Вона сама собі усе придумала…
Поплакала, посихувала і прийшла,
Уже не та, а інша не надумана!
Вона сама всю відповідь знайшла…

Бо він вважав, що на краю стоїть…
І вже давно, все мовчки переносить!
І всім плювати, що йому болить…
Він – чоловік, все витримає І все зносить…

Так от, обоє все життя жили…
Вона – сама, так як і він – один…
А, епілог – вони лише БУЛИ…
Хоча, колись всі тисячі годин,

Хотіли і кохали напролом!
Жили і мріяли шаленими ночами…
Та, нагло так, в життя прийшло, воно…
Життєве горе, труднощі, печалі…

Коли прийшлося їй самій…
Вигадувати, що живе одна життєвий досвід…
А він, невмілий біль свій показати їй…
Продовжував лиш набувати ОДИНОКИЙ, досвід…

• Твір:

  В цих рядких хочу розповісти про ситуацію,
  Сттрах драбин та сходів в мені сидить,
  В школі страшний момент для дитячої свідомості стався,
  Скинули з сходів голова розбита кров,
  Ситуація пройшла всі вже розійшлися,
  Але в Свідомості відпечаток залишився,
  І тепер Ум оберігає защитний клем вмикає при вигляді будь-яких драбин сходів і екскаваторів,
  А так багато символізму саме з драбиною,
  Від Якова драбини до кар'єрної драбини,
  Цей символ скрізь, але вже в Розумі є розуміння цю дитячий страх треба вимикати та робити сміливі кроки далі,
  Напевно трохи заплутано але я хотів в ці рядки вкласти свою борьбу з страхом цим.