Усесвіт крутить шестерні іржаві,
Цілує вечір шрами на крилі.
Минуле спить у вицвілій отаві,
А я рахую кроки по золі.

Що є, те є. І я живу, як можу.
Просіюю крізь пальці часу дим.
Квиток купую на перон порожній,
Де ліхтарі ковтають світло зим.

Душа — мов кактус у склянім флаконі,
П'є дефіцит розбавлених розмов.
Малюють хмари на моїй долоні
Сузір’я з недописаних умов.

Латаю дні, немов старезні джинси,
І не шукаю я чужих святинь.
Моє життя — це парадоксу принтер,
Який друкує щось серед пустинь.

Ламає вітер схудлі пальці клена,
І світ летить у вирву за вікном.
Я маю спокій: картку абонента,
Який змирився з цим німим кіно.

08 серпня 2026 р.

Коли життя жбурляє на задвірки,
Де пахне пилом і цвілим сукном,
Дощі у пам'яті латають дірки
Палким, але розбавленим вином.

Там ліхтарі — мов жовті кашалоти,
Які ковтають ніч у стравохід,
А тіні вишивають антресолі,
Чекаючи на твій зворотний хід.

Там час повзе, як гусениця синя,
По ребрах вже відринутих машин.
І саме тут, в занедбаних низинах,
Ти раптом сам собі і пан, і чин.

Коли тебе лишили на пероні,
Де розклад переплутав календар,
Знайдеться камінь у цвілій короні,
Який підсвітить твій нежданий дар.

Там, на задвірках, де немає блиску,
Народжується правда без прикрас —
Загублена у мотлосі колиска
Відкриє знову шлях у власний час.

08 серпня 2026 р.

У човні пливуть двоє у літо,
Де грайливо мартини літають.
Твої ноги стоять серед квітів,
Вдалині білі хмарки кружляють.

Небо синє торкається жита,
Що з волошками переплелося.
Ластівки вдалині гордовиті,
Заплітають березам волосся.

Соловейко за гаєм блукає,
Він кохану шукає рідненьку.
Сльози з сумом свої витирає,
Виглядає свою дорогеньку.

Ти стоїш на зеленому лузі,
Босі ноги торкаються квітів.
Ми, немов у щасливому крузі,
Обіймаю тебе серед віття.

Соловейко співає за гаєм,
Бо кохана вернулась додому.
Доля їхні серця поєднає,
У зеленому раю земному.

Рвеш тенета, струни плачуть.
Схили долі вітри вкрили.
Очі знову милу бачать,
Ночі волю снам відкрили.

Йду, де ластівок сліди,
Де ходила зранку мила
З коромислом до води
Й моє серце полонила.

Полетиш в далекий край,
Забереш з собою крила.
Ти мене не забувай,
Моя мила, незрадлива.

Йду, де полум`я згорає,
наче наші дні останні.
Чорний попіл душу крає,
залишуся на світанні.

Я з сліпими кобзарями,
вишиванка стисне груди…
Ти далеко за морями,
скрізь радіють сонцю люди.

Я тобі співаю пісню,
але ти її не чуєш…
На губах солодка вишня,
як приїдеш – покуштуєш…

Зимовий вечір крилами кохання зігріває.
Мороз не злиться, він уже все знає,
Що я закоханий стою на кризі почуттів.
О, лиш би лід не тріснув, цього я хотів!

Хурделицею завіва вітер холодний,
Та що зима, як я вже не самотній!
Мороз тріскучий не злякає жодний,
Ти інеєм малюєш день суботній.

В цей Новий рік ми вже не наодинці,
Вогні святкові бачим на ялинці.
Червоногруді снігурі, їм добре за вікном,
Як і мені, з твоїм ніжним теплом.

Твій легкий стан, твої п`янкі вуста,
Ідеш зі мною по засніжених містах.
З тобою поряд я, і ти – моя сім`я.
Вночі і вдень шепочу я твоє ім`я.

І в кольорові заметілі конфеті,
І в радісні яскраві дні, і в дні гіркі,
Я шепочу твоє ім`я! Кохаю я!
Вдень і вночі шепочу я твоє ім`я…

Зіронькою з неба прилетіла ти,
Цей мороз тріскучий залишив сліди.
Я кохаю, мила, вір моїм словам,
Ключики від серця я тобі віддам.

Метушаться за вікном знову снігурі,
Як на кухні мила з ранньої зорі.
Подарую квіти, обніму за стан –
Зашарілись щоки, наче той тюльпан.

Вже осінь коси запліта деревам,
Останній полетів ключ журавлів,
Художниця мазками намалює небо,
Небесно-синє як і я хотів…

Ти мій сум, моє кохання,
В поемі цій ще не кінець.
Лиш біль сердечного страждання,
Не зміг завести під вінець.

-Мені нікого вже не треба,
Сказала ти мені.
Лише плакуча верба
З тобою у ці дні.

Ти вже готова до зірок,
Я обіймаю твої руки.
Ти робиш несміливий крок,
В очах лиш біль і муки.

Легка, як ангел неземний,
Твоя душа небесно чиста.
А погляд твій такий сумний
Бо долі шлях такий тернистий…

Мені сьогодні знову снилась ти…
Твій голос чую навіть через сон,
Коли спросоння піднімаю телефон.
Життя не вайбер, не зітреш його рядки.

Ти мені снишся, знаєш це чи ні?
Мій ангеле, сумую за тобою.
До мене йдеш ти легкою ходою,
Ступаючи нечутно, наче уві сні.