І знов, іще листки гортаю
Своєї книги — це життя,
В сумне, веселе загляда́ю,
Дивлю́ся начебто здаля.

Невже то я сиджу під тином,
Плету віночок з квіточок?
Невже то я, мала дитина,
Несу важке щось під горбок?

Невже то я на призьбі плачу
Беззвучно, гратись не кортить,
Не скаржусь — ні́кому, не скачу,
Хоча скакалка десь лежить.

Невже то я, мала дитина,
В ранковім березі з гусьми,
В росі холодній, де кропива?
Табун розмахує крильми.

Пливе в туман, подалі ставом,
А я в сльозах серед води,
Зовсім мала,з великим страхом
(Не переймалися батьки!)

Невже то я посеред грому,
Мотузка мокра у руці,
Спішу з коровою додому,
Обох підставивши грозі?

Невже то я косу́ відтя́ла,
(А брат просив поберегти!),
Про щось писала, малювала,
Любила пісню затягти?

Невже це я, з великим стажем,
(Років уже під сімдесят!),
Живу і досі, о мій Боже,
Все озираючись назад?

Невже то я, невже це я,
Що тут, зблизька, і там, здаля?

23.12.2025.
Ганна Зубко