Серед ночі дзвінок,
Брат із Криму вітає,
Не до снів, мов урок,
Про життя в нас питає.

Все, кажу́, як завжди́,
Змін ніяких немає,
Ой, забула, зажди,
Є — зима засипає!

— А яка? Розкажи,
Опиши у деталях.
— Розкажу́, потерпи.
Ніч надво́рі гуляє.

Темне небо в зірках,
Геть глуха всюди тиша,
І мороз на шибках,
Домальовує, пише.

Місяць дивиться в ніч,
Блідне, очі ховає,
Озивається сич
Й у світанку стихає.

Тут не так, як в селі,
Снігурі не літають,
Зрідка де — горобці,
І синиці бувають.

Ні сане́й, ні копит,
Від машин слід усюди,
Знаєш, часом кортить
Те село повернути.

Знову падає сніг,
А я наче на схилі,
Біля наших доріг,
Край замерзлої хвилі.

Брата голос мені
Доліта́є крізь сльози:
„Все найкраще — в селі,
І сніги, і морози!”

Обірвався зв’язок…
Стає білою вишня,
Снігом вкрився бузок,
Біла мальва торішня.

15.02.2026.
Ганна Зубко