Обнулення
Все, що боліло, враз випало в осад, Наче пісок у годиннику тиші. Знімає минуле свій старий одяг, А вітер надривно сторінку пише. Летить невагомість — і зникли плани. Хвилини течуть, мов сльози прозорі. Свобода — і вимкнули всі екрани. Піднявши голову — бачимо зорі. Торкнися до світу, немов […]
Адажіо Альбіноні
Смичок торкнувся струн, і світ затих, Тече сльоза останнього зітхання. В мовчанні залів, в сутінках німих Прокинулась мелодія прощаня. Пливе орган — важкий, немов туман, Що огортає душі у жалобі. Не музика, а розтинання ран, І біль живе у кожному суглобі. Тут кожен звук — як зізнання без […]
Скрипаль диявола (про Н. Паганіні)
У залі темнім, де мовчать вітри, він вийшов в коло примарного світла. З-під брів очима — ніби із пітьми, а скрипка в пальцях, мов жива, розквітла. Він вів смичком — і рвався небокрай, мелодія котилась, як прокляття. «Грай, сину темряви! Благаю, грай!» — шепоче зал у дикому завзятті. […]
Полум’я війни
За обрій сонце впало горілиць, та небо не від зірок заясніло — то полум’я страшне, без меж і лиць, у мирний дім незваним прилетіло. Воно не гріє — обпікає сни, лишає чорний попіл на порозі. В багаттях хижих чорної війни згорають квіти, мрії у тривозі. Тріщить залізо, плавиться […]
Пауза
Весь світ — на паузі. Завмер. Ні кроку далі, ні зітхання. Мов кадр, який застиг в «тепер», і в ньому змерзли всі вагання. Годинник дихати забув, застигла кава у горнятку. Ти наче істину збагнув, та не почав життя спочатку. Застигла тиша без думок — між тим, що «вчора», […]
Кордон
Німе над нами висне небо, Розлита висінь молоком. І вже нічого нам не треба, Лиш б'є суворий метроном. Марніють душі в цій чекальні, Чорніє вицвіле вікно. Стоять в юрбі, німий, фатальній, І дід, і син — усім одно. Гуде перон, ідуть вагони, І кожен тисне свій квиток. Та […]
Крізь біль і сльози
Ну досить вже цієї печалі, Гіркоти напилась я сповна. То є інший бік життя-медалі, Хоч лишає інколи вона. Крізь біль навчилася сміятись, На межі стояти — не здаватись. Крізь біль навчилась підійматись, Щоранку новий День стрічати. І хай в душі ще вітер виє, І тінь тривоги не зника […]
Паралелі…
Нічна імла. Воюють зорі. В крові купаються світи. Ми вільні — чи в сліпій покорі? Хто нами править з темноти? Хто кров у жилах розганяє І випікає дні вогнем? Хто наших ран не помічає, Кидає мерти під мечем? Хто тче безодні, наче ризи, Стискає щелепи у скель? Хто […]
Зрада душі
Продати небо за жменю піску, Змінити крила на затишок клітки. Ця зрада тиха, в холоднім страху, І в дзеркалі — лише тіні й відбитки. Ти обіцяв собі бути вогнем, А став лиш попелом в липких долонях. І день за днем під холодним дощем Гасив те світло, що є […]
Кармічний вузол
У натовпі очі спіткнулись відразу: Не образ знайомий — тремтіння в руках. Відлуння від давнього-давнього часу, Що викарбуване у небесних зірках. Зіркам обіцяли: «Крізь вічність і долі Ми будемо разом у кожнім житті». Та в цьому теперішнім замкненім колі Ми знову розгублені й на самоті. Душа рветься вгору, […]
ЕГО
Стоїть в центрі світу — дзеркальна стіна. Ти бачиш у ній ідеальну подобу. В ній кожна поразка — провина чужа, А твій власний голос — не промах, а спроба. Ти вище за небо, ти глибше морів. Чому ж тоді в грудях так порожньо й тихо? Лиш тіні від […]
Зависання
На роздоріжжі вицвіли сліди. Дві далечіні і дві різні правди. Застиг, як камінь, що лежить на дні, Боїшся помилитися «назавжди». Не робиш кроку — значить, йдеш назад. Поки мовчиш — за тебе скаже вечір. І дні твої, мов перестиглий сад, Плоди скидають на холодні плечі. Ти кажеш: «Завтра…», […]
Адажіо
Завмерла мить у пальцях піаніста, Прозорий звук стікає по щоці. Вона пливе, повільна й дуже чиста, – Мелодія, що тоне у мені. Ще не політ, а тільки розтирання Сухого смутку в теплій тишині. Так дихає розгублене світання, Що ледь тремтить у згаслому вогні. Тут кожний крок дорожчий за […]
Дякую, що ви є
Я вдячна всім, хто поруч у читанні, Хто час знаходить для моїх писань, Хто в прозі відчуває справжні грані І в віршах чує відгуки зізнань. Ви — світло тихе, що веде мене, Ваш «лайк» — неначе подих у пітьмі. А коментар — це щось живе, земне, Що щиро […]
Бумеранг
Мої згадки — мов дим, що в легені в’їдається гостро, Ніби стіни старі, що стискають мій простір щомить. Я шукаю ковток, я шукаю рятунку чи острів, Але пам’ять у грудях запеклим вугіллям горить. Та є мить, коли світ ніби вчиться мене не торкати, Коли навіть повітря не знає, […]
Дитина війни
В кутку у кімнаті, де вибите скло, Застигла маленька тінь. Там більше немає ні «до», ні «тепло», Лиш попіл і височінь. В руках лиш ведмедик — обпалений бік, Один, хто знає секрет: Про те, як умить зупинив свій хід вік, Зник в просторі силует. Стоїть і не плаче. […]
Сама
Коли поряд пустка й нема ні душі, І вітер штовхає та б’є холодами, Ти йдеш уперед, прокладаєш шляхи, Щоб чесно іти, а не бігти задами. Ніхто не тримає за руку тебе, А шлях покриває густий світ туманний, — Ти вчишся долати його і себе І оновлюєш світ, свій […]
Мій лисіючий нарцис
Ти мій лисіючий нарцис, Мій символ втомленої вроди. Ти знов над дзеркалом завис, Шукаєш на чолі «свободу». Ти «пудриш» носик, п’єш детокс, Бо зморшка — ніби зайва звістка. Твій ідеал — це анти-Локс, А не якась там гучна чистка. Колись мав кучері густі, Сьогодні — це спокійні хвилі. […]
