Ти знаєш, а я щасливий, хоч весь світ руйнується,
Бо в серці моєму є те, що не зламати.
Не важливо, скільки бур на моєму шляху,
Я йду, і в мені світить світло, що не згасне.

Ти знаєш, а я щасливий, навіть коли темрява навколо,
Бо я знаходжу силу в тому, що не можу втратити.
Ти можеш бачити тільки мої болі й втрати,
Але я відчуваю в кожному кроці перемогу.

Ти знаєш, а я щасливий, хоч нічого не дається легко,
Бо в кожній миті є частина моєї боротьби.
Я не шукаю ідеалів, я шукаю правду в собі,
І це робить мене щасливим, навіть коли світ тліє.

Ти знаєш, а я щасливий, бо не втратив себе,
І навіть коли все рушиться, я тримаюсь.
В моєму серці — те, що не можна забрати,
І я щасливий, бо знаю, що живу на своїх умовах.

Мука твоя одна, як вогонь без кінця,
Вона палає в душі, розриває серце.
Кожен крок твій — це біль, що не дає спокою,
Але ти не зламався, навіть коли світ тисне.

Мука твоя одна, вона глибше за море,
Пронизує кожен день, не відпускає ночі.
Але в твоїх очах не видно сліз,
Ти тримаєшся, навіть коли все здається безнадійним.

Мука твоя одна — це не слабкість, а сила,
Вона формує тебе, робить твої руки міцними.
Вона не ламає, вона лише тестує,
Бо ти пройдеш через це, і це зробить тебе сильнішим.

Мука твоя одна, але ти не сам,
Вона не знищить тебе, бо в тебе є те, що ти не втратив — віра.
І навіть коли біль стає нестерпним, ти йдеш далі,
Бо знаєш, що мука твоя — це лише шлях до великої мети.

Ти знаєш, що ти людина?
Не камінь, не вітер, не тінь,
А жива душа, що має право
Шукати свій шлях у світі без меж.

Ти знаєш, що ти людина,
Не божевільний сон, не химерний дух,
А серце, що палає у темряві,
Що не здається, не піддається страху.

Ти знаєш, що ти людина,
З усіма болями, з усіма слабкостями,
Але з неймовірною силою йти вперед,
Незважаючи на всі негаразди і бурі.

Ти знаєш, що ти людина,
І в твоїх руках — сила вибору.
Не дай іншим сказати тобі, ким бути,
Бо ти сам знаєш, що ти людина, і цього вистачає.

Ти боїшся в очі дивитись, ти погляд ховаєш,
Бо в них моя правда, що тебе лякає.
Ти хочеш сказати багато, але слова твої тікають,
Бо я бачу твої страхи, що в темряві ховаються.

Ти ховаєш погляд, бо боїшся розкрити свою суть,
Ти тримаєшся за брехню, бо не можеш зустріти правду.
Але я стою перед тобою, і не відступлю,
Бо я не боюся тебе і не боюся того, що ти ховаєш.

Ти хочеш приховати слабкість, але я відчуваю її,
Ти ховаєш погляд, але я бачу твої тривоги в темряві.
Бо твоя брехня — це лише маска, що тремтить на обличчі,
А моя сила — в тому, що я не боюсь відкривати свої очі.

Ти боїшся в очі дивитись, бо в них немає місця для брехні,
Я дивлюсь прямо в тебе, бо не маю чого ховати.
Ти не зможеш втекти від себе, а я стою перед тобою,
Бо в моїх очах — це правда, і ти не зможеш її уникнути.

Коли при мені говориш, я чую твій голос тремтить,
Він не так звучить, як завжди, він ламається на словах.
Ти намагаєшся брехати, але я знаю твої думки,
Бо в кожному твоєму слові я чую страх.

Ти хочеш бути впевненим, але серце твоє хитається,
І кожен твій жест — це маска, що не приховує болю.
Я бачу тебе, не в очах, а в тіні твоїх слів,
Ти думаєш, я не помічу, але твоя правда — це порожнеча.

Ти хочеш здаватись сильним, та не можеш приховати слабкості,
Твій голос тремтить, як лист у вітрі, невпевнений і ледь чутний.
Я чую твою брехню, але не зламаєш мене,
Бо я стою перед тобою, і твоя слабкість мене не спинить.

Коли при мені говориш, ти намагаєшся здаватися іншим,
Але я чую кожен твій крок, кожен сумнів у твоїй душі.
Не можеш встояти, бо правда — це сила,
А твій голос — це лише відображення твоєї порожнечі.

Ти боїшся сказати, бо зіб’ється твій голос,
Мовчиш у темряві, ховаєш свою суть.
А я не приховую, не ховаюсь у тіні,
Моя правда — як світло, не прихована від очей.

Ти втікаєш від слів, бо вони тебе зламають,
Ти боїшся, що твоя брехня вийде на поверхню.
Я не маю таких страхів, я кажу, що думаю,
Не шукаю оправдань, не шукаю шляхів для втечі.

Ти ховаєшся за усмішкою, за фальшивими жестами,
Твій страх — це твоя броня, твій слабкий захист.
А я стою відкрито, з очима, що не бояться,
Моя сила — в тому, що я не боюсь бути собою.

Ти боїшся сказати правду, бо вона болить,
А я не боюся, бо вона — це моя сила.
Я відкритий, я чесний, я йду своєю дорогою,
Бо я не приховую, і це робить мене вільним.

Ви говорите за спиною, а в очі слабо,
Ні сміливості, ні правди — лише тінь і страх.
Як часто ви ховаєтесь за словами порожніми,
І кожен ваш погляд — це прихована пастка.

Ви не зможете зламати мене, бо я бачу крізь ваші маски,
Ви намагаєтесь змусити мене впасти, але не побачите цього.
Я йду вперед, не шукаючи прихильності,
І ви лише мовчите, коли я дивлюсь вам у вічі.

Ви ховаєтесь у темряві, де не видно вашої слабкості,
Але я бачу вас за кожним словом, за кожним рухом.
Ви розповідаєте про мене, не знаючи моїх думок,
Але я знаю більше, ніж ви могли б уявити.

Так говоріть, якщо хочете, за спиною, безсилий шум,
Я залишаюсь тим, хто не боїться жодних слів.
Бо в очі вам дивитись — то справжня сила,
А ваша слава — це тінь, яка тремтить від моєї правди.

Ви так сильно боїтеся мене?
Ті, хто ховається за словами, за тінями,
Я ж іду без страху, без жалю в серці,
І ваші очі палають, коли я проходжу.

Ви ховаєте погляди, бо боїтеся правди,
Моя сила — в тому, що я її не приховую.
Ви шукаєте захисту, де його нема,
А я стою, і вас лякає моя самотність.

Ви так сильно боїтеся мене,
Бо я не зламався, не зійшов із шляху.
Ваша влада не тримає мене,
Я — вільний, і це ваша найбільша слабкість.

Так, я знаю, чому ви боїтесь мене,
Бо я — це той, кого ви не можете зламати.
Ви побоюєтесь не фізичної сили, а духу,
Бо я йду вперед, не дивлячись на всі ваші страхи.

Я йшов крізь ліс, де мовчали дерева,
Де місяць ковзав по чорних стежках.
Там вітер шептав про давні химери,
Там тіні ховались в глибоких ярах.

І раптом — погляд, холодний, колючий,
Як ніж, що торкається голої шкіри.
З кущів, де панує нічна темнота,
На мене дивився самотній вовчисько.

Його очі — дві прірви, два глибокі світи,
Де схована мудрість і дика свобода.
Не страх у них був, не спрага вбити,
А правда, що лунає без жодного слова.

Я завмер. Він теж. Дві душі у мовчанні,
Дві долі, що зустрілись на гострому краю.
Він знав, що я чужий у цих хащах,
Але я не відчув у ньому ворожості.

Вовк зробив крок, мов тінь, мов видіння,
І вітер затих, наче слухав його.
Потім розвернувся, розчинився у млі,
А я стояв ще довго, вловлюючи подих.

Ця зустріч не стала боєм чи втечею,
Не стала легендою, піснею чи казкою.
Лише мовчазним знаком десь вічно у серці,
Що вовк не боїться… а ти?
Я вдихнув глибоко, мовивши тиші,
Що, мабуть, цей вечір залишиться вічним.
Не кожен зустріне погляд звіра,
Що знає, де правда, а де лише крик.

Його слід розтанув у чорній траві,
Як попіл, що вітер зриває без жалю.
Та в пам’яті серця той погляд застиг,
Як лезо, що світить у сутінках даллю.

Я рушив уперед, але щось змінилось,
В мені щось ожило, мов вовчий інстинкт.
Я знав, що цей світ не про силу тілесну,
А про тих, хто не гнеться, хто зберігає свій ритм.

Бо вовк не тікає, не просить, не плаче,
Він йде там, де шлях лише гострі ножі.
Він знає, що ніч не для тих, хто незрячий,
А для тих, хто навчений бачити в ній.

І, може, колись на іншому шляху
Знову відчую той погляд суворий.
Та знаю одне: якщо буде бій,
Я стану, як вовк, — мовчазний, але гордий.

Темрява в’ється, стискає, душить,
Шепоче брехню, що вона найсильніша.
Вона розпускає свої чорні крила,
Затягує тих, хто боїться світла.

Вона говорить: “Схилися, покірний,
Світло — це марево, світло — це тінь.
Я тут паную, я тут господар,
Я непохитна, я вічний сплін!”

Але ти стоїш. Не падаєш, не тремтиш.
Очі твої, мов зорі, палають.
Темрява хоче зламати, скорити,
Але не може — ти не вагаєшся.

Бо темні сили живуть у пітьмі,
Та варто засвітити вогонь у грудях,
І вся їхня суть, їхні ігри брехні
Розсиплються, стануть порохом, будяком.

Вони сильні лише у страху і в зраді,
У слабкості тих, хто здався без бою.
Але не ти! Бо ти несеш правду,
І світло твоє — це їхній розпад.

Вони ховаються в ночі без просвіту,
Та ніч не вічна, не вічна імла.
Щойно ти крокнеш, як промінь у безодню,
Темрява щезне, згорить, пропаде.

Бо ти світлий. Ти той, хто горить.
Не з тліючих іскор, а з полум’я чистого.
Ти той, хто не падає, хто йде до кінця,
Бо темрява сильна лише у темряві.

А ти — світлий. І ти не згаснеш.