнот.

Адреналін вихлюпує у спорі –
Не кожен знАйдеться в такім розборі.
За словом слово… і здобудуть двоє
Квітуючу вербальну параною.

Ми швидше віримо словам – не діям.
Слова нам значно ближчі, ніж події.
Вони мерщій лікують наші рани,
Аніж тюльпани, торти і романи.

Так, обіцянки викликають схильність
До емоційного кредиту: пильність
Притуплена, плекаючи надію,
Що збудеться оте, про що я мрію.

Слова дають ілюзію контролю:
Чіткі думки безпечніші доволі
Хаосу дійсності, реальності і яви,
Та ще і простір відкривають для уяви.

А лестощі – ілюзія безпеки –
Дешевий дофамін без іпотеки.
Тому достатньо легко їх сприймати…
А дії треба аналізувати.

Вони ж бо вимагають розуміння:
Аналіз їх – таке складне уміння! –
Та ще й обмежується браком часу,
Потуги і життєвих сил запасу.

Тому слова упевнено й доречно
Долають вчинки. Світ цей небезпечний:
Творець ілюзій і майстерний лжець
Завжди здобуде лавровий вінець.

27.05.2026<br>Валерій

Смерть близькИх – це найгірша з подій у житті.
Смерть лякає – людина щезає.
Ось була вона тут, у твоїм відчутті,
А за мить її погляд згасає.

Потрясіння такі не стаються щодня:
Шквал емоцій, підрізані крила.
І найперша реакція – це метушня,
Хаотична, сліпа і безсила.

Розлад, рух, коли все пада з рук,
І самотність з утратою друга.
У розмовах присутні вже стишують звук,
Щоб пом'якшити стресу напруги.

Панахида, процесія, весь ритуал,
Тризна – здавна слугують, щоб зняти
Біль, напругу і страх, рівноваги провал,
Щоб оцю неминучість прийняти.

Та натура людська не настільки швидка,
Щоб змиритись із втратою кревних –
Ампутована здавна болить ще рука.
Мрії все повернути даремні…

30.05.2026<br>Валерій

……..
Сивий дід тумани намотав на вуса
Й тягне за собою сонце у човні.
Прив'язав світанок віжжями до бруса
Щоб вплітати в гриву промені ясні.

Позбирав у діжу залишки дрімоти,
Заховав в латаття ближче до води.
Карасі дрімають вкрившись в позолоту
Із просоння мляво кумкають жабИ.

Позакинув вуди в малахіти плеса
Розштовхавши бабок в пелюсті латать.
Повплітавши рясту у вінків колеса
Зник у шарудінні верболозних плать.

04.06.26
Таня Н.<br>Tatiana Nagirnyak

Люблю ходити босим по траві —
Як по килимі, окропленому росами…
Вбирати в себе силу від землі —
Сплітаючись невидимими косами…

Милуюся миттєвостям весни —
Безмежності природних краєвидів…
Гуляю собі босим по траві —
Тримаючи зв'язок з дитинством…<br>Maks DrevoSad

Захід сонця, природа, вечірня пора:
Біля лісу лунає тихий спів солов'я,
Ясне небо замінює темна блакить —
Вбираю в себе цю прекрасну мить!

Зачаровує око моє, цей краєвид:
Його свіжість, природність, і вид —
Гармонійної зміни, без ворожнечі,
Де ще немає місця для порожнечі…<br>Maks DrevoSad

На чорних дахах — ворони.
Мовчать.
Під руїнами — друг.
Не похований.

Пси і коти вже не вороги.
А лжебрати — навпаки.
Братовбивці.
Від початку.

Закриваю холодні повіки
знайомим
і незнайомим — також.

Вони не хочуть спати.
Ні…
Вони мовчать.
Навіки.

Братські могили —
не на цвинтарі.
На подвір’ях.
Попід будинками.
Без хрестів.

Діти — сиві.
Не від попелу.
Сироти.
За одну ніч.

Обпалені.
Надломлені.
Надбиті.
Але живі.

Погляд застиглий —
на *дві тисячі ярдів.

Спуск автомата.
Чека гранати.
Руки більше
не тремтять.

Домівки знищені.
Садочки і школи —
зруйновані.
Місто розстріляне.
Лежить.

Ще недавно — гамір.
Тепер — тиша руїн.

Місто мало ім’я.
Дихало.
Говорило.
Жило.

Тепер не дихає.
Мовчить.
Без повернення.

Ворони лишилися.
Люди — ні.

Місто мертве.
Люди мертві.
Навіть тиша —
і та мертва.

В памʼять про міста: Маріуполь (травень 2022); Попасна (травень 2022); Сєверодонецьк (червень 2022); Лисичанськ (липень 2022); Соледар (січень 2023); Бахмут (2023); Авдіївка (лютий 2024); Волноваха (березень 2022), та інші.

*Погляд на дві тисячі ярдів — це відсторонений, “порожній” погляд людини, яка пережила сильну травму або тривалий стрес, коли вона ніби дивиться крізь реальність і емоційно від неї відключена.
<br>Дмитро