Не бійся темряви, що давить на плечі,
Не зупиняйся, хоч як би боліло.
Життя загартовує душу й доречі,
Справжня відвага росте через діло.

Кожен удар – це не кінець дороги,
Це лише крок до великої мети.
Хто піднімається знову з тривоги,
Той свою долю здатен вести.

Вітер ламає слабкі перепони,
Але не зрушить твердий граніт.
Стій, мов скеля, тримай оборону,
І пам’ятай: ти сильніший за світ!

Коли здається – світ іде у прірву,
І все, що любиш, падає з плеча,
Не дай собі схилитися в безвір’ї,
Ти не один – і в тебе є меча.

Не опускай рук, навіть у темряві,
Навіть коли всі двері зачиня,
Твоя душа – мов полум’я у небі,
Що розганяє морок без жаля.

Залишайся сильним, йди вперед,
Хай бурі віють, хай кричать негоди.
Якщо впадеш – то встань і знов іди,
Бо тільки так ти здобудеш свободу!

Коли життя стискає серце в лещата,
Коли здається – сил уже нема,
Згадай, що буря мусить відступати,
І після ночі прийде знов весна.

Не опускай руки, не гасни, не згасай,
Хай вітер рве, хай світ тремтить навколо,
Ти встань, як воїн, крила розправляй –
Бо доля сильних пише власні долі!

Хай падав ти – та це ще не кінець,
Лиш крок вперед від прірви віддаляє.
І вір, що у душі твоїй вогонь
Ніколи до кінця не вигоряє.

Тож йди вперед, не бійся перешкод,
Твоя дорога варта кожної хвилини.
І пам’ятай – лиш той, хто не впаде,
Здобуде справжню силу для вершини!

Немовлям приходим в світ ми,
Без нічого,чистий лист.
Лиш одна мета,щоб жити,
Пам’ятати кожну мить.

Не цікавлять нас ні гроші,
І у кого більший дім.
Головне батьки і рідні,
Просто щоб вони були.

Йдуть роки,ми вже дорослі,
В кожного своя сім’я.
На роботу і з роботи,
Так проходить все життя.

Ввечері сидиш на кухні,
В голові киплять думки.
Крадькома згадав дитинство,
Як ти безтурботно жив.

Бігав, грався,був щасливий,
Кожен день,як нова гра.
Жив той час і ту хвилину,
На перед не забігав.

Так чому з роками розум,
Робить роботів із нас.
Без емоцій з черствим серцем,
З ціллю тільки зароблять.

Пів життя працюєш чесно,
Щоб достаток був комфорт.
На папір роки міняєш.
Тільки з чого більший толк?

За посаду і за статус,
Ти здоров’я віддаєш.
Йдеш по головах до цілі,
І не має більше меж.

Але ж це усе безглузде,
Як би не старався ти.
Все на що життя потратив,
Не важливе у житті.

Хоч кричи усе це дітям,
Я робив майбутнє їм.
Та для них це не важливо,
Їх дороги не твої.

Їм важливо щоб з тобою,
Більше часу провести.
Світлих спогадів у пам’ять,
Якби більше зберегти.

Так пройде життя і фініш,
Марафон дійшов кінця.
І усе за чим ти гнався,
Змиє часова ріка.

Ми часто не цінуємо миттєвості, що минають,
Відкладаємо рішення – страхом скутий наш час.
Наче хвилі у морі, що берегів не шукають,
Так і дні пролітають – не повернуться до нас.

Одна лиш хвилина – і може змінитись усе,
Один необачний наш вибір – і втрати немає кінця.
Слова, мов стріли, несуть у серця своє гостре лезо,
І ліку немає тим ранам, що ріже язик без гальма.

Можливості – двері, що тільки раз відчиняються,
Лиш мить для відваги, і більше не буде її.
А ті, хто боїться, лишаються там, де хитаються,
І бачать, як шанс їх зникає у чорній імлі.

Тож зважуй свій вибір, рахуй кожну мить, кожне слово,
Не гай свою долю, не гасни, мов вітер вночі.
Бо хто не цінує життя і чекає даремно нагоди –
Залишиться тільки з зітханням і сумом в душі.

Є в світі три скарби, що линуть,
Як вітер в полі, наче дим.
Їх не вернути, не спинити,
Хоч кличеш голосом гучним.

Перший – це час, що вічно мчиться,
Не жде нікого, не спиня.
Секунди тануть, як проміння,
Що в морі тоне без сліда.

Другий – це слово, мов сокира,
Що серце ріже у імлі.
Сказав – і тінь його зосталась,
І не зітреш вже на землі.

А третій – шанс, що непомітно
Від нас відходить, як туман.
Вхопити міг — та сумнів стримав,
Й залишивсь сам, як океан.

Тож бережи ці три скарби,
Щоб не жалітися вночі:
Дорожи часом і не гайся,
Говори мудро, шанс лови!

Життя — це втома, що зростає з кожним роком,
Де радість змінює натомленість і страх.
Ми крок за кроком, обпікаючись уроком,
Шукаєм світло у туманах і вітрах.

Крізь довгі дні, де сонце ледь не згасне,
Де тягне в землю кожен вчорашній біль,
Ми все ж ідемо, хоч дороги ці неясні,
І хай спинається над нами темний гніт.

Та поки серце ще у грудях б’ється,
Допоки в венах ще нуртує мить,
Ми знов піднімемось, життя не здасться,
Хоч як нелегко — варто далі жить.

Гріх — це не радіти життю,
Коли світанок в небі грає,
Коли весняний дощ дзвенить,
А серце спить і не палає.

Гріх — не вдихати глибоко
Той аромат ранкового світла,
Не слухати, як вітер кличе,
Як хвиля лагідно іскриться.

Гріх — це забути смак свободи,
Ховати душу в темний схов,
Коли навколо стільки подиву,
Так багато теплих слів і снов.

Гріх — проміняти час на сум,
Тримати серце у кайданах,
Коли життя, немов той птах,
Кружляє в променях багряних.

Гріх — не кохати до нестями,
Не обіймати, не палати,
Не вірити у власні крила,
Не сміятись і не мріяти.

Тож, брате, серце не ховай,
Біжи, як вітер по стежинах,
Вдихай життя, живи, літай,
Бо гріх — це бути лиш в тінях!

У темряві світу, де хаос панує,
Де вітер сумнівів у душу віє,
Єдина річ, що твердо триває,
Це наші думки – наша стихія.

Ми не владні над бурями часу,
Не спинимо хвилі чи грім уночі,
Але серед бурі, в годину негоди,
Контроль над думками – це наш ключ.

Світ може ламати, світ може зрадить,
Руйнувати мости і палити мрії,
Але лиш нам визначати межі,
Де страхи стираються в зоряні шляхи.

Якщо ми візьмемо думки у долоні,
Як глину, що форму дає майстер,
То зможемо з попелу й болю створити
Нове майбутнє – яскраве, незгасне.

Не ланцюги нас тримають у клітці,
Не темрява ззовні гасить вогонь,
А тільки ми – володарі розуму,
Будуємо рай або власний полон.

Тож пам’ятай: у вирі подій,
Де світ нестабільний і змінний, як вітер,
Єдине, що в тебе завжди під контролем, –
Це думка твоя. Ти її володар і лідер.

Успіх—це шлях, не просто мить,
Це кожен крок, що треба пройти.
Безліч дій, що лягають в ряди,
Без зупинок, без права спинить.

Вперед, крізь сумніви, біль і страх,
У правильний бік, без зайвих розваг.
Бо доля шанує не тих, хто чека,
А тих, хто без втоми іде до мети.

Терпіння і праця—це золото днів,
Вогонь у серці — це справжній мотив.
Не завтра, не потім, а тут і тепер,
Йди, поки мрія твоя ще не вмер.

Кожен світанок — це шанс, це сигнал,
Що знову настав для злету фінал.
Та фініш — ілюзія, кличе лиш мить,
А шлях твій триває, допоки горить.