Ніжним коханням ми запалили тисячу зірок.
В серпневу ніч нам світ відкрив свої бажання.
Живу лиш словом я твоїм, що ми удвох
Нашим серцям відкриємо дорогу до єднання.

На небі зорепад вже зустрічає осінь,
В свої обійми вечір загорта дерева.
Вони сором`язливі, жовтокосі,
Їм сниться міст і річка кришталева.

Де ми залишили всі мрії і надії
І полетіли в майбуття на крилах.
Від поцілунку нашого згораю і радію,
Гойдаючись на намальованих вітрилах.

Я зустрів її, вона ідеальна,
І на кухні чаклує гарнір,
Хазяйнує з самого рання
Зіронька яскравіша із зір.

Я цілую її стомлені руки
І солодкі, як вишня, вуста,
Мого серця закохані звуки,
І трояндами квітне душа.

Та чому я заснути не можу
А все згадую мавку з лісів?
Вона навіть на неї не схожа,
Та приходить до мене зі снів.

Я сопілкою сумно заграю,
Але сніг мені не розтопити.
В моїх снах я тебе ще кохаю,
І вік думав з тобою прожити

Ти не винна, не винен і я,
Зеленаві очей оксамити.
Що не склалася наша сім`я.
Обіцяла так палко любити.

Ранками бачу закохані очі.
Ніжно сніданок мила зготує.
Як я люблю зоряні наші ночі!
Серце моє твоє серце відчує!

Сумних мелодій я тобі не напишу
І не скажу, що часу вже немає.
Торкаючись тебе, напевно, я грішу,
Але коли ти поряд – серце завмирає.

В калейдоскопі почуттів згораю знов,
Цей вогник запалив наше кохання.
І почуття у нас з тобою більше за любов,
Обійми наші – більше чим бажання.

Коли не вибір ти, а все моє життя.
На плечах коси, як зірки Кассіопеї.
Із глибини очей твоїх немає вороття…
Дарую я тобі рожеві орхідеї…

Вже кригою замерзли наші почуття,
і ніби не було кохання,
Але згадай про наші відчуття
і в небесах сердець єднання.

Ти вже не та, це все зробив
з тобою шлюб колишній,
Але я знову тут стою,
і на цей раз для тебе я не лишній.

Цей другий шанс для нас обох
бути щасливими на все життя.
Раніше були ми удвох,
але розлука, різні долі, каяття…

І знову я стою перед тобою:
– Чи станеш ти моєю назавжди?
Хай доля не стрічається з журбою…
Ти тільки не тікай, зажди…

І хоч зима і холод навкруги,
з тобою мені тепло, мила.
Твій погляд ніжний серцю дорогий
дає мені натхнення й сили.

Ще мороз все листя не забрав,
А я зустрів тебе і покохав.
Серед снігів тепло мого кохання
Палахкотить від вечора до рання.

Наші серця легкі, як дві сніжинки,
Що бились в унісон, як ті жаринки.
Серед багаття почуттів згораю –
Кохаю більше за життя, кохаю…

Зимовий вечір крилами кохання зігріває.
Мороз не злиться, він уже все знає,
Що я закоханий стою на кризі почуттів.
О, лиш би лід не тріснув, цього я хотів!

Хурделицею завіва вітер холодний,
Та що зима, як я вже не самотній!
Мороз тріскучий не злякає жодний,
Ти інеєм малюєш день суботній.

В цей Новий рік ми вже не наодинці,
Вогні святкові бачим на ялинці.
Червоногруді снігурі, їм добре за вікном,
Як і мені, з твоїм ніжним теплом.

Згораємо ми, як свічки, хто завтра,
А хтось сьогодні не досвітить ніч,
І в полум`ї кохання розгледіти варто,
Щоб розповісти про нього віч на віч.

За горизонти відлітаємо самотні,
Шукаючи зірку то синю, то білу.
Кохану знайду я навіть в безодні,
І зараз думками до тебе лиш лину.

Через плеяду яскравих думок
Очей твоїх блакитний кришталь.
Знайду я тебе серед сотні зірок
І радістю стане вечірня печаль.

Кохаю, мила, і чекаю. Ти далеко,
Лише листи несуть тобі лелеки.
Вони, як ти, щороку відлітають.
Про рідний дім на мить згадають.
А в нас зима, зимові заметілі, хуртовина…
У тому, що не разом ми, немає нашої провини.
Твій образ візерунками на склі мороз малює.
А сонце зранку замість мене поцілує.
Твої п`янкі вуста – як стигла вишня.
Знов пригадаю, як до мене вийшла.
В той літній вечір обійняв тебе за плечі.
Ми споглядали любощі лелечі.

Вже не шукаю…. А кохання, Бог подарує мені знов.
Я тільки мрією живу – і не живу без наших розмов.
А в моїх снах лише твої вуста і милі очі волошкові,
Коли тебе нема, нема й мене без твоєї щирої любові

Я тебе бачу в моїх снах, ти моє небо і мій рай
Без тебе серце рветься із грудей. Ти про це знай!
А коли поряд ти, я наче оживаю і вірю лиш тобі,
і довіряю, мила, я твоїм снам і мріям, як собі.

Твої зелені очі мені дарують щастя кожен день.
Їх хочу бачити щоночі і щоранку,
В них стільки світла, доброти, пісень,
В них – море в зорянім серпанку.

Лиш ти не загуби мене серед високих трав,
Світитиму тобі крізь ніч ясним вогнем.
Знай, вічність цілу я тебе таку чекав…
І почуття мої міцніють з кожним днем!